Сучасна релігійна ситуація на Донеччині має певні загальноукраїнські риси, а саме: продовжується процес суспільної реабілітації релігій; посилюється роль релігій та церкви в усіх сферах суспільного буття; формується у громадській думці позитивне ставлення до релігійного феномена як важливої складової духовної культури. Дві основні гілки православ’я на Донеччині – УПЦ МП та УПЦ КП – виконують певні функції у суспільстві та відіграють відповідну роль. Після 70-річного панування державного атеїзму, розповсюдження православних цінностей у суспільстві має величезне суспільне значення, сприяє духовному, моральному та культурному оздоровленню суспільства.
З початком демократичних процесiв на Українi простежується динамiка росту релiгiйних органiзацiй, збiльшується кiлькiсть релiгiйних навчальних закладiв. Це зумовлено, з одного боку, змiною у ставленнi до релiгiї держави, яка через законодавчi акти стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. З iншого боку, посилюється роль релiгiї та церкви в усiх сферах громадського життя, що зумовлене змiною ставлення людей до релiгiї. Україна переживає зараз складнi часи свого не тiльки державного, але й духовного становлення. Якоюсь мiрою це зумовлене й розколом православної церкви, процесом перерозподiлу зон впливу мiж релiгiйними органiзацiями, якi виникли пiд тиском iсторичного зламу. Православна церква, яка протягом столiть була консолiдуючим фактором українського суспiльства, зараз роз'єднує його. Прояви нетерпимостi на релiгiйному грунтi негативно позначаються на загальному суспiльно-полiтичному клiматi країни, ускладнюють i без того непросту ситуацiю в усiх сферах суспiльства. Внаслiдок цього великий духовно-моральний потенцiал церков, який мiг бути корисним для народу, залишається незатребуваним. Вихiд iз цiєї ситуацiї треба шукати через взаємопорозумiння на основi взаємоповаги й толерантностi. Пам'ятаймо, що конфлiкт i церква – поняття не сумiснi.
ВИСНОВКИ
90-ті роки ХХ століття ввійшли в історію як роки, позначені значними потрясіннями і змінами як у політичній, економічній, соціальній, так і духовній сферах. Саме в цей період, в 1991 році, постала незалежна Україна. Здобуття незалежності є переломним моментом в історії будь-якої країни, оскільки цей процес часто супроводжується загостренням багатьох проблем, серед яких не останнє місце посідають національні. В Україні, як і в інших республіках Радянського Союзу, процес національного відродження розпочався з кінця 80-х-початку 90-х. Наслідком політичних та соціально-економічних змін даного періоду стало здобуття Україною незалежності, що логічно оформило прагнення українського етносу мати свою незалежну державу. Тому постала нагальна потреба проводити державну політику, спрямовану на відродження культури титульного етносу.
Створення національних держав супроводжувалося процесом національної самоідентифікації, етнічним ренесансом, підвищенням інтересу до етнічної історії та культури. Як відомо, розбудова цивілізованої держави можлива лише у суспільстві, що має високу культуру. А високий рівень культури досягається у тому числі і за рахунок збереження системи національних традицій. Під національними ми розуміємо традиції українців як титульного етносу.
Проаналізувавши історіографію та джерелознавство проблеми, можна сказати, що дослідниками вивчалися різні аспекти проблеми. У дипломній роботі були задіяні дослідження науковців та журналістів, адже періодичні видання були лише з перших, які звернули увагу на таку істотну проблему як відродження української школи та педагогіки. Статистичні щорічники, закони України складають основу досліджені про становлення громадсько-політичного руху на Донбасі та релігійні організації. Тобто, використані джерела освітлюють ті чи інші боки досліджуваної теми та їхнє комплексне використання дозволили розкрити обрану тему в повному обсязі.
Охарактеризувавши процес відродження українців в умовах становлення української державності на основі діяльності громадсько-політичних організацій українців Донбасу, можна зробити висновки, що розбудова національної держави, гласність сприяли активному становленню громадянських організацій, спрямованих на вирішення національних проблем. Протягом 90-х років йде активне становлення політичних партій разного спектру. На початок 2009 р. на Донеччині діє 75 партій зі 125 зареєстрованих в Україні. Вони представляють практично всіх основних учасників політичних процесів. В партійних рядах на Донеччині сьогодні 0,5 млн членів при 5 млн мешканців області, тобто кожний десятий. Якщо порівняти з оцінками по Україні в цілому, то на 1 тис. мешканців Донецької області припадає втричі більше партійців, ніж в середньому по країні.
Проаналізувавши роль освіти у національно-культурному процесі, можна зауважити, що завдяки прийняттю 1989 року Закону «Про мови», проголошенню незалежності України постала нагальна потреба реформування освіти, одним з найважливіших напрямків якого є заснування національних україномовних шкіл у регіоні, який є доволі зросійщеним. За 1989-2009 роки на Донеччині проведена кропітка, ретельна і послідовна робота з відродження національних, народних звичаїв, традицій українців, збільшено кількість шкіл з українською мовою навчання і виховання.
