Новий мир, що оточує людини, не примушує його до самоприборкання, не ставить перед ним заборон - він роз'ятрює його апетити, які, у свою чергу, ростуть нескінченно. Це дуже небезпечний шлях розвитку. Тип соціального характеру, тип людини, умови його життя і його світовідчування, змальовані Ортегой, знаменують собою не торжество нової цивілізації, а лише інфантильне заперечення старої. У цьому процесі заперечення старої цивілізації й варто шукати структурні причини кризи.
На думку Ортеги, що спостерігається занепад духу масової людини, як це ні дивно, відбувається не від недоліку чинностей і здатностей, а саме навпаки - від відчуття надлишкової чинності, що натикається на фатальну, обмежуючу цю чинність стіну. Фатальні стіни - це політичні границі сучасних держав. Справжні труднощі кореняться не в тієї або інший, раптово виниклій економічній або соціальній проблемі, а в тім, що форма громадського життя стали тісної для ув'язнених у ній економічних можливостей. Суть справи в невідповідності між розмахом сьогоднішніх можливостей і розмірами політичного устрою, усередині якого вони змушені існувати, національними границями, які дотепер розмежовують Європу. Національна приналежність сприймається як тягар. Усе разом стало більшим, а віджилі структури минулого залишилися карликовими й заважають росту. Уперше впершись у національні границі, європеєць відчуває, наскільки його економічні, політичні, інтелектуальні запити, його життєвий розмах, непорівнянні із цими границями.
Ортега пропонує нову концепцію держави, відмінну від розхожих у той час. Він пише: "Держава починається з того, що примушує співіснувати групи, природно роз'єднані. І примус це не голос насильства, але спонукальний заклик, спільна справа, запропонована роз'єднаним. Держава, насамперед, - план робіт і програма співробітництва. Вона збирає людей для спільної справи. Держава - не спільність мови або крові, території або укладу життя. У неї немає нічого матеріального, інертного, попереднього й граничного. Це чистий динамізм - воля до спільної справи - і тому в державної ідеї немає ніяких природних обмежень". Держава демократична по самій своїй природі, більше глибокої й значної, чим зовнішні форми правління. Держава покликана перебороти розходження мови, крові або території. Держава взагалі вкрай рідко збігалася зі споконвічною спільністю крові й мови, на відміну від того, що, наприклад, затверджують нацистські або фашистські режими, що персоніфікують для Ортеги масове суспільство й масову людину.
Необхідно відкинути ідеології радикально-націоналістичної користі й наважитися бачити розгадку національної держави в тім, що їй властиво як національній державі, у самій політиці, а не в сторонніх початках біологічної або географічної властивості. Держава, якою би вона не була - первісна, середньовічна або сучасна, - це завжди запрошення певною групою людей інших людських співтовариств до спільного здійснення якогось задуму. Задум завжди укладається в організації нового типу громадського життя. Держава й програма життя, програма людської діяльності й поводження, - поняття нероздільні.
На думку Ортеги, наступає пора, коли "Європа" може стати національною ідеєю. У будівництві Європи як великої національної держави бачить він єдине, що може протистояти націоналізму, комунізму, нацизму, фашизму - явищам, у які "відливається" масове суспільство.
Теорія масового суспільства в Х. Ортеги-І-Гассета очевидним образом з'являється як розгорнутий діагноз зовсім певного етапу в розвитку європейської цивілізації. Цей етап є результатом соціальних трансформацій, що здійснювалися в Європі в XIX в. - становлення ліберальної демократії, а також того розвитку науки й техніки, що визначило вигляд суспільств XX в.
Ортегианська теорія масового суспільства, загальний діагноз епохи, концепція соціального характеру масової людини й концепції кризи національної держави як форми організації соціального й економічного життя будується в першу чергу на основі спостереження за різного роду європейськими екстремістськими політичними ідеологіями, рухами й режимами - фашизмом, комунізмом, різними варіантами націоналізму. Саме ці ідеології й рухи, що увібрали в себе масові люди, адекватні їх свідомості, стали, на думку Ортеги, самим очевидним проявом кризи національної держави й західної цивілізації в цілому.
Створена Ортегой-І-Гассетом концепція масового суспільства, що настільки чітко поставила у взаємний зв'язок ці явища, так чи інакше лягла в підставу всіх наступних соціологічних досліджень тоталітарних режимів. Всі теорії тоталітарного суспільства - Х. Арендт, К. Мангейма й інших - створювалися багато в чому на основі теоретичної схеми масового суспільства, як вона представлена в Х. Ортеги-І-Гассета.
