До найбільш суттєвих і недостатньо з'ясованих відносять категорії «об'єкт», «предмет» та «проблема» соціологічного дослідження, які становлять третій компонент програми. Щодо визначення їх змісту та взаємодії існують різні думки. Менше це стосується поняття «проблема» та її ролі в соціологічному дослідженні, оскільки без осмислення проблеми наукова і практична значимість дослідження дорівнюватиме нулю, тобто без проблеми не існує і самого дослідження.
Предмет соціології – це пізнання законів, принципів та механізмів становлення і змін лише тієї частини буття природи, діяльність якої обумовлена рухом соціальних форм матерії. Отже, вихідним у співвідношенні цих трьох категорій є поняття «проблема», яка визначає рівень та характер соціальних протиріч. Вони, в свою чергу, зумовлюють інтерес як замовника, так і виконавців соціологічного дослідження. Згідно з цим тлумачаться такі компоненти програми, як предмет та об'єкт соціологічного дослідження.
Предмет соціологічного дослідження – конкретизований проблемою цілісний фрагмент соціальної реальності, тобто окрема особа, сім'я, група, колектив чи їх сукупність, інститут або їх система, спільнота, суспільство в цілому чи сукупність суспільств.
Об'єкт соціологічного дослідження – будь-який аспект, рівень чи зріз соціального явища, спроможний науковими методами сприяти пізнанню досліджуваного предмета.
«Об'єктом може бути все те, що явно чи неявне містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження – це те, на що спрямований процес пізнання» (В. Ядов).
Четвертий компонент програми – завдання дослідження, які поділяють на основні та допоміжні, першо- та другорядні, тобто є ієрархізованими засобами досягнення мети. Наприклад, коли метою дослідження є пошук шляхів підвищення якості управління, то основним завданням має бути визначення головних шляхів з багатьох можливих. Допоміжні завдання можуть бути спрямовані на різні аспекти вирішення основних.
П'ятий компонент – понятійно-категорійна структура дослідження. Цей етап формування програми дуже відповідальний щодо забезпечення змістовності дослідження, він є своєрідним методологічним гарантом достовірності й надійності соціологічної інформації. Однією з головних вимог цього процесу є визначеність дослідників з тезаурусом понять (сукупністю понять з певної галузі науки) та логікою їх взаємозв'язків. Наприклад, якщо раніше зміст та напрям зусиль дослідників багато в чому визначали такі поняття, як «соціалістичний спосіб життя», «трудящі маси» і таке інше, то зараз такий понятійний апарат навряд чи спроможний мати наукову та практичну цінність.
Шостий компонент – моделювання шляхів вирішення досліджуваної проблеми. Моделювання – процес формування уявлень про досліджувану проблему у формі образів, схем чи знаків, які дали б змогу аналізувати цю проблему та вишукувати засоби її вирішення. Засоби моделювання повинні бути комплексними, тобто вони не мають обмежуватись окремими з них (математичними, технічними, економічними, історичними, правовими тощо). На жаль, нерідко домінують моно-предметні моделі, описові, в яких принцип системності моделювання здебільшого не витримується.
Сьомий компонент програми – вироблення гіпотез дослідження, тобто таких припущень, які, на думку дослідників, здатні пояснити сутнісні ознаки досліджуваного об'єкта. Особливістю цього етапу є можливість здобуття нових знань. Саме гіпотетичне опрацювання варіантів вирішення основних та допоміжних завдань дослідження дає поштовх фантазії, стимулює пошук нетрадиційних припущень та висновків.
Восьмий компонент програми – планування дослідницьких робіт. Найчастіше йдеться про вироблення стратегічного та робочого планів. Стратегічний план схематично відображає принципові аспекти усього циклу дослідницьких процедур, тобто конспективно встановлює зв'язки та переходи від одного періоду робіт до іншого, спираючись на цілі та зміст дослідження загалом. Детальніші (робочі) плани дають змогу краще організувати найважливіші «підсистеми» дослідження, у тому числі формування вибірки, етапів збору, обробки та аналізу інформації тощо. При цьому типи стратегічних, робочих планів можуть бути різними – понятійними, пошуковими, експериментальними тощо.
Дев'ятий компонент програми – вироблення методики дослідження, тобто сукупності програмне впорядкованих історичних, логічних, технічних, організаційних, інформаційних, процедурних та інших засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань соціологічного дослідження.
Десятий компонент програми – забезпечення зв'язку між усіма компонентами програми. Категорія зв'язку багаторівнева, змістовно трансформується щодо вимог об'єкта пізнання. У соціологічному дослідженні принцип зв'язку конкретизується через прямі та зворотні інформаційні потоки, а також у діях спеціалістів з корекції та контролю виконавчих зусиль.
