Що таке міграція населення?
Поняття «міграція» багатозначно. Виділяються як мінімум два його значення - широке й вузьке. Під міграцією в широкому змісті мається на увазі будь-яке переміщення населення за межі певної території (звичайно - населеного пункту), незалежно від того, на який строк і з якою метою воно вживає. Однак у науковій і науково-популярній літературі набагато частіше використовується вузьке трактування цього поняття - як переміщення, пов'язаного зі зміною місця (населеного пункту) постійного проживання.
Міграція в широкому змісті слова містить у собі, крім переїзду на постійне проживання, міграцію маятникову й сезонну. Маятникова міграція - це регулярне переміщення населення між двома й більше населеними пунктами без зміни місця проживання, пов'язане з роботою, навчанням або відпочинком. Найчастіше до таких переміщень відносять щоденні поїздки, хоча іноді як маятникові міграції розглядаються поїздки й на більше тривалий строк (як правило, у межах тижня).
Сезонні («релейні) міграції - це поїздки, пов'язані з регулярним, досить тривалим, хоча й тимчасовою зміною місця проживання (перебування). Сезонні міграції також можуть бути пов'язані з роботою, навчанням, відпочинком, але, на відміну від маятникових міграцій, охоплюють більше широкі тимчасові рамки - звичайно в масштабах року, і пов'язані з певним сезоном (наприклад, міграції на відпочинок або сезонні міграції робочої сили на сільськогосподарські роботи).
Предметом вивчення може бути будь-який різновид міграцій, однак у даній главі ми обмежимося найбільш важливої в цей час для Росії - постійною міграцією, або міграцією у вузькому змісті слова.
Існує безліч підстав для класифікації міграційних потоків. Для етносоціолога найбільш важливими є два типи міграцій.
1) Міграції між населеними пунктами різного рангу. У сучасному суспільстві населені пункти мають різний статус, і за цією ознакою серед них виділяють від найбільш великих, багатофункціональних, які в українському суспільстві є й найбільш престижними для проживання (великі міста), до нечисленних і найменш престижних (сільська «глибинка»). Міграції, як і будь-який інший вид соціальної мобільності, можуть бути «вертикальними», пов'язаними з підвищенням або зниженням статусу місця проживання, і «горизонтальними», коли переїзд здійснюється між населеними пунктами того самого рангу. З вертикальними міграціями асоціюються насамперед процеси урбанізації, необхідним елементом яких є міграція населення із сіл у міста.
2) Міграції внутрішні й зовнішні. Це розподіл досить умовно. Звичайно в офіційній статистиці під внутрішніми міграціями розуміється переїзд на нове місце проживання в межах однієї держави; під зовнішніми - переїзд на постійне (або досить тривале) проживання в іншу державу. Однак у соціології іноді зовнішніми вважаються міграції між різними суб'єктами. В етносоціології в якості зовнішніх можуть розглядатися й міграції за межі території компактного розселення даного етносу, незалежно від того, перетинає він при цьому адміністративно-територіальні або державні чи кордони ні.
Таким чином, всі міграційні потоки можна класифікувати як внутрішні й зовнішні, вертикальні й горизонтальні.
Ці найпростіші формальні схеми показують, що як внутрішні, так і зовнішні міграційні потоки можуть бути одночасно горизонтальними й вертикальними. Дані схеми дозволяють орієнтуватися при постановці завдань вивчення міграцій.
Як вивчають міграцію етносоціологи?
Методологія вивчення міграцій залежить від того, які способи рішення соціальних проблем переважають у суспільстві на даному етапі його розвитку. Ніж складніше суспільство, тим більше широкий набір факторів необхідно враховувати, плануючи практичні дії, тим глибше повинне бути розуміння механізмів функціонування міграції.
На практиці зустрічаються три різних підходи до керування міграцією, які в значній мірі визначають способи її наукового осмислення. Умовно їх можна позначити як адміністративний, позитивістський і соціологічний. Різновидом останнього є етносоціологічний підхід.
Ніж простіше, примітивніше спосіб керування, тим він легше для розуміння адміністраторів і на перший погляд представляється більше ефективним, а тому виявляється й більше «живучим». Однак ця простота оманна, і не випадково говорять: «скупий платить двічі». Без розуміння реальних наслідків адміністративного й позитивістського підходів важко оцінити достоїнства більше складного, більше дорогого, але в остаточному підсумку більше ефективного соціологічного підходу. Розглянемо коротенько кожний з них.
Адміністративний підхід до керування міграцією опирається на дві парадигми: 1) суспільство в остаточному підсумку складається з окремих індивідів, слабко зв'язаних один з одним сімейними, етнічними, соціальними, й іншими зв'язками;
2) індивід у будь-який момент часу відповідно до політичних рішень може бути переселений у будь-яку крапку доступного географічного простору, причому необов'язково насильницьким шляхом. Стимулювання таких переселень може здійснюватися за допомогою самих різних засобів - моральних, ідеологічних, політичних і економічних. Даний підхід переважав у радянському суспільстві на ранніх етапах його розвитку; його яскравим втіленням з'явилися численні будівництва 50-х років. В області етносоціальної прикладами використання сугубо вольових зусиль можуть служити процеси депортації народів в 40-х роках. Він до відомого ступеня дозволяв досягати короткострокових тактичних цілей багато в чому завдяки відносно простий «вертикальній» структурі радянського суспільства того років.
