Праці Юркевича вражають своєю різноманітністю - це логіка і метафізика („Лекції з логіки", „Метафізика”), психологія („Психологія і психіатрія”, „Читання з психології”, програма та конспекти з дослідної психології), педагогіка („Читання про виховання”, „Методика”, тощо). Не можна не звернути уваги на значну кількість історико-філософських рукописів П. Юркевича („Міфи Платона про людську душу”, лекції з історії давньогрецької філософії та філософії середніх віків, конспекти й нотатки про Арістотеля, Канта, Гегеля) а також статті з літературознавства, богослов`я та математики та багато іншого.
Рукописи П.Д. Юркевича є великим надбанням для дослідників його творчості та й історії вітчизняної філософії взагалі.
Говорячи про етику, професор акцентує увагу на ідеї етики, розуміючи ідею як об'єктивно реальну сутність речі, її основу, норму (чи закон) існування. Тому, визнаючи значення досвіду і спостереження, він обстоює вимогу знаходити й пояснювати ідею через явища існуючої дійсності.
Етика, стверджує Памфіл Юркевич, базується не на суб'єктивному твердженні, вільно видуманому філософами, а на завжди й усюди усвідомлюваному людством факті дійсної різниці між добром та злом, правдою та хибою. І ця різниця стосується істот розумних та духовно вільних, здатних самосвідомо обирати цілі, а також здатних до оцінки, основаної на особистій свободі, оскільки твердження про справедливість і несправедливість, правду й брехню не можуть бути справою нашого бажання. Для цієї оцінки існують всім визнані норми. Ця різниця стосується істот, котрі знають норми й ті ідеї, згідно з якими щось виявляється справедливим чи несправедливим, схвальним чи негідним.
Памфіл Юркевич приділяє увагу значенню закону необхідності для вчинків людини. Людська особистість, підкреслює він, на перший погляд здається нам підлеглою закону необхідності, або причиновості, згідно з яким її вчинки повинні розглядатись як необхідні наслідки певних причин. За законом причиновості всі вчинки людини як фізичної істоти стоять в одному ряді як наслідки певних причин, без поділу на добрі й злі, і тому вони є беззахисними перед вільним самовизначенням людини. При цьому Юркевич, вступаючи в полеміку з матеріалістами, акцентує увагу на тому, що закон причиновості панує в світі фізики та механіки, однак вчинки людини можуть від них і не залежати.
Людина, підкреслює професор філософії, є моральною особою - не тільки однією х речей світу, не тільки обставиною буття, залежною від складної причини, але й істотою, яка свідомо підпорядковує себе законам моральної свободи і відрізняє закони, народжені благочестям, від законів, народжених необхідністю. Зрозуміло, розвиває свою думку Юркевич, що людина може розглядатись насамперед як частина зовнішнього світу, підлегла природним законам, і трапляються причини, котрі змушують людину діяти несвідомо, тільки інстинктивно, але все ж, визнаючи такі якості людини як загальні, ми уподібнили б її до інших створінь світу. Саме внаслідок своєї розумності, підкреслює Памфіл Юркевич, людина здатна обирати між добром і злом, правдою й неправдою, і тому не може пояснювати і виправдовувати свої дії тільки законом причиновості. Це вільний вибір, це свідомо обране підпорядкування себе законам моральної свободи він називає вільним самовизначенням суб'єкта, яке є великим даром Божим.
Моральна особистість здатна відійти від випадкових умов і вчинити так, як вимагає усвідомлення свого обов'язку. Ця здатність має основу в можливості обговорювати гідність своїх вчинків та оцінювати свої дії неупереджено, як сторонній спостерігач. Моральна особистість споглядає себе таким самим чином, як вона споглядає об'єкти навколишнього світу, розрізняючи добро та зло. Маючи цю здатність, людина виділяє себе з ряду інших істот природи, підносячись до свідомості і розумному підпорядкуванню законам моралі. Об'єктивні якості людини, властиві її природі, етика знаходить готовими, тобто закладеними Богом в загальнолюдській свідомості. У всіх народів вона має слова, що виражають честь, справедливість, великодушність, доброту.
Таким чином, етика, за визначенням Памфіла Юркевича, розглядає три питання: що таке благо, чеснота й обов'язок. Звідси професор виводить визначення етики: вона є вченням про об'єктивне благо, чесноти особистості та її моральні обов'язки. Віддаючи перевагу в рішенні цієї проблеми одній з цих трьох ідей, етика отримує певний напрямок. В загальному, підсумовує Юркевич, етика визначає моральні відносини людини з Богом, з собою та з оточуючими.
