Соціальність особистості у широкому значенні цього слова – її зв’язок із соціально цілим: суспільством, соціальними спільнотами, людством. Тобто вона може бути зрозуміла через вивчення системи соціальних зв’язків особистості з найрізноманітнішими спільнотами: класовими, професійними, поселенськими, демографічними, етнічними, культурологічними, статусними і та ін. Інтереси потреби, цінності цих груп багатоманітні. Поняття соціальної активності дає уявлення про якість соціальності, рівень та характер її реалізації.
В умовах якісних змін, що відбуваються в суспільстві, особливо важливо виявити рівень, характер соціальності особистості. Чи відчуває, чи розуміє особистість потреби, інтереси соціуму та в зв’язку з цим цілі та завдання соціальних рухів? Чи сприймає їх як власні? Бездумно наслідує їх чи здатна усвідомити, самостійно осмислити? Чи усвідомлює себе суб’єктом суспільних відносин? Наскільки розвинене людське у людини, чи засвоєний досвід її історичного соціального розвитку? На ці питання неможливо відповісти без звертання до категорії соціальної активності.
Соціальна активність особистості – системна соціальна якість особистості, у котрій виражається та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина і повнота зв’язків особистості з соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкт соціальних відносин (див.: О.О.Якуба. Там же. - С .96 – 97).
Соціальна активність є висхідною соціальною якістю, що виявляє цілісне, стійке активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку і визначає якісні особливості і свідомості, і діяльності, і станів особистості.
Інтереси особистості, цінності, які вона приймає, можуть вступати в протиріччя з інтересами більш широких спільнот, суспільства в цілому, але це зовсім не означає, що особистість не є соціально активною. Високий рівень соціальної активності передбачає не бездумне наслідування інтересів соціуму, механічне сприйняття його цінностей.
Соціальна активність – не лише розуміння і прийняття інтересів суспільства, але й готовність, уміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб’єкта.
В.О.Ядов найважливішими ознаками соціальної активності особистості (в протележність особистості пасивній) вважає сильне, стійке, а не ситуативне, прагнення впливати на соціальні процеси (в кінцевому підсумку на суспільство в цілому) та реальна участь в громадських справах, яка продиктована прагненням змінити, перетворити, або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми, сторони. І за своїм змістом, спрямованістю на певні цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, за характером і за рівнем реалізації соціальна активність багатоманітна. Уявляється, що саме аналіз її зв’язків з соціальністю дає змогу виявити певні типи соціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв’язку, О.О.Якуба виділяє три основних критерії соціальної активності.
Перший критерій дає змогу виявити широту, діапазон цінностей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації на інтереси не лише вузької соціальної групи, але й більш широких спільнот, суспільства в цілому, людства. Соціальна активність може мати егоцентричну спрямованість, замикаючи людину в просторі її власної суб’єктивності; альтероцентричну, що підпорядковує життя служінню близьких; соціоцентричну, направлену на реалізацію суспільних потреб різного рівня, яка робить життя людини невіддільним від турбот і проблем широких соціальних спільнот. У сучасних умовах зростає значення орієнтації на загальнолюдські цінності. Для соціально активної особистості вони є висхідними, визначальними. Таким чином, перший критерій виявляє характер спонукальних сил, потреб, цінностей, що є основою соціальної активності.
Активна особистість – така особистість, для якої найвищою цінністю є життя в ім’я суспільних інтересів, життя у гущині соціальних подій, життя, об’єктивно включене у рух і розвиток суспільних організмів та суспільних процесів.
В основі соціальної активності є особливі характеристики самосвідомості особистості, котрі ідентифікують її з соціумом та розглядають її як суб’єкт, що виражає та захищає інтереси спільноти як власні. Продуктивним є поняття генеральної ціннісної спрямованості особистості, яка інтегрує у ціннісну єдність усі цінності, уявлення. Знаючи зміст генеральної ціннісної спрямованості індивіда, не можна з упевненістю передбачити його вчинки на певних дискретних відрізках життєвого шляху (вони можуть бути наслідком впливу багатьох факторів), та можна з упевненістю прогнозувати загальні лінії його соціальної активності у тривалій життєвій перспективі.
