- дозволена законом діяльність, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але не проводиться через різні причини (тіньова зайнятість);
- діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрована (кримінальна зайнятість).
- Додаткова незареєстрована діяльність:
- комбінація найманої праці та неформальної діяльності;
- комбінація найманої праці й тіньової діяльності;
- комбінація найманої праці та кримінальної діяльності;
- комбінація підприємництва і тіньової діяльності;
- комбінація підприємництва й кримінальної діяльності;
- комбінація самозайнятості та тіньової діяльності;
- комбінація неформальної й тіньової діяльності;
- комбінація тіньової та кримінальної діяльності.
Наймана праця. Безумовно, основу зайнятості становить зареєстрована зайнятість найманою працею, яка охоплює майже 70% усіх працюючих. У нормальних економічних умовах зайнятість в цьому секторі економіки забезпечує відносно високі доходи (за винятком некваліфікованої робочої сили, тимчасових і непрестижних робіт), певну стабільність і страхування від основних ризиків. В умовах Полтавщини низька ефективність економіки, утримування надлишкової робочої сили значною частиною підприємств, низька питома вага заробітної плати в собівартості продукції в поєднанні із затриманнями виплати зарплати неминуче приводять до того, що рівень бідності працюючого населення майже не відрізняється від аналогічного показника серед пенсіонерів, а заробітна плата хоча і є головним джерелом доходів зайнятих у зареєстрованому секторі економіки, не завжди забезпечує навіть прожитковий мінімум.
Самозайнятість. Самозайнятість у вузькому тлумаченні терміну, або індивідуальна зайнятість, визначається як діяльність, що, зазвичай, приносить дохід у грошовій або натуральній формі і проводиться суб’єктом індивідуально. Критеріями, за якими самозайняті відокремлюються від інших категорій осіб, є такі:
- виконання робіт за винагороду;
- юридична незалежність суб’єкта господарювання;
- створення однією особою одного робочого місця (для себе);
- проведення робіт власними зусиллями;
- фінансування всіх видатків виключно за рахунок власних коштів (у тому числі одержаних кредитів);
- використання власних (або орендованих) засобів виробництва;
- одноосібне розпорядження результатами продукції.
Особа вважається індивідуально зайнятою (самозайнятою), якщо вона відповідає всім переліченим критеріям. Самозайнятість розглядається як різновид підприємницької діяльності, а саме як така підприємницька діяльність, що не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Самозайнятість нерідко виступає як перехідний етап між роботою за наймом і залученням найманих працівників, як проміжна ланка між наданням пропозиції робочої сили та пред’явленням попиту на неї, а нерідко як перехід від безробіття до найманої праці. Орієнтація на самозайнятість як на джерело прибутків (додаткове або основне) стає об’єктивною необхідністю для багатьох верств трудоактивного населення. Справді, створення робочого місця в цій сфері ринку праці потребує мінімальних витрат, прибутки швидко виправдовують витрати. Водночас варто зауважити про низький технологічний рівень і низьку продуктивність праці зайнятих у цій сфері, поширенню якої сприяє не лише (а можливо, і не стільки) ринкова трансформація, а передусім поглиблення економічної кризи. Відповідно позитивні наслідки самозайнятості виявляються головним чином у соціальній сфері - за допомогою самозайнятості можна вирішувати проблеми безробіття, але принципово неможливо вирішувати проблеми економічного зростання. Інтерес до самозайнятості зумовлений такими обставинами:
- економічною кризою, зниженням рівня виробництва, наслідком яких стало зростання рівня безробіття і звуження можливостей працевлаштування;
- низьким рівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективних підприємствах, розчаруванням населення в докладанні праці на підприємствах відповідних форм власності;
- утвердженням ринкової свідомості серед більшості громадян;
- потребою зміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізацію поведінки всіх працездатних верств суспільства, подолання пасивного очікування допомоги держави
Неформальна зайнятість. Трактування неформальної зайнятості Міжнародною Організацією Праці пов’язане із зайнятістю на мікропідприємствах (на яких працює не більше ніж п’ять осіб), але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду на специфіку соціально-економічної ситуації Полтавського регіону. До одного і того самого типу зайнятості доцільно відносити трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим окреслюється тонка межа між самозайнятістю й неформальною трудовою діяльністю.
