Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.
Соціальна й особистісна соціомобільна ефективність залежить не тільки від якості навчання, освітнього процесу, але й від суспільноїсистеми, досягнень науки, політики держави й інших факторів. В одних обставинах інтенсифікуються й акцентуються одні властивості, компоненти освіти, в інших — інші. Це обумовлює переструктурування компонентів освіти і її цінностей.
Соціомобільний потенціал освіти, передусім вищої визначається специфікою її ресурсів і тим, як вони практично використовуються. Можна виділити три типи освітніхсоціомобільниих ресурсів: особистісний, соціально-груповий, соцієтальний. Вони взаємозалежні, взаємообумовлені, але кожний з них має свої кількісні виміри і якісні характеристики.
Особистіснісоціомобільні ресурси включають себе:
- когнітивні комплекси (обсяг професійних і соціальних знань, які тією чи іншою мірою відображають стан та досягнення науки);
- праксіологічні комплекси (рівень практичних здатностей до професійно-трудової діяльності на основі спеціальних знань);
- методолого-евристичні комплекси (рівень і тип наукової культури мислення й здатностей шукати нові знання в умовах їхнього дефіциту);
- соціокультурні комплекси (широта й рівень духовної культури, здатність до соціально-етичної рефлексії);
- статусно-рольові комплекси (співвідносне положення цінностей освіти в структурі іншихсоціомобільних цінностей);
- символічні комплекси (престиж вищої освіти, диплома про закінчення того або іншого вузу). [12, 203]
Соціально-групові ресурси спричиняють собою мобільність етнонаціональних, демографічних, соціально-територіальних спільнот і містять у собі:
- частку (відсотки) осібз вищою освітою у даній групі (в етнічних групах, місті, селі, регіоні й т.п.);
- співвідношення типів вищої освіти в групі (наприклад, за фахом, по типах вузів);
- престиж вищої освіти в групі, у соціальномусередовищі, включаючи престиж спеціальностей;
- затребуваність вищої освіти, включаючи затребуваність спеціальностей в умовах життєдіяльності спеціальної групи. [12, 204]
Соцієтальні ресурси характеризують інтелектуальний потенціал суспільства в цілому, його здатність до динамічного розвитку у всіх сферах, його змагальність із іншими суспільствами, а також національна й державна безпека. Вони містять у собі:
- частку (відсотки) осібз вищою освітою серед населення старше 17-18 років;
- частку (відсотки) працівників з вищою освітою серед зайнятого населення;
- співвідношення цих двох категорій населення з вищою освітою;
- співвідношення типів вищої освіти в країні (наприклад, технічної, гуманітарної, природничо-наукової);
- часткаосібз вищою освітою в управлінському апарату, особливо зі спеціальною менеджерською освітою;
- рівень пріоритету вищої освіти, включаючи різні її типи й спеціальності в державній політиці;
- рівні ситуативної й перспективної затребуваності вищої освіти й потреби в ній. [12, 206]
Зрозуміло, що соціально-групові й соцієтальнісоціомобільні ресурси вищої освіти не можуть бути досить ефективними без забезпечення якості особистісних ресурсів, які у свою чергу залежать від характеристик першихдвох.
У сучасних умовах — а в перспективі це буде підсилюватися — соціомобільні функції вищої освіти, особливо університетської, не просто зростають. Вони трансформуються. Освіта стає одним з найважливіших факторів і об'єктів конкуренції країн у глобалізаційних процесах. Саме виробництво знань, їхня переробка й швидкість комунікації, гуманістичні принципи їх практичного використання стають основою цивілізаційної динаміки.
На жаль, в останні роки практика освітнього процесу стимулює студентів не стільки на всебічне формування соціомобільних ресурсів, скільки на одержання екзаменаційних оцінок, що забезпечують більш-менш благополучний диплом про вищу освіту. А головна місія університетської освіти заключається в тому, щоб виробляти й формувати високоефективні ресурси динамічної соціальної мобільності особистості, груп і суспільства в цілому.
Соціомобільніздатності вищої освіти залежать в основному від п'яти факторів:
1) інтелектуальних і вольових зусиль особистості;
2) характеру освітніх програм, якості науково-освітньої діяльності вузів, вищої школи в цілому;
3) зрушень у пріоритетах професійної й соціальної затребуваності у вищій освіті;
4) далекоглядності й науковій обґрунтованості освітньої політики держави;
5) від інтелектуально-морального станусуспільства і його цінніснихорієнтацій. [12, 209]
Традиційне трактування освіти як фактору соціальної мобільності зводилося до декількох аспектів:
- переміщення індивіда з робітничого класу, селянства до складу інтелігенції (службовців);
- просування індивіда по професійно-трудовій вертикалі (кар'єра); його авторитет;
- суспільна активність індивіда, його рух у суспільно-політичному житті, його авторитет у суспільній думці. [12, 211]
При цьому до уваги приймалося тільки інтелектуально-когнітивний зміст вищої освіти. Вважалося, що сукупність, обсяг, тип тих наукових знань і вмінь, якими людина опановує, здобуваючи вищу освіту, єпровідною основою її соціальної мобільності.
Реальний аналіз соціомобільних функцій вищої освіти виявляє, що, по-перше, вони набагато багатогранніші й складніші. По-друге, у вищої освіти є кілька аспектів, які в суспільній думці мають різний престиж і відносно самостійну функцію в процесі соціальної мобільності.
