Содержание
Теорії розвиненого індустріального суспільства середини XX століття
Теорії розвиненого індустріального суспільства Макса Хоркхаймера й Теодора Адорно
Науково-технічний прогрес як основа соціальних трансформацій у розвиненому індустріальному суспільстві
"Культуріндустрія" як теорія культури
Література
У середині XX в. одержала "нове життя" теорія індустріального суспільства. Історичні трансформації XX в., нові соціальні, культурні й економічні реалії зробили неадекватними багато положень і теорії класичної соціології. Це стосувалося, насамперед, теорій промислового капіталістичного суспільства. Соціально-історичні реалії XX в. випливало співвіднести з теорією індустріального суспільства, розробленої в рамках класичної соціології, і, насамперед, із самим поняттям "індустріалізму", оскільки на той момент індустріалізм як реальність багато в чому змінив своє втримування. Нові концепції індустріального суспільства XX в. формулюються в рамках напруги, що виявилося між теоріями промислового капіталістичного суспільства класичної соціології, що існують як ідеальний тип у соціологічному мисленні, з одного боку, і теоретичним аналізом історичних трансформацій, які перетерплюють суспільства XX в. - з іншої.
В XX в. індустріалізм затвердився повною мірою, і його ефективність як кошти досягнення цілей економічного росту, рішення проблеми бідності, росту економічної могутності, як кошти забезпечення масових потреб і рішення завдань соціальної держави (утворення, медичного обслуговування населення, соціального страхування й т.д.) ні в кого вже не викликала сумнівів. При цьому індустріалізм оформився в настільки потужну й настільки значну чинність, що став визначати життя суспільства в набагато більшому ступені, чим це було в XIX в. У суспільствах XX в. індустріалізм перестав обмежуватися сферою економіки, сферою виробництва товарів машинним способом. Індустріалізм перетворився в цивілізацію, у середовище перебування людини, техногенну, організаційну по своїй природі.
Індустріалізм став визначати тотальність соціального життя. Утворився якийсь сплав індустріально-економічних, соціальних і культурних інститутів, які вже мали інше втримування, чим утримування соціальних інститутів суспільств XIX в.
Головним утримуванням цього нового індустріалізму середини XX в., могутньо й неминуче визначали життя, стала технологізація всіх соціальних і культурних сфер. Індивідуальне людське життя й життя суспільства в цілому оформляються в якийсь технологічний стандарт. Стандарти, норми й логіка функціонування технологічного еталону з очевидністю стали проникати й завойовувати соціальну й культурну сфери, а також індивідуальна свідомість людини, визначати його поводження, прийняті їм рішення. Всі ці явища продемонстрували абсолютну невіддільність індустріалізму XX в. від науково-технічного прогресу. Цей останній став не тільки символом індустріальної моці й індустріальних можливостей суспільства, але процесом, що вислизає з-під контролю людини й суспільства. Вихід з-під контролю науково-технічного прогресу породила цілком обґрунтовані побоювання й навіть страх, що є присутнім у більшості теорій індустріального суспільства. Соціальний алармизм, пов'язаний з усвідомленням можливих ризиків і непередбачуваністю науково-технічного прогресу, в 60-е роки могутньо вийшов на поверхню. Слідством цього, стало початок перегляду принципів соціального розвитку, що базуються на теорії соціального прогресу, розробленої в рамках Освіти.
Зараз важко уявити собі, які воістину революційні трансформації перетерпіла життя й середовище перебування людини, у тому числі його побутове середовище, у середині XX в., у порівнянні із ситуацією початку XX в. Більше того, для більшої виразності можна зблизити крапки порівняння: 30-ті роки - 60-ті роки. Ці три десятиліття вмістили в себе "занадто багато". Насамперед - жах Другої світової війни з її зовсім новими технічними коштами тотального руйнування: масовою авіацією й масованими нальотами, масовими танковими боями, масованими артилерійськими обстрілами. Це була нова війна, і зовсім новий досвід зіткнення з технікою, вінцем якого з'явилося застосування атомної зброї, що заставили людство заглянути в безодню. Потім техніка ввірвалася в життя як зовсім нові можливості для кожної людини. Авіація, автомобілі, радіо, телефон, телебачення - все це стало масовим протягом життя одного покоління. Ці нові технічні можливості радикальним образом змінили відношення до простору й часу, створили нові комунікативні системи відносин, нові типи поводження як у трудовий, так і в побутовий сферах і в сфері відпочинку, сформували нові типи споживання, нові ринки товарів. Радикальним образом змінилася сфера праці й виробництва. З'явилася зовсім нова номенклатура товарів; були створені нові професії, що зажадали зовсім нової кваліфікації, значно більше високої підготовки й високого рівня технічної компетенції. Всі сфери виробничого, соціального, культурного, побутового життя одержали нове технологічне оснащення, що вийшло на авансцену й стало визначати нова якість життя, новий цивілізаційний рівень. Символом цього процесу "технізації" життя, нового рівня технічного прогресу став запуск першого у світі штучного супутника Землі в 1957 р. і незабаром політ людини в космос.
