Трудова стадія соціалізації обіймає період зрілості або весь період трудової діяльності людини.
Післятрудова стадія соціалізації обіймає період життя людини після закінчення трудової кар’єри. Виокремлення цієї стадії є дискусійним. На думку противників не можна говорити про соціалізацію людей похилого віку, коли майже всі соціальні функції людини поступово припиняються, навпаки слід говорити про десоціалізацію. Прихильники виділення післятрудової стадії вважають, що необхідно по-новому розуміти функції людей похилого віку, що у них соціальні функції не припиняються, більш того, такі люди можуть відігравати важливу роль у збагаченні соціального досвіду.
Агенти соціалізації
Соціалізація відбувається під цілеспрямованим і стихійним впливом великої кількості соціальних структур, соціальних інститутів та організацій, окремих особистостей, які сприяють засвоєнню індивідом соціальних норм та ролей. Їх називають агентами соціалізації (первинної та вторинної). На різних етапах соціалізації вони відіграють різну за значенням роль. Наприклад, у дошкільному віці найважливішими агентами соціалізації виступають батьки (агенти первинної соціалізації), а у зрілому віці на перше місце виходять агенти вторинної соціалізації, які уособлюються у різноманітних інститутах суспільства, як то трудовий колектив, церква, армія, засоби масової інформації, держава та багато інших.
Найважливішим та найвпливовішим агентом соціалізації людини на перших етапах її життя, тобто у дитинстві та підлітковому віці, є сім'я. Саме за допомогою сім'ї дитина включається у життя суспільства, саме у сім'ї формується первинна соціальна сутність індивіда. Сім'я знайомить дитину з правилами поведінки у суспільстві, спілкування з іншими людьми, з моделями рольової поведінки. Соціальний статус сім'ї визначає соціальний статус індивіда протягом перших двадцяти років його життя. В процесі первинної соціалізації, яка відбувається саме в сім'ї та за її участю, індивіду передається культура суспільства – його цінності, норми, звичаї, мова. На думку Т. Парсонса, те, що відбувається в сім'ї – більше, ніж проста форма соціалізації, оскільки знайомство з цими аспектами культури в даний період перетворює їх у частину особистості дитини.
Сім'я може впливати на процес соціалізації як позитивно, так і негативно (якщо дитині прищеплюються цінності, норми, які йдуть у розріз з суспільними, а взірці поведінки, які спостерігає дитина є асоціальними (алкоголізм, наркоманія, жорстокість тощо)).
Школа – соціальний інститут, який прищеплює дитині навички групового спілкування, здатність до взаємодії з іншими, до спільної діяльності, формує уявлення про суспільні цінності. Саме у школі дитина вчиться змагатися, переживати успіх і поразки. На думку психологів, у шкільний період у дитини формується самооцінка, яка у багатьох випадках зберігається протягом всього життя.
Однолітки теж впливають на соціалізацію індивіда, особливо у підлітковому віці. У середовищі однолітків підліток навчається спілкуватися на рівних, а не за принципом ієрархії, як це відбувається у сім'ї чи школі, знайомиться із цінностями свого покоління.
Як однолітки, так і школа вносять певні корективи у сімейні цінності, які набуває індивід у ранньому дитинстві.
На соціалізацію дорослих і дітей серед інших агентів соціалізації впливають засоби масової інформації – преса, радіо, і особливо телебачення. ЗМІ – це важливе джерело розповсюдження інформації, яка поповнює знання людини про навколишній світ. ЗМІ формують споживацькі потреби, стереотипи поведінки, що часто відрізняються від тих, з якими вони стикаються у своєму безпосередньому реальному оточенні. ЗМІ приймають активну участь у формуванні громадської думки, при цьому можлива реалізація як творчих, так і руйнівних завдань.
У науковій літературі досить часто звертають увагу на неоднозначність впливу ЗМІ на особистість, зокрема на особистість дитини чи підлітка. Щодо цього цікавим є дослідження, одночасно проведене в Австралії, Фінляндії, Ізраїлі, Польщі та США у 1983 – 1986 роках. За його результатами з'ясувалося, наприклад, що частота, з якою хлопці-підлітки дивляться фільми зі сценами насильства, дозволяє зробити статистично значимі прогнози про серйозність правопорушень, які скоюються у віці до 30 років. Дослідники зазначають, що ефект екранного насильства може сприяти формуванню у підлітків специфічних установок і норм поведінки, навчити їх насильницькому вирішенню конфліктів. Екранні образи можуть досить довго зберігатися у пам'яті людини, не підлягаючи контролю з боку свідомості, тому можливим стає, що у реальній конфліктній ситуації, подібній до баченої на екрані, поведе себе за тим же "сценарієм".
