- реалізовувати принципи федералізму, розпилення влади, функціонального федералізму, наприклад, у сферах освіти й повноважень місцевої влади, культурно-мовної автономії, сприяючи тим самим стабільності в суспільстві;
- включати в програми навчальних закладів знання про небезпеки етнічних забобонів, у тому числі й у власній свідомості (це положення починає реалізовуватися в ряді країн, наприклад, в Англії);
- підвищувати відповідальність журналістів (аж до карного переслідування), що пишуть на етнічні теми: формулювання етнічних процесів повинні бути точними, без погроз і позначення ворога; необхідно гласно обговорювати конкретні питання без підбурювання й агресивності. Головна вимога до преси - підтримувати полікультурність держави.
Особлива роль належить міжнародним організаціям: необхідно дотримувати об'єктивності у висвітленні й оцінці подій, зборі даних про паліїв етнічних воєн для переказу їх згодом суду Міжнародного трибуналу.
Прояв конфлікту. Етнічна напруженість не завжди переходить у стан війни. Війна - прямий наслідок зневаги мірами, необхідними в латентний період конфлікту. Соціолог може встановити наближення до насильницької стадії по наступних сигналах: посиленню взаємних обвинувачень у зловмисності, посиланням на етнічні стереотипи-забобони в суспільних дискусіях і політичних акціях, появі повідомлень про звірства, здійснених якою-небудь етнічною групою, вимогам надзвичайних заходів на благо й захист етнічних меншостей або для обмеження волі тих, хто їм загрожує. Тут можливі провокації з боку фанатиків. Не слід упускати з виду й міграцію населення по етнічній ознаці: таке перегрупування створює напруженість і конкуренцію на нових місцях розселення, що підсилює конфліктність. Пасивна позиція влади може бути зрозуміла як зелене світло для нагромадження зброї, створення загонів. Дії влади:
- зміцнювати громадський порядок. Необхідно створювати спеціальні поліцейські загони, нейтральне командування, підсилити вимоги до дисциплінованості частин, обмежувати пропаганду. Ретельно стежити за схоронністю й рухом зброї. Підбурювання й участь у вуличних безладдях повинні каратися по всій строгості закону, а винесені вироки неухильно виконуватися. Одна з помилок - винесення після конфлікту м'яких, умовних вироків зачинателям, які відчувають у цих випадках, що нічим особисто не ризикують;
- сприяти поширенню точної й неупередженої інформації про конфлікт у пресі.
Потрібна активна діяльність по викриттю слухів. Журналістам і редакторам треба дати відчути, що вони несуть пряму відповідальність за свою професійну й етичну позицію: закон повинен швидко й жорстко реагувати на заклики до насильства, наклеп і інші дії, що виходять за загальноприйняті рамки волі слова. Варто дати зрозуміти суспільству, що справедливість надійно захищається. Необхідно також залучити ресурси суспільних наук для досягнення згоди у формулюванні предмета суперечки. Коли така згода є, то з'являється перспектива подальших переговорів навколо реальних розбіжностей.
Активний плин конфлікту. Перше завдання влади - зупинити воєнні дії з метою домогтися конструктивного рішення етнічних проблем у майбутньому. Необхідні міри:
- рішучі заяви влади про нетерпимість насильства, супроводжувані впевненими діями армії й поліції. Палії й вершителі етнічного конфлікту повинні бути затримані, арештовані й щонайменше вилучені із зони конфлікту;
- недопущення розколу по етнічній ознаці в структурах, що забезпечують порядок. Якщо це необхідно, то варто замінити їхніми військами, що вводяться ззовні;
- твердий контроль за засобами зв'язку й об'єктивністю засобів масової інформації;
- створення механізму припинення вогню й вступу в переговори;
- мінімізація втрат і матеріального збитку (відвід військ, створення нейтральних зон, міжнародний статус вільних міст і т.д.);
- запобігання звірств і військових злочинів. Збір даних для судових розглядів повинен бути голосним.
Наслідку конфлікту. Будь-який конфлікт рано або пізно закінчується. Необхідно усунути реальні наслідки конфлікту й примирити вчорашніх ворогів. Для цього треба:
- зробити загальна заява про втрату й необхідність відтворити єдине цивільне суспільство на новій основі, тобто в умовах національного примирення;
- додати відбудовному процесу етнічно нейтральний характер (звільнення заручників, переказ землі загиблих повинні відбуватися без виділення героїв, жертви війни повинні одержати компенсацію, біженці - повернутися додому, якщо, звичайно, є можливість); налагодити медичне обслуговування, особлива турбота повинна бути виявлена про дітей і жінок, які стали жертвами насильства; провести в життя заборона на присвоєння власності (боротьба проти мародерства);
- не допускати героїзації терористів, не дати їм можливості пожинати політичний урожай своїх подвигів, не допускати їх на керівні пости;
- почати суспільний діалог на тему позитивних реформ;
- не драматизувати конфлікт, тому що величезні страждання етносу, націям згодом принесуть збереження священної пам'яті, прагнення до кревної помсти, передачі духу конфлікту наступним поколінням. Особлива роль у цьому належить школі й пресі. Для справедливого рішення цих питань велике значення має своєчасне розслідування військових злочинів.
