Стародавній сірійський лікар А. Фаридж так звертався до хворого: "Дивись, нас троє: я, ти й хвороба. Якщо би будеш на моєму боці, нам буде удвох легше подолати її". Фокусування па здоров'я підвищує захисні сили організму, що допомагає швидкому видужанню. Дуже важливо для людини зосередити увагу на довгому здоровому житті.
Навчання здоров'ю, норм і навиків здорового способу життя спеціально ніде і ніколи не вчать. Єдиним джерелом знань у цій ділянці є приклад батьків і санітарна освіта. Найкращі педагоги тут — це батьки. Навчити здоров'ю бажаючих — сьогодні першочергове завдання. Виховання загальної культури здоров'я — мета глобальна і віддалена. Навчання здоров'ю треба поєднувати з працею, іграми, чим відновлюється єдність людини, її діяльності та проблеми її здоров'я.
Дитина знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому виявляється закономірність єдності організму і середовища.
Постійно змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями. Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього середовища на дітей, які займаються фізичними вправами привело до створення самостійної галузі науки - біометеорології спорту.
Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:
1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність виконання рухів на організм людини.
2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур,сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні емоції.
Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.
Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.
Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.
Дітям з емоційними розладами часто пропонують вплив психотерапевтичних або медикаментозних засобів (лікування антидепресантами). Цим дітям необхідна індивідуальна допомога (найкраще постійних наставників з числа професіоналів) у наполегливому і систематичному подоланні труднощів, необхідно навчити їх дивитися на себе з боку, бачити в житті позитивне, уміти передбачати перспективу майбутнього. Украй виражені норми, що закріпилися в поведінці, фрустрації вимагають допомоги з боку шкільного психолога; психотерапевта, а часом і психіатра.
Найкращим засобом психологічного захисту від фрустрації є виховання толерантності (терпіння і поважності), як риси характеру, тісно пов'язані з наполегливістю. Наявність толерантності вкрай необхідно для дітей з неблагополучних родин щоб послабити реагування на несприятливі фактори родини в результаті зниження чутливості дитини до їх впливу. Ці діти повинні бути поміщені в педагогічно контрольовані колективи, досвід організацій яких дають А.С. Макаренко, В.К. Дьяченко, і їм необхідна допомога найчастіше впливом на їх психіку: клінічна або особистісно-орієнтована. Перша спрямована на зм'якшення або ліквідацію наявної симптоматики. Особистісна психотерапія (індивідуальна і групова) спирається на різного виду аналіз внутрішніх і зовнішніх конфліктів дитини. Групова психотерапія для соціально запущених дітей і підлітків повинна вестися з урахуванням знання законів міжособистісного впливу в малій групі. Ці діти уже відібрані життям і обставинами. Їм необхідно авторитетно пояснити сутність їх поведінки, обґрунтовано прогнозувати можливість і терміни корекції, навчати релаксації, аутогенному тренуванню, організовувати з ними тренінги спілкування по програмі ресоціалізації. З ними можливі - у залежності від різного ступеня неблагополуччя - і форми сімейної групової психотерапії, психотерапії спільної діяльності, ігрової психотерапії Традиційні методи психотерапії - спостереження, рефлексія й інтерпретація - можуть сьогодні з урахуванням нашого менталітету використовуватися разом зі схваленнями, порадами і вказівками. Методи сенсибілізації і десенсибілізації, метод, "виключеного часу" допомагають конкретним, дітям у конкретних ситуаціях. Дружнє спілкування в одних випадках і директивній прямолінійності в других дозволяють зробити допомогу ефективною.
Практика свідчить, що необхідно якомога раніше забрати дитини з неблагополучного середовища. По глибокому переконанню великого практика А.С. Макаренко, "головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, - це 90% усього виховного процесу" [6]. Устигнути допомогти - це дуже важливо.
Дитячі оздоровчі заклади з цілодобовим перебуванням дітей, заслуговують на увагу та серйозну державну підтримку завдяки їх потенційним можливостям щодо виховання дітей, але в останні роки різко скоротилась їх мережа. Причинами такого явища стали:
- наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, що призвели до закриття оздоровчих закладів, в яких було виявлено підвищений рівень радіаційного забруднення відповідно до встановлених на той час норм;
- складна економічна ситуація в Україні спонукала "збіднілі підприємства" до закриття відомчих оздоровчих закладів;
- низька заробітна плата та важкі умови праці, сприяли процесу постійної плинності основної маси педагогічних та керівних кадрів дитячих позаміських оздоровчих закладів, а це, в свою чергу, призвело до зниження загального рівня їх комплектності, професійного рівня фахівців, що не дозволяло оперативно перебудувати зміст і форми виховної діяльності у цих закладах. У кращому стані опинились дитячі оздоровчі заклади з досить професійно орієнтованим керівництвом та педагогічним колективом, які перейшли на нові методи фінансування та господарювання на рівні підприємств, які, в свою чергу, сприяли екологічному становленню позаміських оздоровчих закладів.
У сучасному українському суспільстві за умов трансформації усіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, (а майже 20% населення України молодші 15 років), як і переважна більшістьінших верств населення, опинилась у кризовому стані.
Щоб допомогти дітям вижити у складних економічних та соціальних умовах уряд України здійснює цілеспрямовані заходи, реалізовує програми, організовує структури для підтримки та допомоги молоді. Насамперед реалізацію програм щодо підтримки, соціального становлення та розвитку молоді здійснює система соціальних служб для молоді, яких налічується в Україні на кінець 1999 року — 546.
Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти основні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, які уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим громадянам. Нині на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка завдяки своїй специфіці має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні служби для молоді (ССМ), які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.