Дослідження проблем структури освіти пов'язане з вивченням її соціальних функцій: передача накопичених знань, спадкоємність соціального досвіду й духовна спадкоємність поколінь, соціалізація особистості, її саморозвиток і самореалізація, нагромадження нею духовного, інтелектуального, соціального потенціалу.
Нечаєв Е.Я. у статті "Основні тенденції іеституційних змін в освіті" зазначає, що логічно виправдане об'єднання всіх досліджень у соціології освіти по двох напрямках:
· внутрішньо інституціональне, що охоплює внутрішні проблеми освіти як соціального інституту, соціальні аспекти діяльності суб'єктів освіти, соціальну структуру й функцію системи освіти, соціальний статус педагогічних працівників як соціальної групи, проблеми соціального управління системою освіти;
· зовнішньо інституціональне, тобто усе дослідження соціальних аспектів взаємодії освіти з іншими соціальними інститутами, виробництвом, наукою, культурою, політикою; зв'язків освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти на розвиток соціальних відносин і видів соціальної діяльності. [19, 385]
Також Нечаєв Е.Я у зазначеній вище статті вказує, що соціологія освіти може бути представлена у вигляді двох структур:
1)теоретико-концептуальний зміст:
- основні категорії: культура, освіта, виховання, соціалізація, навчання, особистість;
- напрямки досліджень і концептуалізації:
- соціальна детермінація освіти, социокультурна організація сфери освіти, ефективність освіти;
- проблемно-тематичний зміст: культурогенез особистості в освіті, динаміка сфери освіти, суть освіти, соціальні інститути в сфері освіти, соціальна структура сфери освіти, регуляція й керування освітою, діагностика в освіті, інноваційні процеси в освіті, вплив освіти на інші сфери громадського життя.
2)Технологічна послідовність пізнавальної діяльності (у її основі лежить відбиття етапів і результатів пізнавальної діяльності):
- теоретична концепція: гіпотези, категорії, закони, принципи;
- методи й технології: діагностика, моделювання, прогнозування, проектування;
- фактичний матеріал: даної діагностики й прогнозування;
- проекти й моделі соціокультурної діяльності. [19, 387]
Освіта є відкритою соціальною системою, вона пов'язана з іншими соціальними системами. Процес освіти взаємодіє з іншими соціальними процесами і є одним з найважливіших механізмів соціалізації людини, який триває все її життя.
Сучасний рівень соціологічних знань про освіту опирається на соціологічні ідеї М.Вебера, Дж.Дьюні, Е.Дюркгейма, К.Маннгейма, Л.Уорда, які стояли у джерел зародження цієї науки, і на більш пізні концептуальні ідеї закордонних і вітчизняних вчених. [7, 134], [12]
Основні напрямки вітчизняної соціології освіти пов'язані з дослідницькою діяльністю ряду вчених.
Н.А.Аітов досліджує освіту як фактор формування соціальної структури й соціальних переміщень. [1] В.Я.Нечаєв досліджує освіту як соціокультурний процес. [19], [20] М.Х.Титма вивчає роль освіти в соціальному самовизначенні молоді. [29], [30] В.Н.Турченко досліджує зв'язок революцій в освіті з науково-технічною революцією. [31]
Соціальна політика в сфері освіти і її соціальних функцій перебували в центрі уваги Ф.Р.Філіппова. [32], [33] Освіта в життєвих планах і шляхах молоді досліджувалося В.Н.Шубкіним і Константиновским Д.Л.[16], а місце освіти в потребах суспільства й молоді —Л.Я.Рубіною і М.Н.Руткевичем. [24]
Як вказується в дослідженні Погорілого О.І. "Соціологічна думка ХХ століття" — становлення соціологічного зання про освіту в Україні протікає в напрямках дослідження: соціологічних проблем вищої школи (В.І.Астахова), вивчення проблем відчуження особистості в процесі освіти (І.Н.Гавриленко), проблеми студентства як соціальної групи (Н.Ф.Головатий), педагогічної освіти як підсистеми социокультурної системи освіти (В.І.Луговий), системи освіти як інституту соціалізації (Н.П.Лукашевич), взаємодії соціальних інститутів вищої школи і виробництва (Є.А.Якуба) і інших. [23, 39]
Зроблено перші спроби систематичного викладу соціології освіти як галузевої соціологічної науки Ф.Р.Філіпповим (Соціологія освіти. —М., 1980) [32]і В.Я.Нечаєвим (Соціологія освіти — М., 1992). [20] Поява цих книг відкрила нові можливості для подальшого розвитку соціології освіти й для затвердження її як навчальної дисципліни вищих навчальних закладів.