Метою всіх цих мір є повернення країни до вихідної точки й будівництво довгострокових взаємовигідних і мирних відносин між етнічними групами населяють, що країну різними.
Тематичні розділи програми етнокультурного дослідження
Прикладна соціальна антропологія має потребу в різного роду методичних матеріалах, за допомогою яких проводяться антропологічні дослідження. Нижче пропонується одна з можливих рубрикаторів відомостей про окремий народ.
В основу рубрикатора покладена схема суспільного виробництва, вона містить у собі чотири основних тематичних розділу, необхідних для опису характеру відтворення життя будь-якого народу (етносу).
1 розділ. Виробництво й відтворення матеріальних умов життя. Природно середовище розкривається з погляду природоохоронної, ре культиваційної (відбудовної) діяльності людини. Речові фактори середовища перебування містять у собі виробництво предметів індивідуального споживання й виробництво засобів виробництва. Індивідуальне споживання відтворює людини як індивідуального суб'єкта громадського життя (виробництво предметів споживання й засобів виробництва сфери послуг). Виробництво засобів виробництва служить для відтворення матеріальних умов життя, соціальних відносин, духовного життя й сфери послуг.
2 розділ. Відтворення людини як суб'єкта індивідуальної життєдіяльності. Потреби, у задоволенні яких людина відтворює себе як індивідуальність і член суспільства, є базовими й розчленовуються на біологічні потреби (голод, спрага, спокій і т.д.), потреби в безпеці (порядку й організації життя, гарантіях життя), потреби в ідентифікації й спільності (груповій приналежності, що приносять людині роль, статус, престиж, а також почуття волі, незалежність), культурні потреби й потреби в самореалізації (особистісному втіленні).
Відповідно до цих базових потреб можна виділити три види відтворення людської життєдіяльності: духовно-культурний, соціобіологічний. Людина відтворює себе, оточуючи себе безпечним і комфортним середовищем (будинок, одяг, громадський порядок і т.д.), відновлюючи енергетичні сили (харчування, відпочинок і т.п.), підтримуючи фізичні сили (гігієна, фізична культура, лікування й т.д.). Культурно людина робить і відтворює себе в процесі утворення (навчання й освіта) і виховання (релігійне, світське), безпосереднього спілкування (повсякденного, ритуального), а також естетичні відносини (безпосереднього, культурно-опосередкованого).
Соціобіологічне відтворення людини припускає олюднений спосіб задоволення базових біологічних потреб, таких, як сексуальна (любов) або релаксаційна (туризм, видовища й т.д.), і потреб у відтворенні себе як соціальної істоти - професійно-трудова й цивільна активність, самодіяльність як умова особистісного розвитку.
3 розділ. Виробництво й відтворення соціальних відносин між людьми. Формально організований спосіб відтворення (регуляції) соціальних відносин здійснюється системою державно-адміністративного керування, владою, судово-правовою системою, політичним життям і професійно-менеджерським керуванням. Нормальним образом регуляція здійснюється за посередництвом моральних норм, ціннісних установок, традицій і звичаїв, зразків, етикету й ритуалів.
4 розділ. Відтворення духовного життя суспільства (етносу).
Духовне життя формує змісти й цінності для орієнтації всіх видів і форм людської активності. Звичайно виділяються три види цінностей і змістів: знання (істини й омани), задуми (реалізовані й утопічні), естетичні цінності (прекрасне - потворне).
Кожний з видів цінностей зв'язаний зі своєю сферою й формою духовної активності. Пізнавальна активність існує, підтримується у формі наукового (суспільні, природні й технічні науки), філолофсько-світоглядного (світського й релігійного), просвітительського (масово-інформаційного й науково-популярного), паранаучного видів діяльності.
Сфера праксеологічної діяльності насамперед створює задуми по підтримці або зміні відносин; між людьми - суспільна ідеологія (соціальні, політичні й етичні навчання, соціальне проектування й т.д.); між людьми й природою - екологія (екологічні навчання й проекти); між людьми й миром другої природи - технології (інженерія, проектування, організація й керування й т.п.).
Сфера естетичної діяльності існує у формах професійного й традиційного народного мистецтва.