Особистість у системі соціальних зв’язків
План
Людина, індивід, індивідуальність, особистість
Структура особистості
Типи особистості
Поняття "соціалізація"
Періодизація процесу соціалізації
Агенти соціалізації
Ресоціалізація і десоціалізація
Людина, індивід, індивідуальність, особистість
Особистість, її сутність та існування є предметом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, психології, педагогіки тощо.
Поряд з поняттям „особистість” на повсякденному та науковому рівнях часто вживаються терміни „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.
Що спільного між цими поняттями і чим вони відрізняються?
Людина – найзагальніше родове поняття для позначення істот Homosapiens. Тому традиційно у тлумаченнях поняття людина зазначається, що це є істота, яка уособлює нерозривну єдність біологічної, соціально-історичної, культурної, духовно-моральної сторін її існування.
Індивід – це одиничний представник людського роду, окремий член соціальної спільноти: народу, соціального класу, верстви, соціальної групи. В соціології індивід розуміється як своєрідний соціальний "першоатом", що входить до складу соціальної спільноти. Він є вихідною соціальною одиницею, а сукупність індивідів утворює всі існуючі види соціальних спільнот. Поняття „індивід” слід відрізняти від поняття „індивідуальність”.
Індивідуальність можна визначити як сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого. Виокремлення різних рис проводиться на різноманітних рівнях – біохімічному, нейрофізіологічному, психологічному, соціальному тощо. Індивідуальність є своєрідним критерієм неповторності кожного індивіда.
Поняття „особистість”, як правило, використовується для відображення соціальності людини, різних її виявів.
Філософія розглядає особистість з точки зору її місця у світі як суб'єкта діяльності, пізнання та творчості, психологія – з точки зору цілісності психічних процесів і властивостей: здібностей, темпераменту, характеру тощо.
Загальновизнаний внесок у вивченням проблем особистості зробила і соціологія, спробувавши дослідити особистість як реально діючого учасника соціальних взаємодій, вивчити суспільні та культурні механізми, які обумовлюю соціальні якості особистості.
Соціологія виокремлює в особистості соціально-типове та розглядає її як продукт суспільства. Для соціології особистість становить інтерес насамперед як точка перетину безлічі соціальних зв’язків, як об’єкт впливу багатьох соціальних чинників. Як зазначає В. Ядов, людина, яка розглядається у соціальному аспекті, називається особистістю.
Отже, в сучасній соціології закріпилося розуміння особистості як сталого комплексу соціальних характеристик, якостей, властивостей, що набуваються в суспільстві під впливом культури, соціальних груп та спільнот, до яких належить людина, які розвиваються і проявляються у взаємодії з іншими людьми.
До найбільш значущих соціальних якостей особистості зазвичай відносять:
· самосвідомість – виокремлення індивідом самого себе із соціального середовища, усвідомлення власного Я
· самооцінку – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, місця серед інших людей. Найважливіша функція самооцінки – регуляція поведінки особистості
· активність – здатність особистості до самостійних, енергійних, інтенсивних соціально значущих дій
· ідентичність – соціальна якість особистості, що є результатом ідентифікації – процесу свідомого (або несвідомого) ототожнення особистості з іншими людьми, певною соціальною спільнотою (етнічною, політичною, територіальною, мовною, релігійною, професійною тощо)
· спрямованість – сукупність сталих мотивів, що орієнтують діяльність особистості, незалежно від соціальних ситуацій, в яких вона знаходиться
· переконання – соціальна якість особистості, що визначає уявлення, ідеї, які у свою чергу визначають ставлення людини до дійсності та спонукають її діяти відповідно до своїх ідеалів, принципів, поглядів, тобто світогляду
· а також потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки (про них йтиметься далі).
Щойно народившись, дитина ще не є особистістю. Вона є лише індивідом. Щоб стати особистістю, людина має набути певного розвитку, який залежить від біологічних, фізичних та соціальних чинників.
Структура особистості
Особистість розглядається соціологією як феномен, що має складну структуру, в якій компоненти пов'язані між собою та взаємодіють один з одним, створюючи цілісну систему соціально значущих якостей, що характеризують людину як суб'єкта суспільних відносин та соціальної діяльності.
Існують різні підходи до аналізу структури особистості. Розглянемо деякі з них.