Останній компонент програми – підготовка звіту. Розрізняють проміжні та підсумкові звіти. Програмні настанови до звіту повинні включати додержання вимог його змістової та формальної відповідності науковим стандартам та цілям дослідження. Дотримання формальних вимог забезпечується підготовкою звіту з урахуванням спеціального стандарту, де зазначено такі обов'язкові елементи, як титульний лист, зміст, перелік виконавців, реферат, вступ, змістова та заключні частини, додатки. Змістові аспекти звіту забезпечують максимальною реалізацією кожного з вищенаведених компонентів, запорукою чого має бути професіоналізм виконавців [2].
3. Взаємодія структурних компонентів програми
Концептуальна схема програми соціологічних досліджень складається з чотирьох основних структурних блоків: 1) вихідна методологічна парадигма; 2) система цілеспрямування дослідження; 3) понятійно-категорійний апарат; 4) принципи реалізації. Згідно з формулою 1+2+3+4=10, яка моделює процес розв'язання пізнавальних проблем на основі багатознакової логіки, поняття «програма» також складається з вищенаведених компонентів за цією ж формулою. Це невипадково, бо кожен з основних структурних блоків програми також має структуру, яка розкривається за формулою піфагорійців.
Перший блок програми становить поняття «методологічна парадигма». Щоб розкрити його зміст, слід враховувати такі принципово важливі моменти:
1) індивідуальний рівень виконавців, особливості їх професійної компетентності;
2) соціально-економічні, соціально-етнографічні, наукові та культурні особливості держави щодо науки і соціуму;
3) предметна специфіка окремої наукової галузі, у даному разі соціології;
4) рівень розвитку людської цивілізації.
Зміст вихідної методологічної парадигми соціологічного дослідження можна розкрити таким чином: парадигма (10) = рівень наукових кадрів (1) + особливості держави (2) + особливості галузі (3) + рівень розвитку цивілізації (4).
Другий блок – цілеспрямування дослідження – становлять категорії «мета» (1), «проблема» (2), «завдання» (3). Четвертим елементом цього блоку є поняття «координація» (4), Кожен елемент програми пов'язаний з іншими завдяки прямим та зворотним зв'язкам. Тобто у соціологічному дослідженні категорія «зв'язок» виконує багато функцій, у тому числі інформаційного забезпечення, координації зусиль дослідників, замовників у вирішенні теоретичних і практичним проблем; корекції засобів та напрямів пізнання, контролю за процесом дослідження на всіх його етапах. Таким чином, одна й та сама категорія зв'язку має різну форму певному етапі робіт.
Складовими частинами третього блоку є: понятійно-категорійний апарат, або «система понять» (1), процес моделювання (2), вироблення гіпотез (3), корекція засобів (4). Таким чином, згідно з цією ж формулою може бути розкритий зміст третього блоку компонентів програми соціологічних досліджень. А структура останнього блоку може бути розкрита так. реалізація (10) = план (1) + методики (2) + звіт (3) + контроль (4). Отже, згідно з формулою пізнання піфагорійців можна розкрити змістову структуру як програми соціологічного дослідження загалом, так і кожного з її основних блоків [6].
Наведені принципи логічного упорядкування вихідних понять значно полегшують процес інтелектуальної систематизації масиву інформації. Водночас кожен спеціаліст повинен розуміти, що запропонована схема є дуже спрощеним варіантом програми, бо залишає поза увагою напів чи підсвідомі, ірраціональні механізми інтуїції та особливості стилів мислення дослідників, різні можливості груп виконавців тощо.
Аби дещо компенсувати певну спрощеність моделі про грами дослідження, звернемо увагу на закон роздвоєння єдиного. Відомий він ще з часів Платона і конкретизувався у законах діалектики – переходу кількості в якість, єдності й боротьби протиріч та заперечення. Щодо програми дослідження цей закон має такий зміст: кожен з компонентів програми роздвоюється на протиріччя, які, об'єднуючись, розкривають зміст та сутність самого цього компонента.
Щоб краще зрозуміти смисл цього дуже важливого принципу діалектичної логіки, зауважимо, що кожен з уже перелічених компонентів роздвоюється, розпадається на протиріччя. Мета, наприклад, носить характер стратегічних устремлінь і тактичних, близьких цілей; завдання теж розпадаються на основні та допоміжні; в основі процесів моделювання – суперечність між уявленнями про деякі ідеальні за своєю суттю процеси і явища та можливістю їх реалізації у зв'язку з існуючими нормами, традиціями; підготовка звіту за підсумками дослідження теж складається з урахування формальних вимог та бажання дослідників детально розкрити змістові моменти одержаної інформації. Не дуже складно перенести можливості цього логічного принципу на інші компоненти, що дасть змогу значно розширити пізнавальні можливості програми дослідження. Бо, оперуючи діалектичним ключем, значно легше врахувати безліч явищ, які залишались поза увагою [1].