Спробуємо розгледіти ці "межі" з двох сторін окремо. Що стосується соціології, то її сучасна структура зазвичай характеризується за допомогою виділення трьох рівнів: загальної соціологічної теорії, спеціальних соціологічних теорій, конкретних соціологічних досліджень. Отже, в системі теоретичного знання є два рівні, кожен з яких стикається безпосередньо з проблемами соціальної психології. На рівні загальної теорії досліджуються, наприклад, проблеми співвідношення суспільства і особистості, суспільної свідомості і соціальних інститутів, влади і справедливості тощо. Але саме ці ж проблеми представляють інтерес і для соціальної психології. Отже, тут проходить одна із меж. В області спеціальних соціологічних теорій можна знайти декілька таких, де очевидні і соціально-психологічні підходи, наприклад соціологія масових комунікацій, громадської думки, соціологія особистості. Мабуть, саме в цій сфері особливо важкі розмежування, і само поняття "межі" дуже умовно. Можна сказати, що по предмету відмінностей часто виявити не удається, вони просліджуються лише за допомогою виділення специфічних аспектів дослідження, специфічної точки зору на ту ж саму проблему.
Щодо "межі" між загальною психологією і соціальною психологією питання ще складніше. Якщо залишити осторонь першу інтерпретацію соціальної психології як вчення про соціальну детерміацію психіки людини, бо в цьому змісті вся психологія, що орієнтується на культурно-історичну традицію, соціальна, то специфічна проблематика соціальної психології, природно, щонайближче до тій частині загальної психології, яка позначається як психологія особистості. Спрощено було б вважати, що в загальній психології досліджується особистість поза її соціальною детерміацією, а лише соціальна психологія вивчає цю детерміацію. Весь сенс постановки проблеми особистості, зокрема у вітчизняній школі психології, в тому і полягає, що особистість із самого початку розглядується як "задана" суспільством. А.Н. Леонтьев відзначає, що діяльність конкретних індивідів може протікати в двох формах: в умовах відкритої колективності або віч-на-віч із навколишнім наочним світом. Але "в яких би, проте, умовах і формах не протікала діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не можна розглядати як вилучену із суспільних стосунків, із життя суспільства" (Леонтьев, 1975. С. 82). З цієї точки зору в загальній психології досліджується структура потреб, мотивів особистості і так далі. І проте залишається клас специфічних завдань для соціальної психології. Не говорячи вже про ті завдання, які просто не вирішуються загальною психологією (динаміка розвитку міжособових стосунків в групах, сама природа спільної діяльності людей в групах і форми спілкування, що складається, і взаємодії), навіть відносно особистості у соціальнії психології є своя власна точка зору: як конкретно діє особистість в різних реальних соціальних групах - ось проблема соціальної психології. Вона повинна не просто відповісти на питання про те, як формуються мотиви, потреби, установки собистості, та чому саме такий, а не інші мотиви, потреби, установки сформувалися в даної особистості, якою мірою все це залежить від групи, в умовах якої ця особистість діє і так далі.
Таким чином, сфера власних інтересів соціальної психології є видимою досить чітко, що і дозволяє відмежувати її як від проблем соціології, так і від проблем загальної психології. Це, проте|однак|, не додає аргументації на користь точнішого виявлення статусу соціальної психології між двома вказаними дисциплінами, хоча і дає підстави|заснування| для визначення областей дослідження. Що ж до статусу, то спори про нього йдуть до цих пір і в західній соціальній психології. Французькі дослідники Пенто і Гравітц так тлумачать основну лінію цієї полеміки... До виникнення соціальної психології були дві лінії розвитку проблематики особистості і суспільства: психологія аналізувала природу людини, соціологія аналізувала природу суспільства. Потім виникла самостійна наука - соціальна психологія, яка аналізує відношення людини до суспільства (Пенто, Гравітц, 1972. С. 163). Ця схема можлива лише щодо такої психології, яка аналізує природу людини у відриві від природи суспільства. Але тепер уже важко відшукати такого роду психологічні теорії, хоча багато хто з них, визнаючи факт "впливу" суспільства на людину, не знаходить коректного вирішення проблеми про способи цього впливу. Розуміння предмету соціальної психології і її статусу в системі наук залежить від розуміння предметів як психології, так і соціології (Соціальна психологія: саморефлексія маргінальності, 1995).
