За місцем народження населення Бессарабської губернії поділялося на 4 встановлені переписом групи :
Місцеве;
з інших повітів тієї ж губернії;.
з інших губерній;
з інших держав.
З таблиць, підготовлених Центральним Статистичним Комітетом, видно, що більшість населення - 1688589 чол. обох статей, або 87,3 % було місцеве населення. Значно менший цей відсоток в м. Кишиневі (60,3%), в інших містах - 74,5%. На долю тих, хто народився в інших повітах Бессарабської губернії припадає 5,5%, майже стільки ж - 5,8% - уродженці інших губерній. Останні дуже нерівномірно розміщенні на території губернії: в м. Кишиневі їх було 25,6%, в інших містах губернії 15,7%. Тих, хто народився за кордоном було 1,4 %. [1.8,11]. З числа побічного населення переважають уродженці сусідніх губерній: Польської (41791 чол.), Херсонської (21188 чол.), Київської (6373 чол.), Волинської(6098 чол.). З 21687 чол., які народилися за кордоном - 12014 народились в Австро-Угорщині, 5552 - в Румунії і 1542- в Туреччині. [1.8 ,12] .
Аналізуючи національний склад Росії тих часів, статистика відзначала, що, приміром, на 100 мешканців Російської імперії приходилося 1,2 молдаванина, 1,3 німця, 3,4 єврея т.д. Для Бессарабії ці дані були наступними: молдавани (2677 чол.) - 47,7%, малороси (978 чол.) – 17,4%, євреї (681чол.) – 12,1%, великоруси (577 чол.) – 10,3%, болгари (237 чол.) – 4,2%, та німці (197 чол.) – 3,5%. [ 1.8, 16]
При висвітленні питання про формування міського населення Бессарабії дуже важливими є аналіз даних про розподіл цього населення за станами. Приналежність до стану позначалася значною мірою на господарському рівні, створювала для частини населення більш сприятливі умови для заняття торгово – промисловою діяльністю.
Міське населення Бессарабії поділялося в основному на ті ж стани, що й взагалі по Росії, але найбільш чисельним з податних станів було міщанство, яке мало свої, суто бессарабські особливості, пов’язані з тривалим періодом належності цих територій до Молдавського князівства. Так, у міщанський стан міст Бессарабії входили групи населення з особливим правовим положенням: мазили, рупташі, рупта де вістерія. Зазначені групи населення платили трохи менші податні та земські повинності, чим інші міщани, й могли бути піддані тілесним покаранням тільки по судовому вироку. Вони складали в міщанському стані окремі товариства зі своїми старостами, які регулювали розкладку податків і повинностей серед своєї громади.
Що ж стосується загального розподілу міських станів, то слід зазначити, що число міських станів (міщани, купці, ремісники) в містах Бессарабії XІX століття було значно більшим у порівнянні з іншими категоріями: сільськими станами, військовими тощо. Згідно даних статистичних таблиць, у 1858 році на 100 чоловік населення в містах Бессарабії приходилося:
міських станів 89,82%,
військових 5,93%,
дворян 2,06%,
духівництва 0,94%,
сільських станів 0,57%
інших 0,69%. [1.4,20]
При аналізі даних про становий склад міського населення певну цікавість викликають відомості про купецтво, торговців з міщан і селян. Зростання їх питомої ваги серед міського населення краю яскраво відбиває процес зростання торгової буржуазії, капіталістичних підприємців у промисловості ,сільському господарстві Бессарабії.
Для ілюстративності, розглянемо статистичні дані про кількість купців Бессарабії. Основну масу купців складали в краї складали представники третьої гільдії. Особливо багато їх нараховувалося в так звані пільгові роки. Зростання торгового капіталу в області було настільки сильним, що Бессарабія у 1856 році по загальному обсягу купецьких капіталів знаходилася у числі перших 15 з 49 європейських губерній Росії, а за обсягом капіталів двох перших гільдій стояла на 9-му місці серед цих губерній .
Характеризуючи купецький стан Бессарабії, слід зазначити, що не іногородні (російські) і не іноземні купці складали основний контингент бессарабського купецтва. Частка іноземних і іногородніх купців у загальному складі цього стану була невелика. У 1851 – 1852 роках іногородніх купців числилося в Бессарабії 100, а в 1857 році – лише 172 чоловік. [ 2.7, 75]
Утворення в містах і містечках області настільки значної категорії оптової і більш дрібної торгово-промислової буржуазії було наслідком розвитку місцевого товарообміну, зміцнення зв'язків з ринками інших країн.
Стан купців поповнювався за рахунок торгуючих міщан і селян. Згідно відомостей окладних книг, кількість торгуючих селян і міщан, офіційно зареєстрованих до 40 – 50 – х років ХІХ ст. була дуже малою. Але в другій половині XІX ст. ця тенденція змінюється. Міщанами і торгуючими селянами (за даними члена Бессарабського статистичного комітету П. Шпаковського) [2.7, 77] у 50–х роках ХІХ ст. була отримана наступна кількість свідчень на торгівлю з правами купців першої , другої і третьої гільдій :
У 1852 році - 95;
у 1853 році – 133;
у 1854 році – 205;
у 1855 році – 332.
