Соціальна мобільність сама по собі єоднією з найважливіших характеристик суспільства, ступеня його відкритості/закритості, сучасності/традиційності, демократичності/недемократичності, ліберальності/консервативності, а також його здатності до саморозвитку або до застійності. Все залежить від типу мобільності, її факторів і каналів. Демократичне відкрите сучасне суспільство характеризується високим динамізмом висхідної й вільної горизонтальної мобільності. Закриті, традиційні, консервативні системи істотно обмежують соціальну мобільність. Домінуючу роль у них грають приписні статуси, протекціонізм, багатство. Превалювання спадаючої соціальної мобільності — свідоцтво глибокої соціальної кризи й деградації суспільства.
У демократичних відкритих суспільствахфактори соціальної мобільності різноманітні. Серед них особливе місце займає вища освіта. Однак вона не є винятковим і забезпечує позитивну вертикальну мобільність у сполученні з іншими факторами, насамперед з інтелектуально-вольовими якостями індивіда. У випадку групової мобільності (наприклад, молоді) особливе значення має державна підтримка, а також підтримка різних суспільних фондів. Особливо на стартових життєвих позиціях.
Вища освіта може забезпечити вертикальну й горизонтальну мобільність по наступних основних напрямках:
- професійно-трудовий, який зумовлює рух індивідів, груп у трудовій сфері на основі професійних наукових знань;
- соціально-стратифікаційний (переміщення в ієрархії соціальних страт за рівнем освіти, доходу, престижу, влади);
- територіальний (зміна місця проживання залежно від можливостей і умов застосування індивідом своїх спеціальних знань і професійної здатності);
- світовий (міжнародний) ринок інтелектуальної праці;
- по сферах зайнятості (перехід працівників розумової праці з однієї сфери зайнятості в іншу залежно від наявності робочих місць, умов праці й т.п.);
- суспільний (підвищення або зниження статусу в діяльності громадських організацій, профспілок, політичних партій).
У кожному із цих напрямків вища освіта може обумовлювати й вертикальну й горизонтальну мобільність як індивідуальну, так і групову.
У сучасній Україні ці напрямки мають свою специфіку, обумовлену не стільки трансформаційними процесами, скільки соціально-економічною кризою й дефектами соціальної політики держави. Спостерігаються суперечливі процеси. Так, з одного боку, розширилася міжнародна соціальна мобільність українських фахівців з вищою освітою. За своїм типом вона є не тільки горизонтальною (територіальне переміщення), але й вертикальною, тому що найчастіше приводить до значного підвищення доходів, та й соціально-стратифікаційного статусу. По суті справи, для країни — це втрата інтелектуальних ресурсів; для індивіда — позитивна соціальна мобільність. Включення в Болонський процес інтенсифікує мобільність українських фахівців у європейському просторі. Разом з тим, з іншого боку, утруднена міжтериторіальна мобільність фахівців усередині України. У більшості випадків студенти орієнтуються по закінченню вузу на працевлаштування у власному регіоні, у якому не завжди є робочі місця за фахом.
Суперечлива ситуація й із професійно-трудовим напрямком. З одного боку, канали мобільності по цьому напрямку розширюються. Поряд з державною сферою, існують приватні, акціонерні, муніципальні компанії, фірми, у яких є можливість прикласти свої знання й знайти бажаний соціальний статус. Однак, з іншого боку, низька оплата працівників розумової праці обумовлює собою низькийсоціально-стратифікаційний статус (по доходу) і знецінювання вищої освіти. Багато хто, одержавши вищу освіту, направляються по інших каналах соціальної мобільності — комерція, бізнес, що також начебто вимагає вищої освіти, однак часто не того, котре індивід одержав. Канали соціальної мобільності в усіх напрямках у сучасному українському соціальному просторі суперечливі, багато в чому конфліктогенні й з невизначеним результатом. Утруднене працевлаштування молодих фахівців. Особливо на стартових позиціях трудової діяльності й соціального самовизначення. Реальні можливості соціальної висхідної мобільності не дуже сприятливі. Сучасні вузи готовлять фахівців, які будуть затребувані не нинішнім ринком, а майбутнім. Зводити вищу освіту до потреб ринку — ще не значить забезпечити більш інтенсивну висхідну соціальну мобільність. У вищої освіти більшширокі й більш складні соціальні функції, ніж задоволення потреб ринку, хоча оперативно й стратегічно відгукуватися на його потреби й виклики, безперечно, необхідно.
На українському ринку праці потреба у фахівцях росте. Щорічно на 5-6 % росте попит на лінійних керівників, організаторів виробництва, менеджерів, інженерів високої кваліфікації. Поки сприятлива ситуація для бухгалтерів, фахівців з фінансів, маркетингу, управлінню персоналом, рекламі, телекомунікації, інформаційним технологіям, формації, соціології й ін. [15, 32]
Звичайно багато підприємств, компанії не дуже охоче беруть на роботу молодих фахівців, оскільки останні не мають трудового досвіду за професією. Наявність досвіду роботи — одне з основних умов наймання. Коли ж наявність досвіду роботи не настільки важливо, тоосновнавимога до молодих фахівців — якість освіти (по рейтингу вузу, відповідності профілю диплома змісту й характеру роботи). Причому показники академічної успішності, з погляду роботодавця, не мають особливого значення. Головне — уміння швидко й здраво мислити, приймати вірні рішення, гідно виходити зі складних ситуацій, уміння "ладити з начальством", не створювати напруженості й конфліктів у колективах.
Ресурси вищої освіти — фактор соціальної мобільності не тільки особистості, але й суспільства. Їх наростання, створення сприятливих можливостей і умов для особистісної й суспільної користі є разом з тим особливим, нічим не замінним фактором соціально-економічного й духовного прогресу суспільства, його демократизації, формування громадянської позиції, державної й національної безпеки. Разом з тим демократизація суспільства, його економічне, соціально-політичне й духовно-моральне благополуччя є основою широкої доступності вищої освіти й інтенсивноївисхідної й вільноїсоціальної мобільності.
Соціомобільні функції вищої освіти в нинішній Україні не забезпечуються в достатній мірі необхідними умовами, та й ресурси недостатньо трансформуються. Необхідно стратегічно планувати інтенцію, фактори, пріоритети, методи трансформації й інтенсифікації соціомобільних ресурсів університетської освіти з урахуванням українських обставин, перспектив і характеру глобалізаційних процесів. При цьому необхідно враховувати не тільки й навіть не стільки сформовану ситуацію, а інтенції й характер зрушень, змін в економіці, у соціальній і духовній сферах, у науці й техніці, в інформаційних і комунікативних процесах. Парадокс вищої освіти заклечається в тому, що університети готовлять фахівців і студенти одержують вищу освіту сьогодні, але соціомобільний ефект позначиться через 5 і більше років в інших обставинах, в інших соціумах.
Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.
В умовах переходу до ринкових відносин у СНД роль освіти як фактору соціальної диференціації й соціальної мобільності змінилася. Значення диференціальної функції освіти відчутно слабшає. Вона вже не грає колишньої ролі як канал соціальних переміщень. Сама система освіти, у результаті її реорганізації, з появою великого числа елітарних навчальних закладів втрачає колишню масовість і доступність. Одержання гарної освіти стає усе більше дорогим задоволенням. Отже, положення індивіда в суспільстві, можливості для його успішного просування по службовим сходам визначаються якістю отриманої освіти, багато в чому пов'язаного із престижем навчального закладу. Але разом з тим, як канали вертикальної циркуляції індивідів усе більше виступають такі з них, як соціально-економічний статус, членство в політичних, громадських організаціях, особисті зв'язки.