Міністерство науки та освіти України
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВІРСИТЕТ
Реферат на тему:
«Технологія соціального захисту»
Запоріжжя, 2010
План
Вступ
1 Поняття соціального захисту
2 Соціальний захист як складова соціальної політики
3 Принципи соціального захисту
Висновок
Література
В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію равіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, поремонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів.
Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.
Об’єкт дослідження – соціальний захист.
Предмет – технологія соціального захисту.
Соціальний захист — це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України. А тому соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, що надає: а) працездатним рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску; б) непрацездатним і соціально вразливим прошаркам населення, насамперед, дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам, молодим, неповним та багатодітним сім’ям переваги в користуванні суспільними фондами споживання, в прямій матеріальній підтримці, у зниженні податків.
Заходи соціального захисту, з одного боку, мають забезпечувати пасивну підтримку тих членів суспільства, котрі з якихось причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка виражається у соціальній допомозі особі чи сім’ї, які не мають достатніх засобів для існування. З другого боку, соціальна допомога за своєю суттю має бути адресною, тобто надаватися тільки тим, хто її потребує. Соціальний захист виконує свою реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, та подолати зубожіння.
Щоб полегшити адаптацію населення до нових умов життя у перехідний перехід, потрібно розширювати коло суб’єктів соціальної політики за рахунок недержавних організацій. Вони можуть узяти на себе захист найнезахищеніших верств населення, а, наприклад, у пенсійному забезпеченні істотно доповнити діяльність державних органів.
Кожна форма соціального захисту має свою специфіку, та все ж, усі вони побудовані за єдиними принципами: всезагальності соціального захисту, всебічності та різноманітності його видів; забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів без будь-яких утримань із заробітної плати працівників.
Сьогодні існує стійка тенденція до зменшення природного приросту населення. Депопуляція набула стійкого характеру і в близькій перспективі не можна розраховувати на зниження її темпів. Є підстави очікувати посилення цього процесу.
Оскільки знизився потенціал відтворення населення, то звідси йде тенденція постаріння, особливо в сільській місцевості. Процес постаріння населення має наступні наслідки: працездатні особи мають високе “наснаження” особами непрацездатного віку. Також така тенденція спричиняє до збільшення потреб в послугах сфери охорони здоров’я. Все це разом призводить до збільшення потреби у фінансах, а при їх недостачі в населення - у соціальному захисті.
Аналіз соціально-економічних процесів, які відбуваються не тільки в нашій, а й в інших країнах, переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів щодо соціального захисту і підтримки населення. Отже, перехід до ринкової економіки неможливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Виходячи з цього та спираючись на світовий і вітчизняний досвід розвитку основних галузей права найоптимальнішим способом комплексного вирішення зазначених негативних процесів важливо шляхом розробки Соціального кодексу України як законодавчого акта прямої дії.
Основним завданням Соціального кодексу повинно бути правове забезпечення дотримання конституційних гарантій шляхом здійснення загальнообов’язкового державного страхування, функціонування мережі державних, комунальних, приватних закладів охорони здоров’я та соціального обслуговування, інших організаційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, або сприяння здійсненню таких заходів громадянами та іншими недержавними органами.
Прийнятими в Україні нормативними та законодавчими актами передбачено, що елементами системи соціального захисту на сучасному етапі є:
1. державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів;
2. компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи підвищення цін;
3. індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари і послуги та введення механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій тощо;
4. індексація вкладів населення в Ощадбанках у зв’язку із зростанням цін та інфляційними процесами;
5. захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов’язаних із переходом від «ринку продавця» до «ринку покупця» (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій та ін.).
Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту, спрямованого на закріплення форм і рівнів надання економічної підтримки і гарантій дотримання соціальних прав різних верств населення.
Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії належать: особи, які не підлягали працездатному віку, серед яких більшість становлять діти в сім’ях, а також діти, які перебувають у спеціалізованих дитячих закладах; інваліди з дитинства; особи, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагітності і пологів, по догляду за дитиною та хворими членами сім’ї.
Разом із пенсійним забезпеченням складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам є:
1. надання грошової допомоги і пільг сім’ям, які виховують дітей;
2. надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безкоштовними обідами, безкоштовним проїздом на транспорті, одягом, паливом, оплата житла тощо);
3. обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також відділеннями соціальної допомоги вдома.
Соціальний захист в Україні ґрунтується передусім на диференційованому підході до різних соціально-демографічних прошарків і груп населення у разі вибору мети, форм, методів та джерел фінансування, механізмів соціального захисту залежно від рівня працездатності людини та способів і розміру одержуваних нею доходів. Щодо економічно активних груп населення, держава повинна створювати і створює макроекономічні передумови для їх матеріального самозабезпечення.
Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:
- визначення соціального захисту пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;
- законодавче визначення основних соціальних гарантій;
- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;
- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;
- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;
- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;
- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.
Важливим принципом соціального захисту є комплексність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження його найважливіших соціальних прав, у тому числі oxoплюють різні сторони життєдіяльності людини — умови праці, соціально-побутові умови, рівень життя. Використовуючи гнучкі нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на соціально справедливій основі.