Вища освіта, природно, і в сучасних умовах виконує функцію професійно-трудової мобільності. Однак значення її помітно знизилося. Трудова кар'єра сьогодні в більшій мірі, ніж у минулому, залежить від стану економіки, соціокультурної й соціальної сфери, протекціоністських зв'язків, корупційних механізмів. Серед такихстратифікуючих факторів і інструментів професійно-трудової й суспільно-політичної мобільності, як одноосібний дохід, майнове положення, влада, протекціонізм, корупція, особисті комунікативні й вольові якості, вища освіта займає 5-7 рангові місця [12, 215].
Як вказує Ковалева А.І., проведені ще в 90-х роках соціологами дослідження професійної діяльності інженерів київських і інших вузів на ряді підприємств машинобудування й електронної промисловості показали, що приблизно в 50 % інженерів (головним чином конструкторських професій) через 10 років спостерігається недостатність знань і невміння поповнити їх. [16, 81] Виникав ранній "соціально-професійний склероз", який помітно знижував ефективність інженерної праці. Він пояснювався слабкою, недосконалою методологічною підготовкою фахівців у вузі (несформованість евристичних здатностей інтелекту) в умовах високого динамізму розвитку науки й наукової інформації.
Спостерігаються зміни престижності різних спеціальностей. У радянський час явно недооцінювалися (у суспільній думці й особливо в державній політиці) гуманітарні спеціальності.
Це нанесло чималу соціальну втрату й суспільству, і державі, і молоді. СРСР явно відставав у підготовці фахівців в області цивільного права, психології, соціології, менеджменту, філології й ін. Стихійно ще в першій половині 90-х років XX ст. почався підйом престижу гуманітарних спеціальностей. Це привело до некерованого, але чуйного на реальні потреби суспільствапроцесу відкриття підготовки фахівців гуманітарного профілю в багатьох технічних вузах. Гуманітарні спеціальності стали в масовій свідомості не тільки престижніше технічних і природничо-наукових, але й факторами підвищеної соціальної мобільності й затребуваності. До результату XX століття й особливо на початку XXI стало негативно позначатися зниження престижності технічних і природничо-наукових спеціальностей. Цього разу держава почала ряд мір для підвищення їхньої соціальної значимості (розширенняприйому на ряд дефіцитних спеціальностей, підвищення стипендій відповідним студентам і навіть підвищення зарплати викладацькому складу, який веде підготовку за ними). Але відбулася й стихійна переорієнтація молоді з гуманітарних спеціальностей на технічні й природничо-наукові, особливо по комп'ютерних технологіях, електроніці, нанотехнологіях і ін.
Зміни в престижності тих або інших спеціальностей вищої освіти позначаються (хоча й не відразу) не тільки на соціальній мобільності особистості, молоді, але й на соціально-економічній і соціокультурній мобільності українського суспільства в цілому. Але цей процес має потребу в середньо- і довгостроковому прогнозуванні й раціональномукеруванні. У противному випадку стихія може привести до невиправданих витрат державних і суспільних коштів, інтелектуальної енергії молоді, до неефективної — у суспільному й особистому планах — соціальної мобільності нових поколінь.
В останні роки усе більш й більш помітно виявляється тенденція використовувати як фактор соціальної мобільності не стільки саму вищу освіту, скількисвідоцтво про неї, тобто диплом. Феномен соціомобільних "властивостей" диплома про вищу освіту спостерігався й у минулому, але не в такій мірі й не в таких масштабах як сьогодні. Для чималої частини студентів головне — одержати диплом про вищу освіту. Значення не має — якого профілю, по якій спеціальності. Почасти цим пояснюється "мода" на такі спеціальності, як юридичні, економічні, менеджерські й ін. Знак, символ, тобто диплом, заміняє реальність вищої освіти. Козлова О.Н, зазначає, що соціологічні дослідження, проведені у київських вузах (2003 р.), показали: 25 % студентів метою свого перебування у вузі вважають одержання диплома ("корочок"), а не знань, не вироблення професійного наукового мислення, не формування практичних здатностей для діяльності в професійно певній сфері трудової діяльності. [17, 14] Диплом здобуває самоцінність як фактор соціальної мобільності. За цим стоїть не тільки скривлена свідомість деякої частини студентства, але й реалії сучасногосоціальногожиття. У деяких структурах сучасного українського суспільства (комерція, адміністративне управління, державна служба, соціальне забезпечення й ін.) увага в кадровій політиці звертається насамперед на наявність диплома про вищу освіту без достатнього обліку її профілю і якості. Диплом при цьому стає самостійним фактором соціальної мобільності. В дослідженнях Козлової О.Н зазначається, що соціологічний аналіз кадрового складу адміністрації Київської області і її районів свідчить, що тільки близько 7 % працівників (чиновників) мають вищу освіту, що відповідає управлінським вимогам. [17, 15]В абсолютної більшості є диплом про вищу освіту аж ніяк не управлінського профілю, часто доситьдалекого від тих реальних проблем, які вимагають відповідних знань. Самостійна соціомобільна функція диплома органічно пов'язана із протекціонізмом і деформаціями кадрової політики.