За цими статистичними даними, що звичайно не відбивають повну кількісну сторону процесу, не можна не бачити в цілому дуже важливого явища – формування і росту буржуазних елементів з нестанового купецтва яке відбувалося на бессарабських теренах в другій половині ХІХ ст. Формування цих елементів проходило в середовищі самих численних станів країни - селян і міщан , у середовищі людей , що найближче стояли до сільськогосподарського і промислового виробництва.
Факти швидкого й значного зростання станового купецтва, а також наявність селян і міщан, що торгували по свідоцтвах - безперечні показники росту буржуазії в бессарабських містах і селах в цей період.
Зростання міст та населення в розглянутий період – це типова антифеодальна тенденція соціально – економічного життя, яка свідчить, що становлення капіталістичних відносин в Бессарабії відбувалося більш прискореними темпами, ніж в центральних районах Російської імперії.
2.2 Сільське населення краю: загальні та особливі риси
Категорія привілейованих землевласників була представлена в Бессарабії “боярами”, "бояринашами" (бояри, що не отримали вищих посад), "мазилами" (відставні чиновники) і "рупташами (у перекладі з молдавської мови - обірвані)".
Значних змін в системі посадової ієрархії молдавського боярства після приєднання Бессарабії до Російської імперії не відбулося. Головні посади займали 8 думних бояр. Далі йшла багато чисельна група диванних (боєрій де диван). Думні бояри та диванні бояри першого розряду мали суттєві привілеї, що відрізняли їх від інших бояр (право носити бороду, шапки особливої форми, певний колір одягу та інше) [ 2.10,142-143]
Бояринашами називали чиновників нижчих ступенів які, були вихідцями з панівного класу (бояр), й користувалися окремими привілеями: звільнялись від податків , та виконання усіх інших . Як і бояри, бояринаши не могли бути піддані тілесним покаранням .
За законом від 10 березня 1847 р., бояринаши були зрівнянні в правах з особистими російськими дворянами і також, як і останні, мали право займати воєнні і цивільні посади [2.11, 406].
Дрібні власники – "мазили" (від турецького слова "мазил" - відставний) здавна складали особливу категорію привілейованих дрібних землевласників. Так як вони походили з роду відставних служивих людей, то по закону вони користувалися купою привілеї, і в першу чергу, були звільненні від державних та громадських повинностей, за винятком одного державного посімейного податку - "даждіі". Для вирішення своїх громадських справ "мазили" обирали зі свого середовища старшину - "капітана де мазил" . За потребою місцевої влади - "мазили" виконували різні доручення (супроводжували війська , казенні транспорти та. ін..) За законом 1847 р. "мазили" і "рупташі" були зрівняні в правах з однодворцями Росії . "Мазили" та "рупташі" були тією соціальною силою на селі , яку російський царат використовував у своїх загальноімперських інтересах.
Особливу категорію населення Бессарабії складали так звані "резеши" . Вони заселяли головним чином центральні повіти Бессарабії – Оргєєвський, Кишинівський, частково Хотинський і Бендерський. Здавна "резеши" були селянами – общинниками. Але як було зазначено вище, у процесі розкрадання резешских земель у резешскую громаду стали проникати бояри, багаті купці і міщани . Вони експропріювали общинників – резешей , різними шляхами захоплювали резешські землі, а разом з тим привласнювали собі й усі права, пов'язані з володінням ними [ 2.12, 373]
У XІX ст. терміном "резеши" позначалася далеко неоднорідна соціальна категорія місцевого бессарабського населення. Серед резешей могли були дворяни, купці, міщани і селяни. Останні складали основну масу. Селяни – резеши відрізнялися від основної категорії молдавських селян – царан тим , що вони були володарями власної землі.
Ще до цього вільні общинники, у XІX ст. селяни – резеши володіли своєю землею як приватною, особистою і спадкоємною власністю на особливому місцевому праві, що стало результатом внутрішнього розпаду резешской громади . Цей розпад особливо підсилився в середині і в другій половині XІX ст. Відбувався процес соціального розшарування села .
Більш багаті резеши скуповували ділянки дрібних резешів, збагачуючись таким шляхом, та іноді потрапляли до лав дрібних поміщиків. Однак залишалася ще частина резешей, які розорилися, й змогли зберегти у своїх руках лише мізерні ділянки землі. Ця категорія сільських мешканців отримала назву "пармаків".[ 2.11, 374] Багато хто з резешів зовсім втрачав свої земельні ділянки й переходив на положення царан - селян, які оселялись на поміщицьких і монастирських землях, за що зобов'язані були нести барщину та оброк на користь своїх власників.
Напередодні селянської реформи в Бессарабії нараховувалось 176 резешських селищ, в яких мешкало 23, 196 осіб, ( приписаних до царан ) розмір земельних ділянок яких складав від 1/3 до 2 дес. землі. Крім того , по Бессарабії до цього часу 2614 резешських сімейств були зовсім безземельними .[2.3, 81]