2.3 Завдання соціальної психології і проблеми суспільства
Настільки величезна дискусія з приводу предмету соціальної психології - доля більшості наук, що виникають на стику різних дисциплін. Так само і підсумки дискусій у всіх цих випадках не обов'язково приводять до вироблення точної дефініції. Протее вони все одно надто необхідні тому, що, по-перше, допомагають обкреслити коло завдань, що вирішуються цією наукою, і, по-друге, ставлять невирішені проблеми чіткіше, заставляючи попутно усвідомлювати свої власні можливості і засоби. Так, дискусія про предмет соціальної психології не може вважатися цілком закінченою, хоча база досягнутої згоди цілком достатня, щоб проводити дослідження. Разом з тим залишається безперечним, що не всі крапки над "i" поставлені. Як відомий компроміс склалося таке положення, що практично в нашій країні зараз існують дві соціальні психології: одна, пов'язана переважно з більш "соціологічною", інша - переважно із "психологічною" проблематикою. У цьому сенсі ситуація виявилася схожою із тією, яка склалася і у ряді інших країн. Так, наприклад, в США соціальна психологія офіційно існує "двічі": її секція є всередині Американської соціологічної асоціації і всередині Американської психологічної асоціації; у передмовах до підручників зазвичай вказується, чи є автор соціологом або психологом за освітою. У 1954 р. в США за пропозицією відомого соціального психолога Т. Ньюкома в одному з університетів був поставлений цікавий експеримент: курс соціальної психології читався половині студентів одного курсу в першому семестрі лектором-соціологом, другій половині в другому семестрі - лектором-психологом. Після закінчення курсів студентам було запропоновано провести дискусію по проблемах соціальної психології, але вона не вийшла, оскільки студенти були в повній упевненості, що прослухали цілком різні курси по абсолютно різних дисциплінах (Беккер Р., Боськов А., 1961). Виданий в США в 1985 р. підручник К. Стефан и В. Стефан так і називається "Дві соціальні психології". Звичайно, така подвійність викликає ряд незручностей. Вона може бути допустима лише на якомусь етапі розвитку науки, користь від дискусій про її предмет повинна полягати, між іншим, і в тому, щоб сприяти однозначному рішенню питання.
Гострота проблем соціальної психології диктується, однак, не лише деякою невизначеністю її положення в системі наук і навіть не переважно цією її особливістю. Дуже важливою і суттєвою межею соціально-психологічного знання є його включеність (більшою мірою, чим інших областей психології) в соціальну і політичну проблематику суспільства. Звичайно, це стосується в особливому ступені таких проблем соціальної психології, як психологічні характеристики великих соціальних груп, масових рухів і так далі Але і традиційні для соціальної психології дослідження малих груп, соціалізації або соціальних установок особистості пов'язані з тими конкретними завданнями, які вирішуються суспільством певного типу. У теоретичній частині соціально-психологічного знання безпосередньо вплив конкретних соціальних умов, традицій культури. У певному значенні слова можна сказати, що соціальна психологія сама є частиною культури. Звідси виникають принаймні два завдання для дослідників. [2;86]
По-перше, завдання коректного ставлення до зарубіжної соціальної психології, перш за все до змісту її теоретичних концепцій, а також методів і результатів досліджень. Як про це свідчать багаточисельні західні роботи, більшість практично орієнтованих досліджень в соціальній психології були викликані до життя абсолютно конкретними потребами практики. Отже, сама орієнтація цих досліджень має бути уважно вивчена під кутом зору завдань, свого часу поставлених практикою. Сучасні наукові дослідження не можуть здійснюватися без певної системи їх фінансування, а система ця сама по собі диктує і мету, і певне "забарвлення" основного напряму роботи. Тому питання про ставлення до традиції соціальної психології будь-якої іншої країни не має однозначного вирішення: нігілістичне заперечення чужого досвіду тут настільки ж недоречно, наскільки і просте копіювання ідей і досліджень. Не випадково в сучасній соціальній психології запроваджувати поняття "Соціального контексту", тобто прихильності дослідження до певної соціальної практики.