Актори і соціальна система
Проте в своєму розгляді соціальної системи Парсонс не ігнорував повністю питання стосунків між акторами і соціальними структурами. Фактично він назвав інтеграцію ціннісних зразків і диспозицій потреб «фундаментальною динамічною теоремою социології». За умови підвищеного інтересу Парсонса до соціальної системи ключове значення в цій інтеграції для нього мають процеси інтерналізації і соціалізації. Інакше кажучи, Парсонса цікавило, як норми і цінності системи передаються в рамках цієї системи акторам. У успішному процесі соціалізації відбувається засвоєння цих норм і цінностей, тобто вони стають частиною «совісті» акторов. В результаті, слідуючи своїм власним інтересам, фактично актори служать інтересам системи в цілому. Як це виразив Парсонс «сукупність ціннісних зразків, та, що набуває [актором в процесі соціалізації] в значній мірі має бути функцією фундаментальної рольової структури і переважаючих в соціальній системі цінностей». В цілому, Парсонс передбачав, що актори в процесі соціалізації зазвичай залишаються пасивними реципієнтами. Діти вчаться не лише правилам поведінки, але також нормам і цінностям, етичним засадам суспільства. Соціалізація розуміється як консервативний процес, в якому диспозиції потреб (самі багато в чому формовані суспільством) встановлюють зв'язок між дитям і соціальною системою, а остання забезпечує засоби для їх задоволення. Простір для творчості відсутній або його мало: потреба винагороди прив'язує дитяти до системи в тому вигляді, в якому вона існує. Парсонс розглядує соціалізацію як досвід завдовжки в життя. Оскільки норми і цінності, що прививаються в дитинстві, мають, як правило, узагальнений характер, вони не готують дітей до всіляких специфічних ситуацій, з якими ті стикаються в дорослому житті. Таким чином, соціалізацію протягом всього життєвого періоду необхідно доповнювати більш специфічним досвідом соціалізації. Не дивлячись на цю потребу, норми і цінності, засвоєні в дитинстві, мають тенденцію до постійності і, з невеликим слабким підкріпленням, в більшості своїй залишаються в силі протягом всього життя.Не дивлячись на ту, що викликається соціалізацією, що відбувається протягом всього життя, конформність, в системі існує широкий набір індивідуальних відмінностей. Система функціонує щонайкраще, якщо соціальний контроль використовується лише помірно. З іншого боку, система повинна володіти здатністю витримувати якісь коливання, відхилення. Гнучка соціальна система сильніша за ту, яка не приймає жодних відхилень.Нарешті, соціальна система повинна забезпечувати широкі рольові можливості, що дозволяють різним особам проявити себе, не загрожуючи цілісності системи.
Соціалізація і соціальний контроль — головні механізми, що дозволяють соціальній системі зберігати рівновагу. Індивідуальність і відхилення в помірних кількостях системою засвоюються, проте більш крайні форми повинні регулюватися врівноважуючими механізмами. Таким чином, соціальний лад вбудований в структуру соціальної системи Парсонса: в нашому типові соціальної системи, і, відповідно, в інших, розвинулися механізми, які, в певних межах, здатні передбачати і змінювати глибинні тенденції до девіації, що схиляють до переходу у фазу порочного круга, яка ставить її поза контролем з боку звичайних санкцій у вигляді одобренія-неодобренія і винагород — покарання. Знову-таки основним інтересом Парсонса є система в цілому, а не актор в системі: його займало, як система контролює актора, бо, як актор створює і зберігає систему. Тут відбивається прихильність Парсонса в цьому питанні до структурно-функціонального підходу.
Розділ ІІІ. Елементи різноманітних систем для суспільства
Культурна система для суспільства
Головною функціональною вимогою у взаєминах між суспільством і культурною системою є легітимація громадського нормативного порядку. Система легитімациї визначає підстави для прав і заборон; перш за все, але не виключено, вимагає легітимації використання влади. Поняття легітимації, що використовується в даному випадку, не потребує прикметника "моральний" у сучасному сенсі слова. Але воно передбачає, що в деякому розумінні "правильно" те, що робиться відповідно до інституціоналізованого ладу.
Функція легітимації незалежна від оперативних функцій соціальної системи. Жоден нормативний лад ніколи не є самолегитимізуючим у тому сенсі, що схвалений або заборонений ним спосіб життя просто є правильним чи ні й не викликає питань. Не може він адекватно легітимізуватися й необхідністю, що визначається нижніми рівнями ієрархії контролю, наприклад, тим, що щось має бути зроблене певним специфічним чином тому, що на карту поставлена стабільність або виживання системи.