Адміністративний підхід фактично робить непотрібним наукове дослідження міграційного поводження: досить знати чисельність і щільність населення, у крайньому випадку - динаміку чисельності, що залежить від демографічного потенціалу регіонів виселення й вселення.
На більше складну модель суспільства опирається позитивістський підхід, зв'язаний із прагненнями розкрити об'єктивні закономірності міграцій з метою оцінки їхніх соціальних наслідків і визначення ефективності управлінських мір.
Суть цього підходу полягає в тому, що міграційне поводження кожного окремого індивіда або родини розглядається як результат індивідуального вибору, що залежить від цілого ряду факторів - географічних, економічних, екологічних. Позитивістський підхід опирається на класичні економічні теорії, засновані на концепції «людини економічного» (homo economlcus).
Як найважливіший мотив міграційного поводження позитивісти розглядають зацікавленість індивіда або нуклеарної родини в поліпшенні свого положення, і насамперед у підвищенні доходу. Такий підхід має силу переважно в суспільствах, заснованих на індивідуалізмі й ринкових відносинах. Він припускає істотні допущення, що спрощують, щодо психологічних характеристик потенційних і реальних мігрантів. Передбачається, що кожний потенційний мігрант повністю обізнаний про всі умови майбутнього переміщення, про можливі вигоди й втрати, має одну раціональну мету, або чітко супідрядну ієрархію цілей, що складає, як правило, в одержанні певної матеріальної вигоди, і вільний від конкуренції цілей, коливань, непослідовних і несвоєчасних рішень, а рішення приймаються вчасно й без помилок. Саме ж головне допущення, що відрізняє позитивістський підхід від властиво соціологічного, полягає в тому, що міграційне й адаптаційне поводження розглядається саме як індивідуальне, тобто вплив неформальних і референтних груп, кіл спілкування, у тому числі внутріетнічних, оцінюється як несуттєве.
У західній соціології й соціальній географії позитивістський підхід асоціюється насамперед зі спробою побудови формальних моделей міграційних процесів. Першої й найбільш відомої дотепер залишається модель гравітації, запропонована ще в 1929 р. У.Дж. Рейли, що зазначали, що пересування людей між двома поселеннями повинне бути прямо пропорційно загальної чисельності їхнього населення й назад пропорційно квадрату відстані між ними. На базі цієї моделі Дж.К. Ципфом була розроблена концепції «найменших зусиль», відповідно до якої міграція між двома населеними пунктами тим імовірніше, ніж легше одержати інформацію, насамперед про умови життя в кожному з них, і чим менше фактичні зусилля, які треба затратити на переїзд.
Подальший розвиток цієї концепції пов'язане із введенням більше точних, докладних характеристик як самих населених пунктів і їхнього населення, так і відстані між ними. Наприклад, дослідники визначають, що для характеристики населення можуть використовуватися такі показники, як середній дохід, рівень утворення й ін. Відстань може вимірятися за допомогою різних характеристик транспортної доступності, зокрема за допомогою середнього часу, необхідного на поїздку між пунктами й т.д. Уводиться поняття «соціальна відстань», що уточнює й доповнює чисто просторове його трактування. Відомий соціолог, один з авторів класичної праці про американського солдата в другій світовій війні С. Стауффер, розглядав соціальну відстань у категоріях можливостей: чим більше число можливостей сконцентроване в одному місці, тим більше привабливо воно в міграційному відношенні.
Новий крок у вивченні міграцій був пов'язаний з обліком суб'єктивних, психологічних факторів, зокрема з розробкою методики «ментальних карт». Сутність методики полягає в тому, що в основу картосхеми потенційних міграційних потоків кладуть не реальні, а відстані між населеними пунктами. При цьому враховується як обмеженість знань окремих індивідів, так і психологічні переваги ними різних, найчастіше суперечних один одному цінностей. Такий підхід, безумовно, є кроком уперед у порівнянні із чисто позитивістською орієнтацією, хоча й зберігає основне її положення - про індивідуальний характер міграцій.
З кінця 60-х років у нашій країні також досить популярними стали масові обстеження міграційних потоків, що включали вивчення об'єктивних факторів, що впливають на них. До цього напрямку ставляться роботи В.И. Переведенцева, Ж.А. Зайончковської, Л.Л. Рибаковського, Т.І. Заславскої і інших. Ці автори прекрасно розуміли, що міграційна рухливість населення тісно пов'язана із загальними закономірностями розвитку суспільства й що тому далеко не кожна ідея в області міграції може реалізуватися на практиці. Вони намагалися розкрити вплив економічних, соціальних, демографічних факторів на інтенсивність і напрямок міграційних потоків, на ефективність і стратегію адаптації переселенців. Ними були отримані дуже цікаві результати, у тому числі про вплив етнічного фактора на міграцію.