Курсова робота
по курсу «Соціологія праці»
на тему:
«Трудова поведінка як форма реалізації професійних здібностей особистості»
Зміст
Вступ
1. Значення здібностей особистості, організації освітнього процесу та профорієнтації в подальшій трудовій діяльності людини
1.1. Здібності особистості
1.2. Значення організації освітнього процесу та профорієнтації
2. Праця як основний вид діяльності людини
2.1. Складові і аспекти процесу праці
2.2. Мотивація праці
2.3. Стимулювання і соціальний контроль
3. Трудова поведінка та трудова діяльність з точки зору соціології
3.1. Визначення та характерні особливості трудової діяльності
3.2. Визначення і структура трудової поведінки
3.3. Типологія трудової поведінки
3.4. Форми трудової поведінки
Висновок
Список використаної літератури
Соціологія вивчає працю як соціально-економічний процес. Процес праці є складним соціально-економічним явищем. Основні форми його прояву - це витрати людської енергії, взаємодія працівників із засобами виробництва (предмети і засоби праці) і виробнича взаємодія працівників один з одним як по горизонталі (відношення співучасті в єдиному трудовому процесі), так і по вертикалі (відношення між керівниками і підлеглими). Роль праці в розвитку людини і суспільства полягає не лише в створенні матеріальних і духовних цінностей, але і в тому, що в процесі праці сама людина розкриває свої здібності, набуває корисних навиків, поповнює і збагачує знання. Творчий характер праці знаходить своє відображення в появі нових ідей, прогресивних технологій, досконаліших і високопродуктивних знарядь праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, які, в свою чергу, ведуть до розвитку потреб.
У процесі праці люди вступають у соціально-трудові відносини, взаємодіючи один з одним. Соціально-трудові стосунки дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, суспільне положення індивіда і групи.
У даній роботі основну увагу буде посвячено трудовій поведінці. Трудова поведінка - це виконавча сторона трудової діяльності, зовнішній її прояв. Проте за ззовні ідентичними трудовими вчинками може бути прихована різна по своїй внутрішній спрямованості трудова діяльність. Так, постійне вдосконалення трудових прийомів і методів у одного з працівників може обумовлюватися прагненням збільшити свій заробіток, в іншого - здобуттям визнання своїх товаришів, колективу і так далі. Для виявлення шляхів підвищення ефективності трудової діяльності необхідне вивчення не лише її зовнішнього прояву, а і внутрішньої сутності, характеру її внутрішніх спонукальних сил. Отже,
Предмет роботи: трудова поведінка як форма реалізації професійних здібностей особистості.
Мета : розкрити зміст понять здібності особистості та трудова поведінка, вивчити їх сутність та складові, взаємозв’язок між ними.
1. Значення здібностей особистості, організації освітнього процесу та профорієнтації в подальшій трудовій діяльності людини
Успішність оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності великою мірою залежать від здібностей.
Здібності — це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності. Виявляючись в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, здібності, проте, до них не зводяться. Вони виступають лише як можливість розвитку цих необхідних компонентів діяльності і характеризуються динамікою оволодіння останніми — швидкістю, легкістю, глибиною, міцністю [4].
Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується полі функціональністю психічних процесів — пізнавальних і психомоторних. Тому здібності співвідносяться з відповідними психічними функціями — особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах.
Таким чином, здібності – це властивості функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, відзначаються індивідуальною мірою розвитку і виявляються в успішності та своєрідності виконання діяльності.
Відмінності в здібностях різних людей можуть бути якісними і кількісними. Якісні характеристики здібностей – це такі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є обов’язковою умовою успішності конкретної трудової діяльності. Саме від них залежить вибір сфери діяльності. Кількісна оцінка здібностей виявляється в ступені їх розвитку.
Разом з тим в основі однакових досягнень працівників можуть бути поєднання дуже різних здібностей, коли окремі з них виступають компенсаторами недостатньо розвинутих здібностей. Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших розширює можливості вибору професії і самовдосконалення в ній працівника.