Проте ступінь культурно - обґрунтованої незалежності підстав легітимації від специфічних оперативних механізмів нижчого рівня (наприклад, бюрократичної організації й економічних ринків) значно відрізняється в різних суспільствах. Загалом посилення цієї незалежності є одним з головних напрямків еволюційного процесу, що зачіпає диференціацію між культурними й соціальними структурами й процесами. Яким би не було місце тієї або іншої системи легітимації на цій лінії розвитку, вона завжди зв'язана й залежна від відносин до вищої реальності. Це означає, що її підстави завжди певним чином носять релігійний характер. У зовсім примітивних суспільствах існує дуже незначна диференціація між загальними структурами суспільства і його релігійною організацією. У більше розвинених суспільствах взаємини соціальної й культурної систем у релігійних й легітимаційних контекстах припускають високоспеціальні й складні структури.
Культурні ціннісні зразки забезпечують самий безпосередній зв'язок між соціальною й культурною системами при легітимації нормативного порядку суспільства. Спосіб легітимації, у свою чергу, корениться в релігійних орієнтаціях. По мірі того, як культурні системи стають усе більш диференційованими, інші структури культури підсилюють свою незалежність, особливо мистецтво, що особливим способом пов'язане з автономією особистості й емпіричним знанням, що на високому рівні розвитку стає наукою.
Особистість як середовище для суспільства
Відношення суспільства до системи особистості радикальним чином відрізняється від його відношення до культурної системи, оскільки особистість (як і поведінковий організм, і фізико-органічне середовище) розташовується нижче соціальної системи в кібернетичній ієрархії. Суспільство як система й кожна зі складових його одиниць піддаються обмежуючим умовам (які також повинні бути утилізовані) у кожному із цих трьох контекстів. Поведінка, одним з аналітичних аспектів якої є соціальні системи, в іншому аспекті є поведінкою живих людських організмів. Кожний такий організм має в будь-який даний момент дане положення у фізичному просторі, що може бути змінено тільки за допомогою фізичного руху. Отже, екологічний аспект відносин між індивідами і їхніми діями ніколи не можна лишати поза увагою. Подібні міркування застосовні до органічного процесу, а також до функціонування й розвитку особистості, які постійно присутні як фактори конкретної дії. Потреби, що відносяться до особистостей, поведінкових організмів і фізико-органічного оточення, пояснюють багато складних пересічних вимірів наявної організації й функціонування соціальних систем, вони вимагають уважного аналізу й постійно створюють труднощі для вчених.
Основна функціональна проблема, пов'язана з відношенням соціальної системи до системи особистості, стосується засвоєння, розвитку й твердження в процесі життєвого циклу адекватної мотивації для участі в соціально значимих і контрольованих зразках дії. Суспільство, у свою чергу, повинно також адекватно задовольняти або винагороджувати своїх членів через такі зразки дії, якщо воно бажає постійно відтворюватися як система на основі цих дій. Це відношення становить "соціалізацію", єдиний складний процес, за допомогою якого особистості стають членами соцієтального співтовариства й підтримують цей статус.
Оскільки особистість - це засвоєна в процесі навчання організація індивіда, процес соціалізації має вирішальне значення для її формування й функціонування.Успіх соціалізації вимагає, щоб соціальне й культурне навчання було суворо мотивоване. Система споріднення вимагає деяких постійних установок для щоденного життя, які стосуються як органічних і психічних, так і соціальних факторів. Отже, це - зона взаємопроникнення систем поводження, особистості й фізичного оточення. Це включає інституціоналізацію проживання через місце розташування, а також оформлення соціальної одиниці, називаної нами будинком. При всьому розходженні форм статус дорослого у всіх суспільствах припускає певну автономну відповідальність. Індивід робить якісь послуги в деякому контексті колективної організації. У результаті довгого еволюційного процесу в сучасних суспільствах ці послуги інституціоналізувались в основному у вигляді професійної ролі в рамках специфічно функціонуючого колективу або бюрократичної організації. У будь-якому випадку, первинне функціональне відношення між дорослими індивідами й суспільствами, у яких вони живуть, пов'язане з тим внеском у суспільство, що вони вносять за допомогою своїх послуг, а також з тим задоволенням і тими нагородами, які вони одержують за це. У досить диференційованих суспільствах здатність до виробництва послуг стає джерелом руху для суспільства, що мобілізується через ринок. Коли ця стадія досягнута, ми можемо говорити про послуги як про продукт економічного процесу, що є доступним для "споживання" у неекономічних контекстах.
Для більшості людей у більшості суспільств місця проживання й праці не розділяються. Там, де такий поділ має місце (переважно в розвинених міських співтовариствах), ці місця становлять просторові вісі рутинного життя індивіда. Більше того, ці два місця повинні бути взаємно досяжні - це функціональна вимога, що визначає екологічну структуру формування сучасного міста.