Досвід сучасного миру переконливо показує, що деякі традиційні структури дуже органічно вплітаються в тканину нинішньої цивілізації. Без досвіду неможливо й новаторство. Саме традиції дозволяють людині не втратитися, а пристосувати свій спосіб життя до стрімких змін сучасного миру.
Теза про це протистояння цінностей відображає тільки верхівку айсберга. Насправді ситуація із ціннісними орієнтирами в сучасному світі багато складніше. Більше глибокий розгляд проблеми показує, що саме поняття “традиційні цінності” є збірним, умовним, абстрактним. Строго говорячи, цінності людини завжди актуальні, вони повинні орієнтувати людину в сучасні йому реаліях. Повинні допомагати йому, жити змістовно, осмислено й відповідально, а зовсім не спричиняти роздвоєння його свідомості й поводження, коли внутрішній мир людини організований на одних цінностях, а його реальне функціонування в сучасному суспільстві - на інших, часто протилежні першим. Таке існування людини трагічно й конфліктогенно. Виникаюча при цьому ціннісна прострація особистості не дозволяє людині бути ні там, ні там, що, звичайно ж, не сприяє активній життєвій позиції, виробляє апатію й соціальну фрустрацію.
4. Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями
Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями поміщено не між ними, воно перебуває в системі саме сучасних цінностей, не дозволяючи їм укоренитися з достатньою підставою ні в особистісної, ні в суспільних сферах. У цьому, автор, бачить одну з основних причин реальної відсутності скільки-небудь цілісної системи цінностей сучасної людини, як на Заході, так і на Сході. Практично це можна бачити всюди: терористи, апелюють до системи релігійних цінностей, що виправдує їхньої дії, свідомо або несвідомо роблять підміну релігійних цінностей актуально-політичними цілями, і діють, уже зі змісту останніх, що обрав їхньої демократичної більшості.
Все це, переконливо демонструє ціннісну анархію в сучасному світі, що для зручності й виправдання йменується плюралізмом, але означає тільки одне: сучасний мир втратив ціннісні підстави своєї життєдіяльності. Звідси фрагментарність і непослідовність; умовність союзів і регіональних об'єднань; волюнтаризм, відсутність стабільності й критеріїв у політику; абсолютна маніпуляція гігантськими масами людей; надзвичайна й не виправдана влада ЗМІ й т.д.
Глобалізація зробила ці процеси повсюдними й загальними. Досвід останніх десятиліть дозволяє зробити дуже важливий і значний висновок: як такі війни в їхньому колишнім розумінні зараз не потрібні, якщо до воєнних дій і прибігають, то зовсім з іншими цілями, чим колись; ті результати, до яких раніше приводили війни, зараз цілком досягаються руйнуванням систем цінностей супротивника, і останній перетворюється при цьому навіть у союзника.
Не тільки традиційні цінності виявилися неспроможні перед викликами сучасності, що в принципі зрозуміло: вони складалися в зовсім інший культурній, соціально-політичній й економічній атмосфері, але цінності, породжені більше близької нам епохою, цінності, що концентруються навколо ліберальних і демократичних концептів й ідей - і ці цінності неспроможні й порожні, як те демонструє новітня історія. Західний мир, що нібито живе відповідно до цих цінностей, реально живе зовсім інакше, звівши деякий позитивний зміст цих цінностей до голого егоїзму, що граничить із тваринними інстинктами. Ліберальні цінності, будучи доведені до граничного їхнього практичного втілення, перетворилися в засіб руйнування суспільства, їх же й що породило.
Сьогодні зложилася ситуація, яку можна охарактеризувати як абсолютно критичну. Пануючи в процесах глобалізації, економічно розвинені країни, в основному західні, засобами силового й економічного тиску нав'язали практично усьому світу свої ціннісні установки, які до моменту переможної їхньої експансії демонструють розпад і розкладання в “метрополії”. Країни “третього миру”, втративши свої національні цінності й підвалини, зовнішнім образом ліберальні цінності, що прийнявши разом з ринковою ідеологією, часто доведені до абсурду й вихолощені, за допомогою відкритості інформаційних потоків, завдяки тій же глобалізації, виявляють, що вони виявилися утягненими у тверду систему відносин, що залишає їм небагато можливостей для маневру, систему, у якій ці країни залишилися без ціннісних, моральних і духовних орієнтирів і навіть без скільки-небудь ясної державної ідеології.
Як можна бачити, процеси глобалізації йдуть в усі прискорюваному темпі; звідси країнам, утягненим у ці процеси пізніше інших, доводиться особливо важко: зайняті всі зручні ніші й майже завершився етап формування правил, по яких тільки й можна брати участь у глобальних світових процесах. Часу на коректування курсу в країн-аутсайдерів практично не залишається, і треба орієнтуватися й перебудовуватися “на ходу”, з неминучістю роблячи при цьому помилки й упадаючи в ще більш складне положення. Із всіх деяких позитивних виходів з даної ситуації, автор рекомендував би наступне: тверезо оцінивши наявні й перспективні можливості країни, варто визначити своє місце в процесах глобалізації, знайшовши свій виграшний специфічний шлях. Причому мова йде не тільки про економіку й політика, але й про ідеології, про систему цінностей, навколо якої могли б об'єднатися широкі соціальні шари, що гарантувало б цивільний мир і згоду в країні в динамічному й украй нестабільному сучасному світі. Глибокий аналіз культурних, ціннісних, духовних аспектів глобалізації здатний, на погляд автора, дати реальні практичні рекомендації в цій сфері.
Таким чином, процес глобалізації не тільки породжує одноманітні структури в економіці й політику різних країн миру, але й приводить до “локалізації ” - адаптації елементів сучасної західної культури до локальних умов і місцевих традицій. Нормою стає гетерогенність регіональних форм життєдіяльності людини. На такій основі можливо не тільки збереження, але й відродження й освоєння культури й духовності народу, розвиток місцевих культурних традицій, локальних цивілізацій. Глобалізація жадає від місцевих культур і цінностей не беззастережного підпорядкування, а селективного вибіркового сприйняття й освоєння нового досвіду інших цивілізацій, можливого тільки в процесі конструктивного діалогу з ними. Особливо це необхідно для молодих незалежних держав пострадянського простору, зміцнення їхньої національної безпеки. Тому, нам так конче потрібно розвиток глобалістики як форми міждисциплінарних досліджень, що дозволяють правильно оцінити ситуацію й знайти способи їхнього рішення.
Література
1 Межуев В.М. Проблема сучасності в контексті модернізації й глобалізації. К, 2006
2 Практика глобалізації: гри й правила нової епохи. - К., 2005.
3 Панарин С.А. Політологія. - К., 2007.
4 Декларація тисячоріччя ООН // Екологія - ХХІ Вік. - 2002.
5 Див. http:www.earthcharter.org/draft/charter.htm.
6 Василенко И.А. Діалог цивілізацій. - К.,1999.
7. Косиченко А.Г. Національні культури в процесі глобалізації. –К.,2004