Другий критерій характеризує міру, глибину прийняття, засвоєння цінностей. Вихідним методологічним принципом розуміння соціальної активності О.О.Якуба вважає виділення трьох її сторін: раціональної, чуттєво-емоційної, ролевої. Особистість може сприймати цінності на рівні почуттів, настроїв, знань чи вольових спрямувань. Як правило, на рівні емоцій особистість засвоює цінності поверхнево, хоча і в яскравій емоційній формі. На рівні знань відбувається більш глибоке й конкретне засвоєння цінностей. На рівні вольових спрямувань формуються соціальні установки, тобто готовність до дії, до реалізації потреб, цінностей. Лише разом усі ці рівні дають справді повне й глибоке прийняття цінностей. Яскравим виявом органічного зв’язку знань, почуттів та волі, що забезпечують справжню соціальну активність, є переконання особистості, її соціальні установки. Показником високого рівня соціальної активності є свідоме приєднання до соціального життя, висока особиста значимість інтересів суспільства в цілому та конкретних спільнот, усвідомлення особистістю свого місця в суспільстві, персональної відповідальності за процеси, що відбуваються в ньому.
Третій критерій розкриває особливості реалізації цінностей. Показниками рівня реалізації виступають характер та масштаби, результати, форми діяльності.
Аналізуючи характер діяльності, надзвичайно важливо вияснити, чи реалізуються інтереси, соціальні ролі чисто формально, стандартно, чи творчо, який рівень творчості, новацій у методах, способах реалізації. Чи є реалізація внутрішньо несуперечливим процесом, коли реалізуються ціннісні орієнтації особистості, її соціальні установки, чи існує розрив між цінностями, ціннісними орієнтаціями особистості, її соціальними установками та діяльністю, коли на базі ситуаційних мотивів реалізуються інші цінності. Виявлення внутрішньої єдності процесу реалізації досягається в результаті співставлення ціннісних орієнтацій, соціальних установок та діяльності особистості.
Вивчаючи масштаби, необхідно з’ясувати, чи бере особистість на себе у зв’язку з орієнтацією на певні цінності цілі, додаткові зобов’язання, більш вагомі спеціалізовані ролі, чи лише добросовісно або ініціативно виконує ті, що раніше були їй притаманні.
При вивченні форм активності – найсуттєвіше виявити одноплановість чи різноплановість проявів соціальної активності. Чи реалізуються певні цінності, інтереси, цілі в одній або різноманітних формах? У сучасних умовах продуктивним є співставлення рівня розвитку форм активності та виявлення їхнього зв’язку.
Тісний зв’язок, взаємопроникнення форм соціальної активності є необхідними умовами її існування і розвитку. І, навпаки, активність буває неповноцінною, коли форми неузгоджені, не доповнюють, а суперечать одна одній. У сучасних умовах ми зустрічаємося з протистоянням політичної та моральної активності. Розвиток моральної активності відстає, і це призводить до трансформації політичної активності у квазіактивність, що породжує шкідливі наслідки у моральному та в усіх інших планах.
При системному підході соціальна активність постає як внутрішнє багатогранне явище, як єдність суб’єктивного та об’єктивного, як система орієнтацій та цінностей, що виражає інтереси тих чи інших соціальних спільнот, як система почуттів, знань, вольових компонентів, як творче ставлення, що передбачає новації у розумінні та реалізації цінностей у різноманітних формах.
Соціальна активність – системоутворююча якість, що характеризує цілісність особистості; про її рівень свідчить узгодженість елементів, не так рівень їх розвитку, як характер їх взаємозв’язку, єдність.
Важливим показником соціальної активності особистості є рівень її культури. Культура - загальний спосіб освоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, функцій; це не лише спрямованість, певний настрій свідомості, не просто сукупність знань, а й певний стан їхньої продуктивної реалізації, вияв соціальної активності та соціальної ініціативи особистості; це реалізація духовного оснащення, це спосіб сприйняття світу, видів діяльності, який складається на основі певних ціннісних орієнтацій, знань, переконань, певної діяльності і є виразом внутрішньо притаманних особистості соціальних властивостей.
Головними структурними елементами культури особистості є переконання, якості особистості, характер діяльності, її навички й уміння. Тому ми судимо про культуру особистості, перш за все за рівнем, освоєння та реалізації нею соціальних ролей, виконанням певних функцій, за опануванням у цьому плані механізмами засвоєння й розвитку соціального досвіду. Звернення до культури як інтегративного показника орієнтує на вивчення моментів активності особистості, що виражають її цілісну спрямованість, взаємозв’язок, структурну впорядкованість, системність якостей, цілісність діяльності.
Вивчення механізму становлення соціальної активності особистості в сучасних умовах потребує, перш за все, аналізу впливу новацій суспільного життя, формування нових економічних, соціальних та політичних структур, нових моментів духовного розвитку, характерних для нашого суспільства в нинішній час.