Нині неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом економічного виживання для тих, хто опинився у найскрутнішому становищі, як найменш підготовлених під час переходу до ринкових відносин (пенсіонери, сім’ї з дітьми, молодь, яка вперше виходить на ринок праці, тощо).
Тіньова зайнятість виконує нині на Полтавщині чимало функцій, її виникнення пов’язане з дією різних чинників:
1. Складна і досить дорога процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар’єрів, часто пов’язане з потребою давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців і тих, хто несистематичне проводить таку діяльність, не реєструватися.
2. Надзвичайно високі ставки оподаткування, що багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, часто просто примушує підприємців ухилятися від сплати податків. Що стосується найманих працівників, то і для них ставки оподаткування (особливо для сумісників) є надто високими.
3. Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.
4. Часто тіньова діяльність має випадковий характер.
Кримінальна зайнятість. Кримінальною є діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрованою. Можна сформулювати визначення ринку кримінальної робочої сили - це об’єктивно існуюча сфера реалізації професійної злочинності, що зумовлена попитом на таку діяльність, а також спричинена соціальними, політичними, економічними, демографічними процесами у суспільстві.
Отже, наведена схема поділу українського ринку праці за різними типами зайнятості віддзеркалює кілька принципових тез, важливих для формування державної політики щодо незареєстрованої зайнятості.
1. Понад половину сукупної робочої сили нині реалізує свою здатність до праці шляхом поєднання двох чи навіть більшої кількості робочих місць, які можуть водночас належати до легального й нелегального секторів.
2. Межі між окремими секторами економіки і відповідно окремими типами зайнятості є надзвичайно рухливими; вони визначаються законодавством, суспільними цінностями і громадською думкою.
3. Саме на межах секторів формуються полярні рівні доходів: найнижчі які ледь забезпечують існування (нижче від прожиткового мінімуму), і найвищі, які дають змогу їхнім власникам не просто задовольняти свої особисті потреби, а й істотно впливати на державну політику і державну владу. Так, найменш забезпеченими виявляються ті, хто вимушено поєднує самозайнятість (або неформальну зайнятість) з найманою працею, за яку отримують мізерну зарплату, або взагалі перебуває у вимушених неоплачуваних відпустках. Найвищі доходи дає поєднання підприємництва і тіньової зайнятості з кримінальною діяльністю.
4. Нині маргіналізація і криміналізація українського суспільства призводять до того, що рух робочої сили поступово спрямовується до нелегального сектора.
Отже, державна політика щодо нелегальної зайнятості й зайнятих нею має не просто враховувати принципові відмінності між неформальною, тіньовою і кримінальною діяльністю, а брати до уваги існуючі комбінації. Основні зусилля мають бути спрямовані не на те, щоб примусити громадян жити і працювати за встановленими стандартами, а передусім на коригування стандартів (включаючи законодавство) відповідно до реальної поведінки населення.
Для Полтавської області характерним є те, що останнім часом спостерігається тенденція зниження частки економічно активного населення, а на фоні безробіття - зайнятого населення.
Три основні проблеми, існування яких потребує змін стратегії сучасної держави загального добробуту. Короткий зміст Конвенції 102
Основні проблеми, що потребують змін стратегії сучасної держави загального добробуту це: політика доходів; демографічна та трудоресурсна політика; політика у соціально-культурній сфері. А саме: зменшення бідності та нерівності в суспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.
Зміст Конвенції 102 визначає види соціальної допомоги, умови і розміри соціальних виплат при настанні основних соціальних ризиків. Конвенція передбачає мінімальні стандарти щодо медичної допомоги, допоміг у разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, вагітності та пологів, у разі настання інвалідності, втрати годувальника, сімейних допоміг; встановлює норми періодичних виплат допоміг; проголошує принцип рівноправності осіб, що не є громадянами країни проживання, із громадянами даної країни.