Феномен науково-технічного прогресу став головним, фундаментальним явищем для середини XX в., що визначив якість і тип нового індустріалізму. Саме його осмислення поклало початок формуванню нових теорій індустріального суспільства, що опиралися на досвід суспільств середини XX в.
Проблема відносини науки й техніки, з одного боку, і соціальної й культурної підсистем суспільства - з іншої, стала головної для цих теорій. Її осмислення носило складний і багатоплановий характер. Розроблялися теорії й проводилися емпіричні дослідження, що носили як цілісний, так і частковий, спеціалізований характер. Деякі з них мали критичний, інші - апологетичний характер, багато хто включали ідеологічні тези й дуже широко обговорювалися не тільки соціологами, але й політиками. Особливе значення тут має та обставина, що саме в рамках аналізу нового індустріалізму, проведення відповідних емпіричних досліджень і при розробці теорій розвиненого індустріального суспільства була сформульована "постіндустріальна теза" і обговорення теорій "нового" індустріального суспільства перерослася в розробку теорій постіндустріального суспільства.
Розгляд цих концепцій у буде побудовано відповідно до історичного розвитку основних ідей і теорій, появою й постановкою фундаментальних проблем і формулюванням відповіді на них. Як уже було сказано, мова йде про дуже складний і багатоплановий конгломерат проблем і теорій, що оформлялися в складними й наповнену новими явищами епоху. Тому представляється доцільним почати розгляд процесу з теорій, що володіють відомою цілісністю підходу, що містять цілісну систему ідей і їхню розробку, і в чинність обрій розуміння для всіх інших теорій і концепцій. Такими теоріями, на наш погляд, у першу чергу є теорії розвиненого індустріального суспільства, розроблені представниками критичної теорії Франкфуртської школи, а також теорія індустріального суспільства Раймона Арона.
Теорії індустріального суспільства, розроблені в рамках критичної теорії, не є однорідними утвореннями, однак їх поєднує загальна критична установка стосовно індустріального суспільства й історії його становлення.
Становлення індустріального суспільства й індустріалізму як такого зв'язується представниками критичної теорії з науково-технічним прогресом. Аналіз суспільства через призму імперативів науки й техніки - тих можливостей, які наука й техніка надають суспільству, з одного боку, і тих вимог, які вона пред'являє йому, наслідків, до яких вона приводить, з іншого боку, - став магістральним напрямом теоретичного й емпіричного дослідження в рамках концепції індустріального суспільства.
Робота Макса Хоркхаймера й Теодора Адорно "Діалектика Освіти", що вийшла в 1947 р., стала своєрідним теоретичним маніфестом, у якому знайшли відбиття основні положення нової концепції індустріального суспільства. Головним і визначальним моментом теорії розвиненого індустріального суспільства, розробленої М. Хоркхаймером і Т. Адорно, була соціальна критика, що втримується в ній, практики й теорії науково-технічного прогресу.
Концепція прогресу, що була одним із ключових моментів теорій індустріального суспільства класичної соціології, була сформульована в рамках філософії Освіти, що погодила його зі збільшенням обсягу знання й розвитком науки в цілому. Наука й знання розглядалися як безумовне благо, ріст якого й повинен привести людство до матеріального добробуту, політичній і духовній волі. Історія вибудовувалася й програмувалася як перманентний ріст знання й сполучені з ним процеси доброчинної соціальної трансформації. Саме тому фактичні наслідки програмного проекту Освіти, спостережувані в суспільствах XX сторіччя, стали для Хоркхаймера й Адорно основним об'єктом соціологічного інтересу.
У рамках Освіти формується специфічне відношення людини й природи, людину й суспільства. Це відношення вони характеризують як устремління до влади й домінування над природою й суспільством за допомогою науки й знання. Програмою Освіти було зняття чар з миру. Воно прагнуло зруйнувати міфи й скинути уяву за допомогою знання. Техніка є сутність цього знання. Воно має своєю метою не поняття й образи, не радість пізнання, але метод, використання праці інших, капітал. Ті деякі речі, які воно [знання]... усе ще таїть у собі, самі по собі знову ж є всього лише інструментами... Єдино чому хочуть навчитися люди в природи, так це тому, як неї використовувати для того, щоб повністю поневолити і її, і людини". "Пробудження суб'єкта" куплено ціною визнання влади як принцип всіх відносин. Освіта ставиться до речей точно так само як диктатор до людей. Вони відомі йому в тім ступені, у якій він здатний маніпулювати ними. Точно так само й "людині науки речі відомі в тім ступені, у якій він здатний їх провадити. У цьому перетворенні сутність речей завжди розкривається як та ж сама в кожному випадку, як субстрат володарювання".