Соціалізації дорослих людей сприяє трудовий колектив, в цілому середовище, яке оточує людину на роботі. Особливістю соціалізації у трудовому колективі є те, що це переважно вторинна соціалізація, оскільки стосується дорослих, вже сформованих людей.
Психолог Р. Гоулд вважав, що соціалізація дорослих не є продовженням соціалізації дітей, а, навпаки, уявляє собою процес подолання психологічних тенденцій, що склалися у дитинстві. Успішна соціалізація дорослих пов'язана з поступовим подоланням дитячої упевненості у всемогутності авторитетних осіб та у тому, що хтось має піклуватися про їх потреби.
Повертаючись до проблеми агентів соціалізації, необхідно зазначити, що вони можуть впливати на особистість гармонійно, односпрямовано, але інколи вплив буває суперечливим, різноспрямованим. Наприклад, батьки прищеплюють дитині одну систему цінностей, а однолітки – іншу, можливо, протилежну. Аналогічна суперечливість може спостерігатися при взаємодії таких інститутів, як релігія та бізнес.
Слід зазначити, що протиріччя у взаємодії агентів соціалізації виступають однією з причин виникнення особистостей з девіантною поведінкою, тобто з поведінкою, що відхиляється від норм та цінностей даного суспільства.
Французький соціолог П. Бурд'є вважав, що у процесі навчення у людини формується "друга натура", яку він позначив поняттям габітус. Це культурна спадщина, глибоко засвоєна індивідом, яка спрямовує його поведінку навіть без участі його свідомості. Можна сказати, що габітус – це внутрішній соціальний порядок, завдяки якому індивіди поводять себе так, як цього вимагає суспільство і така поведінка здається їм природною. Розрізняють такі типи габітусу:
· культурний (національний) габітус, який характеризує колективну національну свідомість та визначає культурні відмінності між народами
· класовий габітус, який формується завдяки системі виховання та освіти, властивій тому чи іншому соціальному класу
· гендерний габітус формується відповідно до гендерних ролей та моделей поведінки.
Надзвичайно важливу роль у формуванні та розвитку особистості, в усвідомленні людиною свого "Я" відіграє, як видно з попередніх міркувань, соціальне середовище. Одним із перших на це звернув увагу американський вчений Ч. Кулі. У результаті тривалих досліджень він з’ясував, що розвиток самосвідомості особистості відбувається довго та суперечливо і не може здійснитися без участі інших людей, тобто соціального оточення. Концепція Ч. Кулі дістала назву теорії „дзеркального Я”.
За Ч. Кулі, „дзеркальне Я” – це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми, сприйняття їхньої реакції на свою поведінку та зовнішність. „Дзеркальне Я” передбачає три фази: по-перше, людина уявляє собі, як вона виглядає в очах інших людей; по-друге, людина уявляє, як інші люди оцінюватимуть її; по-третє, людина виробляє певний тип внутрішнього самовідчуття. Соціальне оточення виступає в якості своєрідного дзеркала, яке дає людині змогу усвідомити власне „Я”.
Розробку ідей Ч. Кулі продовжив американський соціальний мислитель Дж. Г. Мід. Він запропонував концепцію „узагальненого іншого”, яка пояснює сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей. Дж. Г. Мід стверджував, що індивід набуває відчуття індивідуальності, коли підходить до себе з тих же позицій, що і до інших людей. Внутрішнє людина приймає подвійну точку зору: одночасно вона є суб’єктом – спостерігачем та об’єктом – тим, за ким спостерігають. У власній уяві людина приймає позицію іншої людини і з цієї позиції вивчає саму себе.
Американський вчений А. Халлер запропонував концепцію „значущого іншого”, яка теж спрямована на з’ясування того, як відбувається процес формування особистості, усвідомлення людиною власного „Я”. „Значущий інший” – це та особистість, від якої індивід намагається здобути похвали та до рекомендацій якої прислухається. А. Халлер вважає, що саме такі особистості справляють найбільший вплив на поведінку індивідів, їхні соціальні орієнтації та формування самосвідомості. В якості „значущого іншого” можуть виступати різні люди: батьки, вчителі, друзі, відомі люди тощо.
Але що б сталося з людиною, яка у перші роки свого життя, коли особливо активно відбувається процес соціалізації, усвідомлення свого „Я”, опинилася поза сферою нормальних людських контактів, соціального середовища, поза культурним впливом?