Соціологічні дослідження (теоретичні, конкретно-соціологічні) сфери освіти є одним з найбільш надійних і достовірних джерел соціальної інформації, яка використовується для керування цією сферою, що дозволяє реалізувати евристичну, прогностичну й прикладну функції соціології освіти.
Будь-яке соціологічне дослідження починається з аналізу документів:
1. офіційних: укази й постанови уряду, директивні й планові документи міністерств і відомств накази й розпорядження, плани роботи, матеріали преси, особистісні документи;
2. неофіційних: мемуари, листи, фотографії, заяви;
3. спеціальних: анкети, тести, протоколи спостережень.
Серед методів аналізу документів виділяється два основні види:
1. традиційний
2. якісно-кількісний ( контент-аналіз).
Традиційний ґрунтується на аналізі матеріалу, логіці тексту, обґрунтованості й вірогідності відомостей, які надаються. Кількісно-якісний аналіз ґрунтується на перекладі текстової інформації в кількісні показники з наступною її обробкою.
Аналізом документів соціологічні дослідження в сфері освіти тільки починаються. Цей метод допомагає скласти уявлення про ступінь вивченості досліджуваної проблеми й вибрати найбільш підходяще сполучення інших методів дослідження.
Часто застосовується метод спостереження, тобто збір інформації про об'єкт шляхом безпосереднього сприйняття й прямої реєстрації подій, значимих з погляду цілей дослідження. Спостереження бувають:
1.систематичне, проведене регулярно протягом певного періоду;
2.просте, що носить епізодичний, випадковий характер;
3.включене, коли соціолог безпосередньо включений у досліджуваний навчально-виховний процес, контактує й діє разом зі спостережуваними;
4.не включене, без загальної життєдіяльності спостерігача зі спостережуваними, можливо з використанням для спостереження технічних засобів;
5.короткочасне, протягом 1-2 годин;
6.тривале, протягом ряду років.
Метод спостереження не має обмежень для сполучення з іншими соціологічними методами. Гарний ефект дає сполучення його з методом опитування.
Опитування — це метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт у ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога й опитуваного шляхом реєстрації відповідей на питання, які випливають із цілей і завдань дослідження.
Анкетування в дослідженнях процесу освіти застосовується для збору інформації про масові соціальні явища й дозволяє одержати значний обсяг емпіричної інформації в короткий строк і анонімно. До недоліків цього методу відносяться неможливість проконтролювати ситуацію відповіді на питання, його самостійність і повноту. Перебороти ці недоліки допомагає метод інтерв¢ю, коли інформацію про досліджуваний об'єкт отримують у процесі особистого спілкування з респондентом за спеціально складеним опитувальнику. Цей метод дає можливість уточнювати відповіді, коректувати суть й послідовність запитань, уловлювати емоційне забервлення, підтексти відповідей, що дозволяє одержувати більш глибоку й повну інформацію. Недоліками методу інтерв¢ю є високі вимоги до соціолога-інтерв'юера й значний його суб'єктивний вплив. [7, 141]
Одним із сучасних видів методу інтерв'ю є фокусовані групові інтерв'ю, які носять дискусійний характер, що стимулює розширення погляду на предмет дослідження.
Експертне опитування припускає використання в якості опитуваних найбільш компетентних осіб (експертів) по досліджуваному питанню. Серед видів експертного опитування виділяють анкетування й інтерв'ю, дискусії, ради, "мозкові атаки", ділові ігри.
Іноді використовуються психологічні методи: тестування, соціометрія й ін. Соціометрія вдало доповнює метод спостереження. В основі соціометричного методу лежить опитування якоїсь групи з метою встановити в ній соціально-психологічні взаємини. Шляхом непрямих запитань з'ясовують, яким авторитетом, повагою користуються члени групи один в одного, і створюють соціометричну матрицю — таблицю кількості й адрес вибору кожного кожним. Метод наочно розкриває структуру усередині колективних зв'язків і відносин, але не дає матеріалу для їхнього причинного пояснення. [7, 142]
Соціальний експеримент — це метод збору інформації про характер і специфіку вишукувань соціально-освітньої діяльності у зв'язку із впливом заданих і керованих факторів. Він призначений для перевірки дієвості впроваджуваних форм і методів освіти, апробування нових методів соціального керування навчально-виховними процесами, перевірки гіпотез соціологічних досліджень. У підсумку одержують інформацію про зміни поводження того, кого навчають, під впливом різних факторів.
Ефективність методів соціологічного дослідження в значній мірі визначається рівнем професіоналізму дослідників, а також комбінованим застосуванням набору методів, найбільш відповідних його цілям і умовам проведення.
Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей.