Особистість у системі соціальних зв’язків (стр. 3 из 6)

Опис Д. Рісменом „ззовні-орієнтованої” особистості є в основних рисах близьким до концепції „одномірної людини” німецько-американського соціолога Г. Маркузе.

Всі типи характерів, описані Д. Рісменом, на його думку в певній мірі існують і в сучасному суспільстві, але питома вага кожного з них залежить від економічних, соціальних і демографічних чинників, ступеня урбанізації тощо.

Досліджуючи „соціальні характери”, німецько-американський вчений Е. Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки якщо розглядати її через впливи культури, які існують у даний момент історії. Він підкреслював, що соціальні, політичні, економічні, релігійні та антропологічні чинники взаємодіють з унікальними людськими потребами у процесі формування особистості, а структура характеру (тип особистості) пов’язана з певними соціальними структурами.

За Е. Фроммом, соціальний характер – це те спільне у структурі характеру, що властиве більшості індивідів, які входять до однієї і тієї ж самої культури, в той час як індивідуальний характер – це те, чим люди, що належать до однієї культури, відрізняються один від одного.

Е. Фромм виокремив п’ять типів характеру, що домінують у сучасних йому капіталістичних суспільствах, поділивши їх на дві категорії – непродуктивні та продуктивні.

До непродуктивних відносяться:

· рецептивний тип. Це пасивні та залежні особистості. Вони неспроможні діяти без сторонньої допомоги і вважають, що головна мета в житті полягає в тому, щоб їх любили.

· експлуатуючий тип. Особистості такого типу здобувають усе, що їм потрібно або про що вони мріють, силою або винахідливістю. Вони неспроможні до творчості як і рецептивний тип, тому добиваються любові, ідей, емоцій, запозичуючи їх в інших. Характерні риси – агресивність, егоцентризм, пихатість та зухвалість.

· накопичуючий тип. Намагаються оволодіти максимальною кількістю матеріальних благ, влади та любові. Це уперті, підозрілі і у той же час лояльні, стримані, передбачливі особистості.

· ринковий тип. Переконані, що будь-яка особистість може бути оцінена як товар, який можна продати, обміняти, отримавши прибуток. Такі люди готові продемонструвати будь-яку особистісну рису, яка б підвищила їхні шанси бути проданими потенційними замовниками. „Ринкова” особистість - це продукт сучасного капіталістичного суспільства, що сформувалася у США та західноєвропейських країнах.

Категорію продуктивних характерів презентує тип ідеального психічного здоров’я людини. Це кінцева мета у розвитку людини – незалежна, чесна, спокійна, любляча, творча особистість, що робить соціально-корисні вчинки. Цей тип виникає як відповідь на протиріччя, що існують у сучасному суспільстві.

Е. Фромм зазначав, що жоден з наведених типів характеру не існує у чистому вигляді, оскільки продуктивні та непродуктивні риси поєднуються у різних людей у різних пропорціях. Але він був упевненим, що у результаті соціальної реформи продуктивна орієнтація особистості може стати домінуючою у будь-якій культурі.

Відомою в сучасній українській соціології є типологія, запропонована вченим-соціологом Є. Головахою:

· особистість, розчинена у масі (соціальні конформісти)

· особистість, відчужена від суспільства (такий тип переважає у періоди застою)

· перехідний тип (для нього характерна недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, орієнтація на взаємовиключні цінності)

Поняття "соціалізація"

Перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, його входження у життя суспільства відбувається через соціалізацію.

На думку Е. Гідденса, соціалізація – це процес, через який безпорадна дитина поступово перетворюється на особистість, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, набуває знань та звичок, притаманних культурі, в якій дитина народилася.

Поняття "соціалізація" почали широко використовувати західні науковці ще у 30-ті роки ХХ ст. у зв'язку з підвищенням інтересу до вивчення відносин у системі "людина – культура", з початком систематичного дослідження протиріч між практикою дитячого виховання і потребами суспільства. До цього поняття стали звертатися у соціальній філософії, соціології, соціальній психології для пояснення поведінки у тих чи інших ситуаціях не тільки дітей, але й дорослих представників різних соціальних груп.

Поняття "соціалізація" є більш широким, ніж поняття "освіта" та "виховання", якщо останні використовуються у вузькому значенні. Освіта передбачає передачу певної суми знань. Виховання у вузькому значенні розуміється як система цілеспрямованих, свідомих дій, метою яких є формування у людини бажаних особистісних якостей та навичок поведінки. В цьому випадку поняття "соціалізація" включає і освіту, і виховання, а також усю сукупність стихійних, ніким не запланованих впливів на особистість. Якщо термін "виховання" розуміється у широкому значенні – як вплив на людину всієї системи суспільних зв'язків з метою засвоєння нею соціального досвіду, - то, як зазначає Г. Андрєєва у підручнику "Соціальна психологія", різниця між вихованням та соціалізацією ліквідується.

В науковій літературі існує багато варіантів визначення соціалізації, але більшість з них тяжіє до розуміння її як процесу, завдяки якому люди засвоюють і навчаються підпорядковувати свою поведінку соціальним нормам. Соціалізація розглядається як процес входження індивіда у світ конкретних соціальних зв'язків та його інтеграція у різні типи соціальних спільнот через культуру, цінності і норми, на основі яких формуються соціальні риси особистості.

Соціалізація передбачає включення особистості у сферу соціальних відносин в якості суб'єкта цих відносин. Отже, метою соціалізації може вважатися формування соціально активної особистості, дії та вчинки якої регулюються соціальними нормами та суспільними інтересами.

Отже, соціалізацією називають процес засвоєння людиною певної системи цінностей, норм, знань та вмінь, зразків поведінки, які відповідають її соціальним ролям та роблять повноправним членом суспільства.

Для сучасної соціології характерні суперечливі погляди на феномен соціалізації – від визнання до повного заперечення. Наприклад, відомий польський соціолог З. Бауман вважає, що в соціології постмодерна немає місця поняттю "соціалізація", оскільки неможна говорити про цілеспрямоване формування особистості: сучасна людина в значно більшій мірі, ніж її попередники, здатна сама себе створювати, самоконструювати.

Визнаним теоретиком соціалізації в сучасній соціології вважається Т. Парсонс. Його теорія зорієнтована на стале суспільство, в якому кожен індивід усвідомлює свою соціальну роль, розуміє, чого від нього чекають інші. Саме соціалізація (поряд із соціальним контролем) є тим засобом, за допомогою якого підтримується соціальна рівновага.Соціалізація має дві фази – соціальної адаптації та інтеріоризації.

Соціальна адаптація

Інтеріоризація

Передбачає пристосування індивіда до соціальних умов існування, ролевих функцій, соціальних норм, що склалися у суспільстві або окремих соціальних групах, до яких належить індивід. Даний аспект соціалізації надає індивідові можливість залучитися, увійти до соціальної спільноти таким чином, щоб не вирізнятися в ній, щоб бути здатним жити так, як живуть усі. Це відбувається, наприклад, через засвоєння мови, грамотності, спільних форм спілкування.Охоплює найбільш значимі для конкретного суспільства сфери життєдіяльності – працю, спілкування, дозвілля, мораль, релігію, політико-правові норми.

Передбачає процес включення набутих норм, цінностей, взагалі усього соціально-історичного досвіду людства, у внутрішній світ особистості, в її свідомість, де вони узагальнюються, трансформуються і в результаті перетворюються у внутрішні правила поведінки, сприяють формуванню ціннісних орієнтацій особистості як суб’єкта активної діяльності. Чим більше особистість засвоює позитивного людського досвіду у всіх його проявах, тим більше вона буде соціалізована.Тобто у даному аспекті на відміну від соціальної адаптації вже не йдеться про уподібнення суб'єкта соціалізації людям, що оточують його. Суб'єкт соціалізації розглядається як активно діюча одиниця.

За Т. Парсонсом, важливими каналами соціалізації є сім'я, школа та молодіжна субкультура.

Американський соціолог Н. Смелзер вважає, що завдяки соціалізації люди набувають досвід та засвоюють установки, які відповідають їх соціальним ролям. Соціалізація має за мету сприяти інтеракції людей на основі соціальних ролей та забезпечувати збереження суспільства через засвоєння його новими членами відповідних переконань і зразків поведінки. Успішна соціалізація обумовлена трьома факторами: очікуваннями, зміною поведінки, прагненням до конформізму. За Н. Смелзером, соціалізація – це двосторонній, різноспрямований процес, що передбачає взаємний вплив між біологічними факторами і культурою, а також між тими, хто здійснює соціалізацію та соціалізується. Результатом цього стає формування унікальної і неповторної особистості.