В 40-е й 50-е роки проблеми масового суспільства обговорюються в соціологічній літературі самим інтенсивним образом. При цьому центральною проблемою, що залучає загальну увагу, стає проблема соціального характеру, а також пов'язані з нею проблеми споживання, реклами, шоу-бізнесу.
Серед подібного роду досліджень, що зробили значний вплив на подальшу розробку теорій масового суспільства, варто особливо виділити роботу Д. Рисмена "Самотня юрба" (1950 р). Книга має підзаголовок "Аналіз мінливого американського характеру", що і вказує на головну дослідницьку проблему.
Д. Рисмен указує, що на формування його теорії великий вплив зробили роботи Еріха Фромма "Мати або бути", "Розумне суспільство" і інші. Доцільно тому коротко охарактеризувати погляду Е. Фромма.
Дійсно, Еріх Фромм одним з перших поставив у центр свого соціологічного аналізу концепцію соціального характеру, що опирається на його загальну теорію суспільства епохи модерну. У руслі загальних ідей Франкфуртської школи Фромм затверджував, що вся сучасна культура, політика, економіка, соціальне життя в цілому визначається ідеологією (яку він іменував "ілюзією"), що сформувалася в епоху Освіти й у рамках цього ідейного руху. Центральними моментами цієї "ілюзії" є подання про безмежні можливості прогресу в справі досягнення панування над природою й над суспільством. Панування над природою за допомогою науки й утворення повинне було привести до матеріального достатку, а панування над суспільством за допомогою здійснення раціонального соціального проекту - на щастя й волю більшості людей.
Однак ця мета не була досягнута. Суспільство й культура, побудовані на зазначених принципах, не відповідають поставленим цілям процвітання й волі. Необмежене задоволення всіх бажань не сприяє благоденству. Воно не може бути задовільною відповіддю на проблему людського існування. Спрага володіння неминуче веде до нескінченної класової війни.
Мрії про те, щоб бути незалежними хазяїнами власних життів, прийшов кінець тоді, коли ми почали усвідомлювати, що стали гвинтиками бюрократичної машини, що нашими думками, почуттями й смаками маніпулює уряд, індустрія й перебувають під їхнім контролем засобу масової інформації, а розвиток економічної системи визначається в результаті питанням "Що є благо для системи?", а не питанням "Що є благо для людини?".
Крім того, Фромм підкреслював, що економічний прогрес торкнувся лише обмеженого числа багатих націй, а пропасти між багатими й бідними націями лише збільшується. Технічний прогрес створив небезпеку для навколишнього середовища, погрозу ядерної війни, здатної знищити цивілізацію. Відношення до природи стало ворожим.
Фактично епохою Просвіщення, на думку Фромма, була створена нова релігія Прогресу, ядро якої склали ідеали необмеженого зростання виробництва, абсолютної волі й щастя. На ділі ж ці ідеали вилилися в "обожнювання" буржуазного стилю життя, в "радикальний гедонізм" і "невтримний егоїзм". У результаті сформувалося суспільство з виробничим конвеєром і бюрократичною управлінською машиною, з одного боку, і "телебаченням, автомобілем і сексом" - з іншої. Капіталізм середини XX в., згідно Фромму, ґрунтується як на доведеному до автоматизму колективній праці, так і на максимальному споживанні вироблених товарів і пропонованих послуг. Принцип "мати", невтримне споживання остаточно витісняє принцип "бути". Формується зовсім певний тип соціального характеру - "ринковий характер", як його йменує Е. Фромм, специфічне явище XX в. Людина, що володіє "ринковим" ("відчуженим", "шизоїдним") характером, відчуває себе "міновою" вартістю. Ціль ринкового характеру - постійна адаптація, "я - такий, який я вам потрібний" - життєрадісний, здоровий, у міру агресивний, честолюбний, надійний - залежно від ситуації. У наявності "криза ідентичності" - відсутність постійного, стійкого "я", відсутність постійних прихильностей, атрофія емоційної сфери. Всі ці процеси мають на меті "належне, адекватне функціонування", максимальна відповідність суспільству і його вимогам.
Очевидно саме ці ідеї Фромма зробили найбільш серйозний вплив на теорію Д. Рисмена.
Під "соціальним характером" Рисмен розуміє "постійну, соціально й історично обумовлену організацію прагнень індивіда і його можливостей реалізувати ці прагнення". Це поняття відрізняється від поняття "особистість", що включає також біологічні, психічні, емоційні характеристики індивіда, його талант і здатності. "Соціальний характер" - більше вузьке поняття й фіксує ті компоненти особистості, які творяться в процесі соціалізації, є контекстуальним і когерентними існуючим соціальним формам і інститутам. У чинність цього соціальний характер являє собою організовану сукупність компонентів, які відрізняють цілі групи, класи, націй, культури й навіть історичні періоди.