Так розкриває Юркевич ідею етики, її проблематику та перебування людини в просторі етики.
Філософія Памфіла Юркевича, як ми бачимо, не втратила своєї наукової актуальності і буде в майбутньому набувати особливого значення в українській філософській культурі, оскільки його філософствування органічно поєднало в собі християнську інтелектуальну традицію з глибоким переусвідомленням та переживанням світового досвіду філософствування. Творче прочитання історії філософії крізь призму християнського світорозуміння утворило фундаментальну традицію в філософії Памфіла Юркевича. Пошук цілісного, тотального світогляду, вільного від крайнощів та спокус західно-європейського раціоналізму й емпіризму, ідеал цілісного знання і цілісного життя - ось що стало основною домінантою християнської філософії видатного працівника на цій ниві професора Памфіла Юркевича.
У своїх філософських поглядах мислитель відтворив українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності. Це виявилось в акцентуванні уваги на унікальності духовного єства людини, визнанні особистості вищою цінністю буття, розгляді "серця" як основи духовного життя людини.
Змістом його антропології є "філософія серця" - оригінальна філософська система, в центрі якої знаходиться вчення про "серце" як символ внутрішнього світу, людських переживань. Філософ стверджував, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем (центром усіх "пізнавальних дій"). За П.Д. Юркевичем, розум - вершина, а серце - коріння духовного життя. Філософ сформулював надзвичайно важливу думку про те, що знання тільки тоді засвоюються людиною, коли вони зігріті її почуттями, переживаннями, "падуть на її серце". Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини.
Філософ сформулював надзвичайно важливу для педагогічної науки і практики думку про те, що процес формування людської особистості тісно пов'язаний зі становленням системи ставлень до дійсності. Із "серцем" Юркевич пов'язує унікальність, неповторність розвитку кожної людської особистості. Завдяки серцю уявлення, почуття і вчинки людини набувають особистісного спрямування та індивідуального забарвлення. Не тільки людська індивідуальність, а й моральна діяльність визначається найтоншими порухами серця. "Серце" - основа діяльності душі й морального вчинку. Не може бути людина моральною без переконань і без героїзму - готовою йти назустріч усім тим силам, що стають на перешкоді її духовного розвитку.
Педагогічна теорія П. Юркевича є органічною частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії. Учений переконаний у перетворюючій силі виховання у житті суспільства. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Виховання та освіта народу - умова розвитку держави.
Виховання здійснюється родиною, школою, церквою, суспільством. На першому місці - родина, оскільки вона завжди була і залишається природним середовищем перебування дитини: "дитя відроджується до життя морального під впливом сімейного Духу". Думки мислителя щодо унікальності кожної людини, її саморозвитку відзначаються своєрідністю і випереджають час. Людина своїм духом, вважає педагог, справді відображує діяльність і такі форми самовиявлення родини й суспільства, як поняття, припущення, прагнення, почування тощо. Водночас феномен особистості не підлягає діям зовнішніх сил. Тому, згідно з Юркевичем, людина ніколи не може бути ні виявленням, ні органом суспільного чи родинного духу. Доля кожної людини унікальна. Слова людини, її думки, справи зароджуються не в суспільній чи родинній душевній субстанції, а тільки в її особистому, розвиненому й уособленому духовному житті, за яке людина сама і відповідає.
Виховний ідеал П.Д. Юркевич розв'язує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мету виховання він визначає на основі врахування "трьох начал": особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку щодо церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. Юркевич уточнює мету виховання: виховай людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили чинити добро, - тобто людину розумну, моральну і творчу. Отже, мета виховання обґрунтована П. Юркевичем з позиції загальнолюдських християнських цінностей. Він показує шлях до розв'язання цього завдання з позицій "філософії серця". Учений робить висновок про національну зумовленість людського світосприймання, яке у свою чергу пов'язане із системою освіти й виховання. Разом із тим, існують загальнолюдські цінності, що засвоюються через виховання й освіту - народність, релігія, моральність.
П. Юркевич досяг найвищих для свого часу узагальнень у питаннях єдності виховання і навчання у формуванні особистості. Між розумом і волею, головою і серцем, мудрістю і любов'ю, знаннями і характером існує взаємозв'язок, але одне лише знання доброго й справедливого ще не робить саме такою людину. Тому необхідна єдність виховання і навчання: "Виховання надає вихованцеві найкращих якостей, навчання - правильних відомостей". Взаємозв'язок виховання та навчання тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання буде залежати від виховання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення й ушляхетнення характеру.