1.2 Теорії, що пояснюють причини виникнення наркоманії
Теорії, що намагаються пояснити явище наркоманії й причини її виникнення, в основному концентруються на питаннях соціального устрою, який піддається змінам, наслідуванням поведінки інших і особливостях особистості. Соціальні теорія
Соціальні теорії пояснюють вживання наркотиків як відповідь особистості на тиск, що виникає зі змін, що відбуваються в сучасному суспільстві. Наприклад, один з теоретичних напрямків розглядає наркоманію серед молоді, як специфічне вираження протесту проти соціального прогресу - «втеча від соціального устою за допомогою наркотиків». Інший напрямок стверджує, що молодь прилучається до наркотиків, щоб продемонструвати неприйняття способу життя.
Теорія взаємодії
Згідно теорії взаємодії, обставини, у яких людина вживає наркотики, безпосередньо залежать від спілкування з людьми, що мають більший наркотичний досвід. Особистість, що бореться з дилемою (приймати або не приймати наркотик) або вже має початковий досвід вживання, знаходить підтримку з боку собі подібних, але з більшим стажем, і стає членом групи, у якій, крім подібності поглядів, що стосуються музики, моди й занять у вільний час, очікується й спільне вживання наркотиків.
У процесі звикання новий член групи починає поступово відчувати задоволення від прийому наркотиків. Його первинний опір поступово змінюється байдужістю, зменшується разом з почуттям провини, а потім зовсім зникає. Уже в початковій фазі наркоман вчиться не звертати увагу на негативні наслідки своєї поведінки під дією наркотиків і переживає приємні відчуття.
Пізніше наркоман може відокремитися від групи й продовжувати приймати наркотики незалежно від неї, але на початковому періоді йому необхідна підтримка, щоб виробити систему цінностей наркотика і його вживання, вибрати оптимальний спосіб і набратися досвіду.
Теорія особистості
Теорія особистості ставить в основу психологічні потреби. Відома популярна думка про марихуану як про наркотик «відносно безпечний, не більш шкідливий, ніж алкоголь, спосіб відходу від дійсності». Люди з почуттям непевності, в основі якого лежать емоційні проблеми й невротичні конфлікти, схильні до вживання наркотиків й інших допоміжних хімічних засобів. Можливо, деякі особистості можуть приймати героїн або інші опіати з метою зменшення почуття страху, втечі від громадськості й задоволення саморуйнівних прагнень.
У цьому контексті теорія особистості протиставляється теорії взаємодії, що підкреслює умовну модель поводження – той хто вчиться приймати наркотики, міг би вчитися чомусь іншому. З іншого боку, у теорії особистості вважається: використання заборонених засобів є одним із симптомів психічних порушень.
Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин». Практика показує, що окремі типи людей більше піддаються порушенням, які викликані несприятливими зовнішніми впливами. У зв'язку із цим існує диференційована схильність до наркоманії. Немає доказів того, що кожен хронічний наркоман був до початку вживання наркотиків суб'єктом із психічними вадами.
Існує точка зору, що переважна більшість сучасних наркоманів належить до так званих реактивних типів людей. У них залежність виникає з реакції нормального підлітка , пов'язане з дорослішанням або є результатом протесту і необхідності поваги ровесників. Тоді наркоманія не розвивається в рамках індивідуальної психопатології, але є симптомом соціальної патології, а також в необхідності нової культури й філософії для молодих людей, що прагнуть до нових вражень і до швидкоплинних задоволень.
Іншим типом є так звана первинна наркоманія, при якій наркотик допомагає особистості пристосуватися до хаотичного внутрішнього світу підлітка. Ця частина молоді приймає наркотики, щоб підсилити почуття суспільної приналежності, розбудити життєвий ентузіазм, поліпшити настрій тощо.
Існують дані, котрі свідчать про вживання наркотиків через генетичні порушення, фізичне каліцтво і навіть від голоду. У пошуках причини наркоманії найбільша увага звертається на соціальні фактори та індивідуальні реакції на ці фактори, принаймні, тоді, коли мова йде про наркоманію серед молоді. [1,С. 23-32]
1.3 Наркоманія в контексті соціальних процесів
Наркоманію можна розглянути як соціально-інфекційне захворювання, поширення якого відбувається всередині соціальних груп. Саме тому неможливо «ізолювати» існування наркомана в середовищі - рано чи пізно довкола нього формується група, що втягується в сферу споживання наркотиків, створюючи свою культуру, альтернативну традиційній. Інакше кажучи, наркоманія - це хвороба, що породжує свою субкультуру.
