Так геттоїзація відбувається в тих випадках, коли більш "сильна" культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі "слабшою" культурою, або представники "слабшої" культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як "домінантна культура" і "субкультура"). В таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади — негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці. Слід зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (як-от американські індіанці), так і прибулої.
Часткова асиміляція - варіант, коли представники не-панівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері — найчастіше, це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.
В разі асиміляції представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Слід зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т.п.), так і супротив панівного культурного середовища. Такий супротив панівної культури спостерігається, наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах, щодо емігрантів з інших регіонів.
Культурний обмін ( згідно Ф. Бока — "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичливу підтримку і допомогу. В той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурами.
Культурна колонізація - ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Відбувається добровільне, принаймні зовні (свідоме або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне "захоплення" інформаційного простору, формування в ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т.д. колонізуючої культури як про "модне", "сучасне", "прогресивне".
Таким чином, об'єктивною передумовою виникнення і розвитку національних стосунків є існування окремих націй (етносів, народів), що відрізняються за своїми етнічними характеристиками, починаючи з особливостей походження, що стосуються їх історичної і сучасної батьківщини, і закінчуючи особливостями мови, культури, етнічної свідомості і так далі Національні стосунки не існують як би у чистому вигляді, у відриві від інших суспільних стосунків, вони вплетені в ці стосунки (політичні, духовні, мовні, економічні, екологічні) і заломлюються у вмісті і формах прояву даних стосунків. Всі ці стосунки можуть набувати національного характеру, якщо в процесі їх реалізації вирішуються етнічні проблеми існування тих або інших народів або ж, якщо економічні, політичні і інші проблеми вирішуються в контексті національно - етнічних проблем. Іншими словами, соціальна і етнічна сторони життя націй і національних стосунків органічно взаємопов'язані.
В суб’єктивному вимірі показником стану міжетнічних стосунків є «шкала соціальної дистанції Богардуса». Шкала соціальної дистанції Богардуса дозволяє вимірювати психологічну готовність до зближення або, навпаки, до відторгнення людей іншої національності, незалежно від їхніх особистісних якостей та особливостей. Відповідь респондента на запитання про те, у якості кого він згоден допустити представників іншої національності, дозволяє визначити соціальну дистанцію, яку людина хотіла би зберегти між собою та даною етнічною групою. Технічно шкала соціальної дистанції побудована за кумулятивним принципом. Це означає, що позитивна відповідь щодо першої позиції (“Згоден допустити у якості членів сім’ї) передбачає позитивні відповіді і щодо решти позицій ( “...у якості друзів, сусідів тощо”), за винятком останньої -”Взагалі не допускав би до країни”. Вибір другої позиції (“Допустив би у якості друзів”) передбачає позитивні відповіді на наступні позиції та негативний - на першу (“Допустив би у якості члена сім”ї). Тож шкала Богардуса дозволяє виявити існуючу ієрархію етнічних груп, яка відображена в масової свідомості.Аналіз даних, отриманих на підставі адаптування шкали українським соціологом Н. Паніною, дозволяє зафіксувати, що соціально-психологічний базис демократичного розвитку на шляху до відкритого суспільства, виявився не настільки благополучним, як це вдавалося на перший погляд[20]. Оскільки в Україні практично не було серйозних міжнаціональних конфліктів (на відміну від багатьох інших колишніх республік Радянського Союзу), можна було очікувати на досить позитивну картину у психологічних інтенціях міжнаціональних відносин. Втім результати дослідження продемонстрували, що, по-перше, населення України характеризується значно меншим рівнем толерантності відносно практично усіх національностей. По-друге, аналіз структури національної дистанційованості засвідчив, що ставлення населення України до представників різних національностей у 1992 році характеризувалося орієнтацією на національно-державну відокремленість: лише українці, росіяни, білоруси, діаспора та поляки за шкалою соціальної дистанції мали показники, значення яких становило менше від 4 балів, що свідчить про той чи інший ступінь толерантності. І нарешті, кореляційний аналіз показав, що прояви нетолерантності (неприйнятності) стосовно будь-якої конкретної національності є окремим випадком прояву загальної національної ксенофобії (недовіра та підозріливість щодо усіх “чужих”). Отже, якщо хто-небудь нетолерантно ставиться до будь-якої конкретної національності, можна з великою долею впевненості вважати, що він нетолерантно ставитиметься і до інших народностей, тих, кого він не зараховує до “своїх”.
Стосовно факторів, які впливають на характер міжетнічних стосунків в етносоціології прийнято виділяти такі - історичні, соціальні, культурні, психологічні (або їх виділяють як особові) і ситуативні, окремі вчені вважають доцільним виділити ще і політичні чинники. Тож розглянемо кожний з названих факторів більш докладніше.
Серед історичних чинників, що впливають на міжетнічні стосунки, безумовно важливе значення мають три класи явищ. Перший - це сам хід історичних подій, в результаті яких складалися стосунки народів; другий - історичні події, які стають якимсь символом в ході нинішніх стосунків, що розвиваються; і третій - особливості історико-соціального розвитку народу, включеного в контакт. Народи як великі соціальні спільності вступають в контакт в результаті різних історичних обставин.
Політичні чинники, що впливають на міжетнічні стосунки, включають щонайменше три класи явищ: принципи і форми державного устрою, характер політичного строю, тип державної національної політики. Впливає на них і форма державного устрою: унітарна держава або федеральна. Багато хто вважає федеральну державу демократичним способом «вирішення національного питання». Що стосується впливу політичного устрою, то, природні можливості культурного плюралізму набагато ширше в демократичному цивільному суспільстві, чим при тоталітарних або авторитарних режимах, що характеризуються високим рівнем етнічної дискримінації.
Проблема дій еліт, мобілізації ними етнічних відчуттів во ім'я важливих для етносів цілей - дуже істотний політичний параметр, що направляє міжетнічні стосунки. Невипадково ролі лідерів надається особливе значення в конфліктологічних теоріях. У розвитку міжетнічних стосунків еліта виконує ряд функцій:
1) «задає» ідеологію толерантності або ворожнечі;
2) виробляє політику, яка буде направлена на примирення, зняття упереджень або, навпаки, буде стимулювати фаворитизм;
3) направляє діяльність засобів масової інформації, які грають величезну роль у формуванні міжетнічних установок і стереотипів;
4) визначає освітні програми, що впливають на запобігання або зростання упередженості, бореться за владу знань за допомогою знань;
5) нарешті, вона служить зразком поведінки.
Культурологічні чинники, згідно яким поведінка людей розглядається і пояснюється через пануючий в тій або іншій культурі цінності і правила поведінки. Відповідно, коли норми та цінності титульної нації не співпадають чи суперечать нормам національної меншини, то такий конфлікт може відобразитися у міжнаціональних відносинах і може перейти в конфлікт. Наприклад, у суспільстві, де громадяни використовують мирні демонстрації для досягнення своїх прав, акції, що порушують спокій інших чи завдають шкоди їх майну, будуть засуджуватися. ( Приклад сучасної Франції)