Слід також мати на увазі, що одна психологічна якість особистості, навіть коли вона досягає дуже високого рівня розвитку, не може забезпечити високу продуктивність діяльності і бути еквівалентом здібностей. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, яка має певну структуру. Структура ця визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів роботи. У структурі конкретних здібностей виокремлюються провідні і допоміжні, які забезпечують успішність діяльності та її індивідуалізацію [4].
Проте окремі здібності можуть відповідати вимогам не одного, а багатьох видів діяльності. Їх називають загальними здібностями. Загальні здібності — це така система індивідуальних властивостей особистості, яка забезпечує відносну легкість і продуктивність оволодіння знаннями та виконання різних видів діяльності. Вони виявляються переважно як розумові здібності. Якщо в структурі здібностей людини ці загальні якості дуже розвинені, то говорять про різнобічні здібності, або обдарованість. У переважної більшості людей здібності виявляються в досить широкому діапазоні, що створює можливості для вибору і переміни професії в ринкових умовах.
Здібності, які сприяють досягненню високих результатів у певній сфері діяльності, називаються спеціальними. Прикладом їх можуть бути математичні, літературні, музикальні, підприємницькі, організаторські та інші здібності. Основне завдання особистості в цьому випадку полягає в розвитку цих здібностей, у формуванні вольових якостей для їх реалізації. Спеціальні здібності органічно пов’язані з загальними здібностями. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей, тим кращі внутрішні можливості для розвитку спеціальних здібностей.
У феноменологічному підході під професійними здібностями розуміють сукупність відносно стійких індивідуально-психологічних якостей особистості, яка на основі компенсації одних властивостей іншими визначає успішність навчання певної професії та її виконання. В онтологічному підході професійні здібності визначаються як системне сполучення пізнавальних, комунікативних і регуляторних здібностей, від яких залежить успішність опанування професією та її виконання [2].
Існує три основних підходи до розв’язання питання про детермінанти розвитку здібностей:
генетичний (Ф. Гальтон, М. Мерфі, Л. Терстоун та ін.), що відводить основну роль у детермінації здібностей спадковості;
середовищний (О. Леонтьєв, О. Овчинникова, Ю. Гиппенрейтер та ін.), представники якого вважають визначальним фактором розвитку здібностей зовнішні умови;
генотип-середовищний (В. Дружинін, К. Крутецький, К.Платонов, Б. Теплов та ін.), прихильники якого вважають, що рівень розвитку здібностей визначається як спадковими факторами, так і впливами середовища.
Своєрідне гармонічне поєднання в структурі особистості здібностей та інтересів, які обумовлюють високу успішність професійної діяльності в тій чи іншій сфері, характеризується як професійна обдарованість. Існують такі типи обдарованості, як технічна, математична [4].
1.2 Значення організації освітнього процесу та профорієнтації
Освіта – це не тільки процес навчання. Освіта - це значно складніша система формування знань та навичок, важливою функцією організації освітнього процесу є врахування здібностей учнів, ажде це в майбутньому впливає на трудову діяльність і трудову поведінку людини, їх ефективність.
В світовій освітній практиці (залежно від підходу до визначення детермінант здібностей, на якому вони ґрунтуються) виділяють 4 основні освітні моделі [2].
До концептуальних основ відбірково-поточної моделі, що ґрунтується на генетичній парадигмі здібностей, відносяться такі твердження: здібності є природженими й можуть бути продіагностовані у дітей, починаючи з 11-12-річного віку; здібності носять загальний характер. Характерними рисами цієї моделі є: формування навчальних груп за результатами тестування, зосередження найбільш кваліфікованих учителів у потоках учнів із найвищим інтелектуальним потенціалом; практична неможливість переходу учнів до більш сильного потоку; мінімальна індивідуалізація. За відбірково-поточною моделлю працюють навчально-виховні заклади в Голландії, Англії тощо.