Дослідивши релігійну ситуацію на Донбасі, слід зауважити, що протягом багатьох десятилiть Україна була позбавлена можливостi здiйснювати власну полiтику щодо релiгiї та церкви. З початком демократичних процесiв на Українi простежується динамiка росту релiгiйних органiзацiй, збiльшується кiлькiсть релiгiйних навчальних закладiв. Це зумовлено, з одного боку, змiною у ставленнi до релiгiї держави, яка через законодавчi акти стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. З iншого боку, посилюється роль релiгiї та церкви в усiх сферах громадського життя, що зумовлене змiною ставлення людей до релiгiї.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Александрова Г. Территория войны с будущим. В Донецке украинские школы объявляют … неперспективными // День. – 2003. – 2 октября. – С. 1-2.
2. Бєлікова Н.В. Етноконфесійний простір Донецької області: етапи формування // Этнические сообщества Украины: История, современность, будущее / Под ред. А.А. Дынгеса, С.Ю. Кузнецовой. – Донецк, 2006. – С. 15-42.
3. Бєлікова Н.В. Неорелігійні рухи та течії в Донецькій області (90-ті роки ХХ століття) // Этнические сообщества Ураины: История, современность, будущее / Под ред. А.А. Дынгеса, С.Ю. Кузнецовой. – Донецк, 2006. – С. 123-135.
4. Белоконь Т. Релігійна палітра Донеччини: історія та сучасність. Літопис Донбасу: краєзнавчий збірник. – № 12. – Донецьк: Донбасс, 2004. – С. 241-255.
5. Білецький В. С. Громадсько-політичні рухи на Донеччині: зародження, розвиток, трансформація / Нові сторінки історії Донбасу: Ст. кн.7/ Голов. ред. З.Г. Лихоболова. – Донецьк, 1999. – С. 90-107.
6. Білецький В. Народний Рух: роздуми про здійснене і майбутнє /Сільська Донеччина. – 1992. – 16 липня. – С. 4.
7. Бiлецький В., Оліфіренко В.‚ Тиха В., Любенко В., Олехнович Ф., Ребрик В., Гордасевич Г. Нариси з iсторiї Донецького обласного Товариства української мови iм. Т.Г. Шевченка – першої масової нацiонально-демократичної громадської органiзацiї Донеччини. – Донецк, 1997 р. – С. 28-34.
8. Білецький В. С. Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення. – Донецьк, Б.В., 2005. – 28 с.
9. Болбат Т.В. Левый и правый политический спектр Донецкой области на современном этапе. // Історичні та політологічні дослідження. – 2000р. – № 2(4). – С. 206-211.
10. Болбат Т. В. Общественные объединения Донбасса (1985-1996) / Нові сторінки історії Донбасу: Ст. кн.7/ Голов. ред. З. Г. Лихоболова.– Донецьк, 1999. – С 145-154.
11. Болбат Т., Лыков В., Халимова Е. Донецкая область: Политические партии, движения, общественные организации. – Донецк: РИП «Лебедь», 1994. – С. 47-98.
12. Болбат Т. Періодізація історії громадянських об’єднань східної України (квітень 1985-червень 1996 рр.) // Донецький вісник наук. товариства ім. Т. Шевченка. Т.13 – Донецьк: Український культурологічний центр, 2006 р. – С. 107-123.
13. Болбат Т. Проблема национально-государственного устройства в программных документах общественных объединений Донбасса (конец 1980-х-1993 гг.) // Тези доп. на міжрегіональній наук.-практ. конф. «Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку». – Харків, березень 1994 р. – Харків: ХДУ, 1994. – С. 91-119.
14. Вильданова М. Для гостей відкрита наша хата біла // Донбасс. – 1994. – 6 декабря. – С. 3.
15. Влад В. Без українського Донбасу не буде України // Східний часопис. – 1993 г. – 31 серпня. – С. 3.
16. Гладчук А. Язык мой: [об изуч. укр. яз. в шк. Донец. обл.] // Жизнь. – 1992. – 18 июня. – С. 4.
17. Громадські організації у Донецькій області за 2001-2005 рр.: Статистичний бюлетень № 4 Держкомстат України; головне управління статистики у Донецькій області. – Донецьк, Б.В., 2005. – 59 с.
18. Груба Л.И. За духовное возрождение: о развитии культуры, культурнопросветительских учреждений, художественной самодеятельности в Донецкой области в 90-е гг. ХХ столетия // Социальный щит: профсоюзы Донбасса: этапы пройденого. Путь в будуще / ред.-изд. совет: В.В. Хара, В.М. Пастушенко, Л.И. Груба и др. – Донецк, 2000. – С. 86-92.
19. Давыдова Т. На родном языке // Донбасс. – 1991 г. – 18 окт. – С. 3.
20. Доценко Ю. З днем відродження, українська школо! // Донеччина. – 1990. – 4 вересня. – С. 3.
21. Доценко Ю. Там, де колись козаки зимували, готується зустрічати свою першу зиму перша в районі українська школа // Донеччина. – 1996. – 22 жовтня. – С. 2.
22. Доценко Ю. Школа на «Соловках» // Донеччина. – 1997. – 11 вересня. – С. 3.