Цінності людини за даними анкетних опитувань і тестів (стр. 2 из 10)
Для цінностей, які визначають активність мотиваційної сфери людини — "самореалізації" й "досягнення цілей" — доцільно окремо визначити перелічені раніше показники (З, Р, R,П), а також інтегральний показник-індекс особистісного розвитку, який є згорткою показників важливості самореалізації та досягнення цілей.
Акцентування на питаннях про цінності "соціоцентриста" і "трудоцентриста", які ми, відповідно до їх статусу в піраміді потреб, завзято називаємо "високими", а також співставлення цінностей "виробників" і "споживачів" наводить на думку про те, що у посібнику намагаються реанімувати трудові принципи соціалізму. На це можна відповісти так.
Соціоцентристська і трудоцентристська спрямованість діяльності багатьох людей не є дитям ідеології радянського ладу, а належить до розряду загальнолюдських цінностей, які відповідають етиці світових релігій, принципам гуманістичної культури, філософії та психології. У притчах царя Соломона знаходимо: "Покажіть мені моторного в роботі. Він буде стояти перед царями".
Відкидати ці принципи неможливо. Однак напрошуються такі зауваження.
1. Можна порівнювати, але не можна протиставляти, як це раніше практикувалося у нашій країні, особисті й суспільні інтереси, підтримуючи при цьому нерівноцінний обмін між роботодавцем і робітником на користь першого. Навпаки, необхідно зробити все можливе для їхньої конвергенції. Не можна протиставляти матеріальні і духовні інтереси, а слід підкреслювати їх єдність, цілісність людини, що вперше і так яскраво було зроблено в епоху Відродження і склало ідеологію гуманізму.
2. Необхідно ліквідувати формалізм, "подвійну мораль", коли проголошується одне, а робиться інше.
3. Принципи альтруїзму і самоцінності роботи не можна насаджувати зверху в обов'язковому порядку, а тим більше залучати для цього силові структури і нормативні акти аж до кримінального кодексу. Праця є не обов'язком, а правом. Повинна залишатися свобода вибору. Свобода вибору — основна концепція соціальної філософії.
2. Значимість різних життєвих цінностей
Спочатку розглянемо ієрархію життєвих цінностей. Як приклад на рис.1. наведені дані, отримані під час опитування професорсько-викладацького складу вузу. Значимість визначалася за 5-бальною шкалою).
Оскільки ціннісні орієнтації — це типові особистісні характеристики, то вони значно змінюються від респондента до респондента, про це свідчать великі значенняW3.Найбільш одностайні респонденти в оцінці значимості сім'ї (Wздорівнює всього 0,12), пізнання, матеріального достатку і роботи. Найбільша розбіжність — у оцінці значимості щастя для суспільства і духовності (Wз = 0,33 і 0,49).
За зниженням середньої значимості цінності розташовуються так: 1 — сім'я, 2 і 3 — пізнання і здоров'я, 4 — робота, 5 — матеріальний достаток і т.д. За зниженням числа респондентів, для яких відповідна цінність є дуже важливою (4,5 і 5 балів), цінності розташовуються приблизно так само.
Велика роль сім'ї та здоров'я у структурі цінностей людини зрозуміла. Сім'я — це, насамперед, альтруїстична цінність, пов'язана з любов'ю до дружини (чоловіка), дітей, батьків, тобто з любов'ю до ближнього. Сім'я як цінність поєднує любов до ближнього ірозумну любов до самого себе. Крім того, сім'я — це стабільність, опора людини, певною мірою і її самореалізація. Безперечне лідерство сім'ї як життєвої цінності частково пов'язано з важким, нестабільним станом економіки і суспільства в Україні. Людина розглядає сім'ю як опору в ненадійному і небезпечному світі. Тому важливим елементом корпоративної культури є приділення уваги сім'ї співробітника, її соціальна підтримка. Гарні керівники чудово знають не тільки самих співробітників, а й їх сім'ї, найважливіші родинні справи.
Рис. 1. Ієрархія життєвих цінностей професорсько-викладацького складу
Для зазначених респондентів великою є роль пізнання як такого (можливість навчання, розширення свого світогляду, загальної культури, інтелектуального рівня). Це свідчить про те, що професорсько-викладацький склад усвідомлено орієнтується на високі цінності і за своїми духовними потенціями відповідає своєму призначенню — підготовці фахівців-інтелігентів.
Важливо, що, незважаючи на скрутний матеріальний стан багатьох співробітників вузів, матеріальний достаток як життєва цінність не потрапив у трійку найбільш значимих для респондентів. Тому помилковою є думка деяких керівників (вона відповідає західному рівню менеджменту початку XX століття, концепції тейлоризму) про те, що єдиним головним інструментом керування є зарплата, матеріальна винагорода. Цей погляд руйнує особистість і основи національного менталітету.
Серед життєвих цінностей із працею викладачів найбільш тісно пов'язані три такі: пізнання, власне робота і самореалізація.
Менша роль власне роботи у порівнянні з пізнанням пояснюється тим, що у свідомості людини поняття "робота" поєднує не тільки позитивні фактори. Взагалі "пізнання" є більш абстрактним поняттям. Воно ближче до ідеалу. "Робота", навпаки, є ближчою до існуючої конкретності, яка не може бути кращою за ідеал.
Ще менша роль "самореалізації" (ранг 6-7) є негативною стороною виявлених ціннісних орієнтацій особливо для такої категорії респондентів, як професорсько-викладацький склад вузу. Вона частково пов'язана з недостатньо розвинутою рефлексією, з відсутністю звички самоаналізу, належного прагнення до самовдосконалення.
Якщо вважати, що мотиваційній групі "трудоцентриста" найкраще відповідає цінність "робота", то показник ролі трудоцентристських цінностей Пт для викладачів вузу буде дорівнювати 0,91, що є високим значенням і позитивно характеризує респондентів.
Декілька слів варто сказати про цінності, оцінені як найменш значимі. Серед них ранг 9 — щастя людей, добробут суспільства.
Низька роль альтруїстських цінностей, які належать до групи соціоцентристських, сформульованих у анкеті у такому загальному вигляді, буде обговорюватися надалі і не є особливістю ціннісних орієнтацій викладачів. Дозвілля — "розкоші", яких одні респонденти не можуть собі дозволити через брак часу і духовної енергії, а інші просто не вважають їх важливими, тому що, як говорив Ж.Ж. Руссо, вони "зосереджені на іншому".
На перший погляд духовне життя, релігія мають занадто низьку значимість.
Духовність є ідеальною потребою у сприйнятті ідей, знань, художніх цінностей, вона відносно незалежна від прагматичних цілей [61]. Без духовності немає ефективного духовного виробництва. Тому духовність є важливим фактором розвитку культури, а формування духовних потреб — найважливішою задачею виховання. Низька суб'єктивна оцінка певною мірою може бути пояснена тими ж причинами, що і занижена оцінка "самореалізації". Більшість викладачів сформували свою особистість за соціалістичного ладу, коли вся увага приділялася колективу, суспільству в цілому, тобто світу зовнішньому стосовно людини, але не індивідуальності, внутрішньому світу, що призвело до ослаблення прихильності вітчизняної інтелігенції до духовних пошуків. Але якщо ми хочемо мати інновації, культивувати творчість, то акцент переноситься на особистість, бо зазначені властивості є, власне кажучи, особистісними.
У наш час самосвідомість народу і, зокрема, самосвідомість інтелігенції країн колишнього соціалістичного табору розколота, що викликає велику психічну напругу. У культурології є поняття "маргінальна культура" (від пізньолат.marginalis — той, що знаходиться на краю, на межі) — це конгломерат культурних цінностей, традицій, вірувань, шарів населення, груп людей, які знаходяться на стикові двох культур [109]. Він має місце при міграціях, міжетнічних шлюбах і т.д. Можна думати, що таке ж хворобливе явище культури і психічний стан має місце у людей на стикові епох. Ми вже відійшли від культури соціалістичної, але не прийшли по-справжньому до культури демократичної.
Низький ранг духовності насторожує і вимагає особливих заходів. Так, для викладачів доцільно організувати систему гуманітарної перепідготовки, ініціювати формування мережі філософських, психологічних, літературних клубів, об'єднань. Певною мірою вихованню духовності будуть сприяти види керування, орієнтовані на особистість, заходи щодо гуманізації освіти, виробництва й інших видів діяльності, які розглядаються далі.
Виникає питання — наскільки наведена ієрархія цінностей викладачів характерна для інших професійних і вікових груп (будемо розглядати тільки людей не молодших 17-19 років). Наявні матеріали показують, що ранги першої половини зазначеного сімейства цінностей є загальними для всіх працюючих і повнолітніх учнів. Наприклад, під час опитування 100 студентів 1-го курсу одного з вузів на основі відповідей на відкриті запитання було сформовано таке сімейство цінностей (за зниженням значимості): 1) сім'я, секс, 2) робота, 3) матеріальний добробут, 4) суспільне становище. Під час повторного опитування у цей список потрапили пізнання і щастя для інших. За результатами опитування у 34-х країнах світу майже завжди на 1-му місці стояла сім'я, а на 2-му робота [49].
На систему життєвих цінностей впливають різні фактори. Наприклад, із зростанням кваліфікації й активності співробітників збільшується відсоток респондентів, для яких найбільш важливими є цінності трудоцентриста і соціоцентриста (рис. 2). Якщо теперрозрахувати відносні показники, тобто показники ролі розглянутих цінностей Пса і Пс,то виявиться, що вони ростуть ще швидше. Це пояснюється тим, що для більш активних людей, принаймні в розглянутому випадку, зменшується значимість матеріальних цінностей.