Наркокультура має свою внутрішню логіку й організацію. У ній легко виявляються деякі динамічні й функціональні аспекти. Оскільки мета й результат наркокультури перебувають у непримиренному протиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланні моральних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людських цінностей.
Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон, звільненні почуттів, що задовольняється в умовах наркокультури є універсальним засобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бути осмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.
Знаючи особливості взаємодії наркоманів один з одним у соціумі, проаналізувавши існуючі закони й принципи існування груп наркоманів, можна визначити наступні відмітні риси наркокультури.
1. Злитість (нерозчленованість) змістовних й операційних значень.
У наркокультурі речення будуються, як правило, безособові. Більшість суджень мають найчастіше форму дієслів, а суб'єкт висловлювання (підмет) у реченнях не позначається .
2. Іншомовність та зашифрованість.
Слова, які використовуються при побудові фраз, текстів і навіть діалогів у середовищі «присвяченому» наркокультурі, не мають ніякого відношення до своїх первинних значень.
3. Пряма протилежність значень і дій.
Протилежність спочатку виявляється в тому, що з лексики підлітка, що ввійшов у наркокультуру, поступово зникають висловлення особистісного характеру, висловлення від першої особи однини.
4. Релігійно-філософські твердження.
У висловленнях підлітків, що вживають наркотики, часто присутні ригідні когнітивні конструкції,які наповнені позбавленням змісту (поза контекстом) релігійно-філософськими твердженнями. Твердження, взяті з різних літературних джерел, виконують скоріше агітаційно-ідеологічну роль і призначені переважно для тих, хто випробовує інтелектуальні сумніви в пропонованих діях, пов'язаних з вживанням наркотиків. Тут легко виявити й буддиську відмову від всіх бажань, і християнське всепрощення як необхідність вживання наркотиків як умови для життя в середовищі, побудованого на тотальній брехні, і нехтуванні по відношенню до земних благ, і обіцяну всіма релігіями вічність, і загальну комуністичну рівність.
Як зовнішні атрибути рекламно-спонукального характеру наркокультури (для початківців) виступає міфологічна еклектика двох самостійних субкультурних утворень. Перше можна назвати елітарною(богемною) субкультурою, носіями якої є артисти, художники, зірки естради, люди мистецтва, а також меценати й спонсори. Друге можна назвати кримінальною субкультурою, носіями якої є люди, що живуть «по поняттях», злодії, бандити, кримінальні авторитети, шахраї, що були засуджені, злочинні угруповання. Як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі припустиме вживання наркотиків, однак, воно (вживання) не є самокоштовним і стрижневим, як у наркокультурі. Більше того, кожна із двох названих субкультур має чітко виражену спрямованість й аж ніяк не аморфну систему цінностей. Наявність правил і цінностей зумовлює існування санкцій за їхнє порушення або покарання. [12,-126 с.]
Таким чином, існують механізми (економічного, морального, психологічного характеру), що стримують непомірне вживання наркотичних речовин, як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі.
У названих субкультурах складається ієрархія, що зумовлює співпідпорядкованість всіх її членів, а значить і конкуренцію між ними. У наркоманській субкультурі лідери можуть виникати лише ситуативно, тільки для одержання дози, оскільки ієрархії як такої не існує.
Ще більш сувора ситуація із вживанням наркотиків у кримінальному світі. Авторитети, кримінальні ієрархи втрачають довіру своєї системи у випадку зловживання наркотиками. Наркотики вживати не заборонено, але ставати залежним не дозволено нікому з лідерів. У кримінальному світі наркотики є скоріше основою бізнесу, джерелом фінансового благополуччя ніж сенсом життя окремих членів або групи в цілому. У злочинному середовищі наркомани, як правило, не можуть займати важливих «постів» з міркувань безпеки й стійкості системи.
Узагальнюючи викладене, можна говорити про особливі відмінності наркокультури від інших субкультурних явищ: відсутність ієрархії, недіалогічність наркокультури, однодумність її членів, відсутність довіри у взаєминах, демонстративне псевдоелітарне поводження в сполученні з універсальною злочинною спрямованістю. Високий ступінь наслідування говорить про маргінальність наркокультури, у якій залишається одна єдина цінність і правило - наркотик.
Для більш детального розуміння наркоманії варто розглянути її як явище багатоаспектне.
Економічний аспект наркотизму
Незаконний обіг наркотиків породжує колосальний за своїми масштабами тіньовий обіг коштів. Очевидно, що виявившись у тіні, ці гроші виходять з-під контролю держави й можуть використовуватися для збільшення потенціалу тіньової економіки й кримінального світу.