На думку російського психолога А. Платонова, структура особистості має чотири складові:
· біологічно обумовлена підструктура (вікові, статеві особливості психіки, темперамент тощо)
· психологічна підструктура (індивідуально-психологічні особливості – відчуття, уявлення, увага, пам'ять, інтелект, характер, емоції, почуття, воля тощо)
· підструктура соціального досвіду (знання, навички, уміння, звички, норми тощо)
· підструктура спрямованості особистості (потреби, цілі, інтереси, мотиви, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації, соціальні установки)
Соціологів цікавлять насамперед підструктури соціального досвіду та спрямованості особистості. Підтвердженням цього є тлумачення структури особистості, коли в її складі виокремлюють три головних елементи – соціальний статус, соціальну роль та спрямованість особистості.
Поняття соціального статусу та соціальної ролі розглядаються в межах статусно-рольової концепції особистості. Вагомий внесок в її розвиток зробили такі вчені як Р. Лінтон, Дж. Г. Мід, Т. Парсонс, Р. Мертон, І. Гофман, Т. Шибутані, І. Кон та інші.
Статус – це соціальна позиція індивіда у групі чи суспільстві. Соціальний статус – узагальнююча характеристика, що охоплює професію, економічне положення, політичні можливості, демографічні риси та інші важливі характеристики індивіда.
Будь-який індивід має множину статусів і в кожний момент часу у залежності від обставин, середовища той чи інший статус домінує над іншими: вдома, наприклад, одна і та ж сама молода людина є сином (донькою), а в навчальному закладі вона є студентом (студенткою). Для позначення сукупності усіх статусів, що належать індивіду, використовують поняття статусного набору або статусного портрету. Статусний набір кожної людини є індивідуальним.
Виокремлюють також головний статус особистості, тобто такий, що є найбільш характерним для даної людини, статус, з яким дану людину ототожнюють, ідентифікують інші люди або вона сама.
Соціальний статус характеризує взаємодію особистості з соціальним середовищем, структурою суспільства. У соціології соціальний статус є не тільки елементом структури особистості, але й соціальної структури суспільства.
Важливою категорією для аналізу структури особистості також є поняття соціальна роль, яке запропонували незалежно один від одного американські вчені Р. Лінтон та Дж. Г. Мід.
У сучасній соціології соціальна роль визначається як соціальна функція, модель поведінки, об’єктивно задана позицією (статусом) особистості в системі суспільних відносин та міжособистісних стосунків.
Соціальні ролі та статуси, які суспільство або соціальна група приписує індивіду незалежно від його здібностей, бажання, зусиль називають приписаними (аскриптивними). В якості основи для них у різних суспільствах може виступати стать, вік, національна або расова, а також класова, релігійна приналежність. Такими є, наприклад, людина похилого віку, християнин або мусульманин, білорус, раб.
Соціальні ролі та статуси, які індивід набуває завдяки власному вибору, конкуренції, індивідуальним зусиллям та здібностям, називають досягнутими (набутими). Ніхто не народжується студентом, професором, депутатом, батьком чи бабусею. Право виконувати функції, що відповідають цим статусам та ролям, індивід здобуває у конкурентній боротьбі.
Виділяють також змішані статуси та ролі, як наприклад, тридцятирічний доцент, український студент, дівчина – майстер спорту з академічної греблі.
Незважаючи на те, що у реальному житті межа між приписаними та досягнутими статусами та ролями досить умовна, такий розподіл є корисним з точки зору вивчення цього феномену.
Соціальні ролі, які виконує особистість, виробляються у ході людської історії як певні узагальнені моделі виконання соціальних функцій, як зразки поведінки, що схвалюються в цілому, або окремими соціальними групами. Тобто роль має соціальне походження, але завжди реалізуються конкретною людиною, є елементом її особистості.
Конструктивна функція соціальних ролей в суспільстві полягає у тому, що узгодження щодо їх змісту дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, організовано взаємодіяти, передбачати реакцію оточуючих на свої дії та прогнозувати поведінку інших людей. Одночасно соціальна роль накладає на особистість певні обмеження, що іноді розцінюється як негативна функція.
У суспільстві завжди існують певні уявлення про те, як ті чи інші соціальні ролі мають „правильно” виконуватися. Ці уявлення називають експектаціями, або очікуваннями. Вони спрямовані на носія ролі з боку його соціального оточення. Але не тільки оточення очікує від виконавця ролі певної поведінки, але й сам індивід розраховує на схвалення за правильне виконання ролі або побоюється негативної реакції за неправильне.
Соціальні очікування щільно пов’язані з соціальними нормами. Соціальні норми – сукупність зобов’язуючих принципів, правил, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб’єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки індивідів на всіх рівнях і в усіх сферах людської життєдіяльності. Норми є певними ідеальними зразками, котрі передбачають, як люди мають діяти у конкретних ситуаціях, щоб їх поведінка не суперечила ролі, які вони виконують.