Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами або суспільствами за володіння цінностями, запаси яких обмежені і нерівне розподілені між індивідами або групами. Конкуренція заснована на тому факті, що люди ніколи не можуть задовольнити свої бажання.
Пристосування - прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли форми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не ведуть до задоволення потреб, не створюють прийнятної поведінки. Процеси пристосування можуть бути короткочасовими або тривалими.
Асиміляція - процес взаємного культурного проникнення, через який особистість і групи приходять до культури, яку поділяють всі учасники процесу.
Амальгамізація - біологічне змішування двох або більше етнічних груп або народів, після чого вони стають однією групою або народом.
Підтримання кордонів - процес збереження формально чи неформально існуючих соціальних кордонів груп, які відділяють їх членів від всієї решти суспільства. Для багатьох груп такими кордонами може слугувати мова (діалект, жаргон), уніформа.
Створення системи зв’язків - процес, за допомогою якого елементи принаймні двох соціальних систем сполучаються таким чином, що в деякому відношенні і в деяких випадках вони виглядають як єдина система.
Основні специфічні особливості і відмінні риси соціальних процесів:
- масовий характер, що означає, що одиничні дії людей або події соціального життя не можуть називатися соціальними процесами;
- суспільний зміст, джерела і результати соціальних процесів, тобто соціальні процеси не можуть здійснюватися поза суспільством і їх зміст - це діяльність, поведінка і дії людей відносно один одного або до всього того, що їх оточує. Соціальні процеси породжуються соціальними проблемами і направлені на їх зняття;
- сталість соціальних процесів. Це означає, що якщо в серії явищ не спостерігається сталий, причинно-наслідковий взаємозв'язок, то таку серію явищ не можна розглядати як соціальний процес;
- самодіяльність учасників соціальних процесів. Ця риса вказує, що соціальний процес є результатом суспільної ініціативи, а не проявом дій суб’єктів за командою зверху.
За рівнем соціальної системи розрізняються процеси:
- внутрішньо особистісні (соціалізація, самоосвіта, самовизначення);
- міжособистісні (внутрішньо сімейні відносини, кохання);
- внутрішньо групові (взаємовідносини в колективах і т.д.);
- міжгрупові і міжспільностні (протистояння двох конфесій,...);
- соцієтальні (які охоплюють суспільство в цілому).
Соціальна зміна - найбільш загальна форма буття всіх матеріальних об’єктів і духовних явищ, яка пов’язана з частковим або повним перетворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об’єктів, їх місцеперебуванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.
- природні зміни (або зміни в природі), що відіграють неабияку роль в суспільному розвитку;
- демографічні зміни, які можуть мати приватний, локальний, глобальний характер і суттєво впливати на природу і соціальне середовище;
- зміни, що відбуваються у виробничій сфері (від примітивного до індустріального і постіндустріального суспільства), які слугують суспільному прогресу;
- зміни ,що відбуваються в системі управління (від елементарних форм в сім’ї до сучасних державних і міжнародних структур);
- зміни в межах соціальної організації (вдосконалюються традиційні зв’язки, виникають, завдяки інформації і комунікації, нові зв’язки, нові організації);
- зміни в межах соціальної структури (зміни в сім’ї, .етнічних, соціально-класових, політичних і т.д. системах);
- зміни, які відбуваються ]в духовній сфері соціального об’єкта.
Отже, зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку.
Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація".
Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - розповсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільства, так і між ними. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільством розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.
Практично всі соціальні зміни завжди повинні долати опір специфічних установок і цінностей, опір деяких соціальних груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус.
В прийнятті соціальних змін важливу роль відіграє їх сумісність зіснуючою культу рою. Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливі декілька наслідків:
- інновація просто відкидається суспільством або соціальною групою,
- інновація приймається разом з конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким,
- інновація приймається, і закладені в ній конфлікти з існуючою культурою є прихованими і важко усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не направлену на дану інновацію.
Соціальний рух - сукупність форм колективної дії, яка направлена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманне висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протесту, який базується на специфічних або ж широко поширених причинах для незадоволення.
Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв’язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріальних, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.
Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Більшість соціологів вважає, що соціальних рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам’ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути або організації.
Основні умови, сприятливі для появи і розвитку соціальних рухів:
- культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведінки людей;
- соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність;
- соціальна незадоволеність.
Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни можуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціальних сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соціальні рухи здатні сконцентрувати такі сили.
Соціальне відтворення - втілює тенденції зміни соціальної структури, притаманні соціально-економічній організації суспільства. Воно включає в себе як відтворення раніше існуючих елементів соціальної структури і відносин, так і виникнення і розширення відтворення нових елементів і відносин - в ході цього процесу формується індивід, який змінюється і розвивається.
Категорія "^оцігипде відтвргіетія" акцентує увагуна здатності творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, але й постійно зберігати, відновлювати, підтримувати, відтворювати умови, засоби і цілі життєдіяльності людей, всю систему соціальних відносин. Саме поняття “відтворення” означає, що якийсь об’єкт (явище) успішно відтворюється і розвивається за рахунок зв’язків і обміну із зовнішнім середовищем. Процес виробництва є безперервним, тобто він періодично знову й знову відбувається в одній і тій же стадії. Тому будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Оскільки середовище може бути відносно незмінним, або змінюватися, то й відтворення може здійснюватися або як інваріантне, або як перетворююче об’єкт від циклу до циклу, аж до зміни його сутнісних властивостей.
Діяльність індивіда об’єктивно і суб’єктивно сфокусована у двох напрямках: відтворення самого себе як особистості і відтворення суспільних відносин. Вона є невід’ємною від процесу демографічного відтворення і приймає форму соціально-демографічного відтворення, яке забезпечує підготовку нових поколінь до виконання суспільне необхідних економічних та інших функцій. Тому в ньому виділяють такі складові, як демографічне, професійно-кваліфікаційне, статусне, культурне і т.п. відтворення.
Фактори соціального відтворення( три групи):
- фактори впливу макросередовища - розвиток інституціональної структури (інститути освіти, виховання, професійної підготовки, охорони здоров’я, побутового обслуговування), інститути накопичення, відтворення і передачі інформації, які забезпечують діяльність членів суспільства інформацією, що дозволяє здійснювати самовідтворення нових поколінь;
- фактори впливу мезосередовища – (система робочих місць і соціальна інфраструктура міста, система місцевого управління і т.д.), тобто це територіальне середовище безпосереднього відтворення індивіда;
- фактори впливу мікросередовища-, тобто ті, які безпосередньо визначають життєвий шлях сім’ї, сусідство, дружні контакти та інші асоціації.
Типи соціального відтворення:
- деструктивне;
- просте (статичне);
- інтенсивне.
Для простого (статичного) відтворення характерне зростання відповідальності за відтворення цілого, тобто зростаюча увага людини до себе як до суб’єкта відповідальності, кваліфікації, напруженого суспільного відтворення.