Кожен конфлікт має свої рушійні сили, відносно самостійну логіку розвитку, механізми, засоби та методи вирішення. Разом з тим кожна з зазначених позицій має дещо повторювальне, загальне, стале. Це дає змогу говорити про всезагальну логіку розвитку конфлікту та шляхи його вирішення.
До умов вирішення конфлікту ми відносимо насамперед глибоке розуміння його суті, причин виникнення, визначення учасників та можливих наслідків. Механізм вирішення конфлікту включає визначення умов та засобів, шляхів та методів, консолідацію сил та ресурсів на відповідні дії, організацію та забезпечення власне дій - соціальної технології, наслідком якої має стати результат вирішення конфлікту або його приглушення.
Соціальна філософія аналізує також головні методи вирішення конфлікту. Серед них відзначимо такі, як втеча від конфлікту (наприклад, усунення з політичної арени того чи іншого політичного діяча, еміграція з країни); відкладування вирішення конфлікту - одна з сторін тимчасово поступається позиціями, відходить від боротьби, зникає зі сфери конфлікту. Згодом, зібравшись з силами, вона заявляє про себе знову. Конфлікт розгортається знову і потребує вже зовсім інших підходів та методів; примирення сторін через посередника на основі зближення позицій; третейський розгляд або арбітраж - сторони добровільно передають свої претензії для розгляду авторитетній інституції, рішення якої має бути для кожної з них обов'язковим.
Нерідко ці методи не дають жаданих результатів, конфлікт розгорається з новою силою. Тоді ставиться питання про консенсус - досягнення відносної згоди конфліктуючих сторін з принципових позицій, що забезпечує тимчасову злагоду й примирення.
Процесуальний характер суспільних відносин
Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє дійти до висновку про їх процесуальний характер. Суспільні відносини - це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного соціального стану іншим. Фіксація елементів суспільних відносин, навіть зображення їх функціональної моделі як системи, постає лише передумовою їх істинного пізнання. Дійсне пізнання охоплює суспільні відносини як процес, рух, динаміку, зміну. Сутність суспільних відносин виявляється в діяльності людей. Вона - це процес зміни одного суспільного стану іншим. Отже, соціальна філософія повинна проникнути в процес, описати його природу, визначити типи, види, особливості.
Метафізичне мислення розглядає соціал ьні відносини поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху відносин.
Одна з перших спроб охоплення соціальної динаміки єдиною теоретичною схемою зроблена марксизмом. Суспільні відносини він розглядав як процес економічного, політичного, духовного життя та діяльності людей. Ця спроба виходила з принципово вірних методологічних позицій і надавала широкі еврістичні можливості, які, на жаль, залишилися нереалізованими у зв'язку з економізацією та політизацією суспільних процесів як К. Марксом, так і його послідовниками.
Процесуальний характер суспільних відносин намагалися охопити надзвичайно популярні в сер. 20 ст. теорія соціальної мобільності (П. Сорокін, Л. Ліпсет) та структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р.Мердок). Проте ці спроби також не дали бажаного результату. Процес суспільних відносин виявився поданим, як і в марксизмі, жорстко одноплановим чином: як відносини суспільних страт у П. Сорокіна і міжособиснісні зв'язки індивідів у Т. Парсона.
Цікаву філософію процесу створив британський філософ, логік, математик, методолог науки А. Уайтхед. Він зосередив увагу на процесі як безпосередньому предметі теоретичного дослідження.
Те, що суспільні відносини є не що інше, як процес, знали й розуміли навіть стародавні філософи. Проте одна справа знати і розуміти, і зовсім інша - виразити цей процес в логіці понять. Є всі підстави для твердження про те, що логіка понять, яка б охопила і відбила систему суспільних відносин як процес, не викристалізована філософією й на сьогодні. Незважаючи на досить цікаві спроби мислителів охопити цю логіку, єдиною теоретичною схемою, крапку над «і» у розумінні процесуального характеру суспільних відносин ставити ще рано. Проблема залишається «відкритою» і потребує залучення свіжих наукових сил, узагальнення емпіричного матеріалу, нової методології.