Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).
Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.
Отже, за статистичними даними, наведеними у журналі "Праця і зарплата" приріст реального валового внутрішнього продукту у січні–квітні 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 6,2%. [24, 1-2] [Див. Додаток І]
Номінальний валовий внутрішній продукт, за орієнтовною оцінкою, досяг 266575 млн.грн.
Найбільший приріст валової доданої вартості спостерігався у торгівлі – на 15,3%, переробній промисловості – на 9,4%, транспорті – на 8,2%. [24, 2]
Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.
Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.
Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення.
За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території. Основними рисами промисловості держави, на думку Біляцького С. є:
- розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;
- консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;
- недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);
- значна зношеність основних фондів;
- надмірне забруднення природного середовища. [2, 5-6]
Не дивлячись на статистичні дані, приведені вище, погіршення економічної ситуації в 2008 році та збільшення інфляції в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Тому, дуже важливими для економічної стабілізації і подальшого зростання є структурні зрушення в промисловості, реформування її структури на засадах випереджаючого розвитку наукоємних галузей, виробництва товарів народного споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес в усіх ланках народного господарства, експортних та імпортно-замінюючих виробництвах.
Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. Підприємства галузі мають велику заборгованість перед постачальниками, бюджетом, з оплати праці. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази.
На думку Корецького М., в останні роки в аграрній політиці держави відбулися певні позитивні зміни: введено сприятливий для аграрного бізнесу режим оподаткування, пільговий режим кредитування, простежується покращання цінової ситуації тощо. [16, 396] Це дозволило поліпшити економічні показники сільськогосподарських підприємств, що засвідчило наявність очевидного зв’язку між політикою державного аграрного протекціонізму та економічною ефективністю підприємств галузі. Так, загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за січень–квітень 2008р. порівняно з аналогічним періодом 2007р. зріс на 0,1%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 6,9%, у господарствах населення – скоротився на 4,2%. [Див. Додаток ІІІ]
Водночас втрати ресурсного потенціалу сільського господарства впродовж тривалої кризи є настільки значущі, що вжиті заходи не змогли забезпечити суттєвого оздоровлення ситуації. Сільське господарство без зовнішньої фінансової підтримки не може нормально розвиватись. Підприємства галузі повинні мати доступ не тільки до короткострокових, а й до довгострокових кредитів, без чого неможливе відновлення їх матеріально-технічної бази. Потрібно зміцнювати інвестиційну привабливість галузі, в тому числі працювати над залученням іноземних інвестицій.
Індекс споживчих цін (індекс інфляції) за січень–квітень 2008р. становив 113,1% (у відповідному періоді попереднього року – 101,3%).
Продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 20,4%. Найбільше (на 57,7% та 37,4%) підвищилися ціни на овочі та фрукти. На 26,7% подорожчали м’ясо та м’ясопродукти і найбільше – свинина та яловичина (на 41,6% та 32,6% відповідно). Олія та жири подорожчали на 22,4%, у тому числі тваринні жири – на 41,5%, олія – на 25,9%. Крім того, на 14,6–5,3% стали дорожчими хліб і хлібопродукти, цукор, риба та продукти з неї, сири. Водночас на 6,3% знизилися ціни на яйця.
Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 0,9%, у тому числі плата за водопостачання – на 10,4%, каналізацію – на 9,5%, квартирна плата – на 7,4%. Разом з цим на 8,4% знизилася плата за гарячу воду, опалення.
У сфері охорони здоров’я ціни зросли на 9,2%, при цьому найбільше подорожчали санаторно-курортні та амбулаторні послуги (на 15,3% та 9,6% відповідно).
На 13,0–3,4% подорожчали послуги ресторанів та готелів, закладів відпочинку і культури, освіти. [24, 19-20]
Номінальні доходи населення за січень–березень 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. збільшились на 46,4%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 46,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 19,8%.
Хоча статистичні дані, наведені вище свідчать про збільшення доходів населення України, доходи українців не встигають підвищуватися за ростом інфляції в країні. Зростання реальних доходів українців у першому півріччі 2008 року сповільнилося.
На думку експертів, основна причина уповільнення зростання доходів цього року – інфляція, яка в середньорічному вимірі за підсумками першого півріччя склала 13,5%. [24, 17]
Прямий результат цього – громадяни відкладають на заощадження на 20% менше, ніж роком раніше, відзначається в підсумках соціально-економічного розвитку України першому півріччі 2008р. [23, 8]
Змінилася і структура доходів населення. Якщо раніше основним джерелом доходів для населення були соціальні платежі з бюджету, то зараз добробут українців формується за рахунок заробітної плати. Збільшилися надходження і від такої статті доходів, як прибуток і змішаний дохід.
Таким чином, за нинішньої політичної ситуації населенню варто більше розраховувати на результати своєї праці і моторність у бізнесі, а не на соціальну допомогу держави.
При цьому українцям доводиться платити більше податків – у 2008 році на 13% більше, ніж роком раніше.
Статистика свідчить, що з урахуванням пенсіонерів і дітей у середньому місячний дохід українця дорівнює 686 гривням.
У січні–березні 2008р. розмір середньої номінальної заробітної плати штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб–підприємців) становив 1618 грн., що в 3,1 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (515 грн.) та у 2,6 раза – рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (633 грн.). При цьому порівняно з відповідним періодом 2007р. середня заробітна плата збільшилась на 39,4%. В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці серед видів економічної діяльності та регіонів. Найбільш оплачуваними є працівники фінансових установ та авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності – зайняті у добуванні паливно-енергетичних корисних копалин, на виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення та готових металевих виробів. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по економіці в 1,4–2,1 раза. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства та мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги, а також підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри, де її розмір не перевищив 64% від середнього по економіці. [24, 21]