Принцип універсальності вимагає виключити дискримінацію за будь-якими ознаками ідеологічного, політичного, релігійного, національного, расового, вікового характеру. Сприяння здійснюється кожному клієнту.
Принцип охорони соціальних прав свідчить, що надання допомоги клієнтові не може бути обумовлено вимогою до нього відмовитися від своїх соціальних прав або від частини їх.
Принцип соціальної реагування на увазі усвідомлення необхідності вжити заходів за виявленими соціальних проблем, діяти відповідно до конкретних обставинами соціальної ситуації індивідуального клієнта, а не обмежуватися лише стандартним набором заході, орієнтованих на «середнього» споживача соціально-культурних послуг.
Принцип профілактичної спрямованості припускає робити зусилля по попередженню виникнення соціальних проблем і життєвих труднощів клієнтів.
Принцип клієнтопроцентрізма означає визнання пріоритету прав клієнта в усіх випадках, крім тих, де це суперечить правам та інтересам інших людей. Заснований на праві людини робити власний вибір способу життя і конкретних дій, навіть якщо його поведінка не відповідає загальноприйнятим моральним нормам.
Принцип опори на власні сили підкреслює суб'єктну роль клієнта, його активну позицію у вирішенні своїх проблем. Навряд чи хто-небудь може замість самої людини дозволити його життєві труднощі, усунути конфліктну ситуацію, налагодити відносини з близькими людьми.
Принцип максимізації соціально-культурних ресурсів виходить з того, що кожна соціальна система з неминучістю виділяє мінімум коштів на надання соціальної та культурної допомоги своєму населенню.
Принцип конфіденційності пов'язаний з тим, що в процесі діяльності соціальному працівнику стає доступною інформація про клієнта, яка, будучи розголошення, може принести шкоду йому або його близьким, дискредитувати і зганьбити їх. Така інформація може використовуватися тільки в професійних цілях. Вона не повинна розголошуватися.
Принцип толерантності обумовлений тим, що соціальна робота ведеться з самими різними категоріями клієнтів, у тому числі з особистостями, які можуть не вселяти симпатії фахівцеві. Соціальні працівники не вільні від ілюзії вважати свою точку зору, свій стереотип поведінки, свої уявлення про хороше і погане єдино вірними і нормативними.
Принципи соціально-культурної роботи дозволяють забезпечити ефективність соціального захисту та соціальної допомоги. Знання про навколишню соціальну дійсність - це найважливіше знаряддя практичного впливу на неї. Істотними компонентами системи елементів наукової теорії є ті, що випливають з закономірностей та принципів наслідків, закарбованих в методах. Вони дають ключ до вирішення проблемних ситуацій і практичних завдань.
2.2 Методи соціально-культурної діяльності
Метод - це шлях дослідження чи пізнання, теорія, вчення; спосіб, порядок, підстави; прийнятий шлях для ходу, досягнення чого-небудь, у вигляді загальних правил; в науці - спосіб і порядок дослідження предмету для одержання найбільш повного і відповідного істині результату. [4;42]
Головні види логічних і наукових методів: аналіз, синтез, індукція, дедукція.
Методика - це сукупність методів.
Методика (в соціології) - система операцій, процедур, прийомів встановлення соціальних фактів, їх систематизації та засобів їх аналізу. Методика включає:
- Способи збору первинної інформації;
- Правила вибіркових досліджень;
- Способи побудови соціологічних показників;
- інші спеціалізовані процедури емпіричного дослідження;
- методику аналізу даних і інші техніки, які розробляються в інших областях знання і використовуються в соціології.
Цілісність і безперервність - головні характеристики методичної роботи, що підкреслюють підпорядкування всіх її складових до єдиної мети, послідовність і безперервність заходів щодо її досягнення.
Сучасна методика повинна ґрунтуватися на поставлених цілях культури в загальнодержавному масштабі в даному місці, в даний час і враховувати традиції, що склалися в цій місцевості, структуру населення та її потреби. Це завдання здійсненне тільки в результаті ретельного аналізу всіх складових процесу.
Настав час створення методики пошуку нових форм соціально-культурної діяльності. Розширення зони пошуку не всередині самої діяльності, а у формуванні діяльності, у вивченні, аналізі.
На підставі точного аналізу, що випливає з детального вивчення споживача послуг культури і змісту самої послуги, може народитися креативне рішення подальшого розвитку соціально-культурних пропозицій.
Соціально-культурна робота як наука являє собою сферу людської діяльності, функція якої полягає у виробленні та теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність соціальної сфери і специфічної соціальної діяльності. [5;17]
Під методами розуміються способи, сукупність прийомів і операцій в соціально-культурній роботі; способи досягнення якої-небудь мети, рішення конкретної задачі.
Багато методів, що використовуються в соціально-культурній роботі, є міждисциплінарними, що зумовлюється, як уже зазначалося, універсальним характером соціальної роботи як виду діяльності. Тому, характеризуючи методи соціальної та соціокультурної роботи, їх ділять на економічні, правові, політичні, соціально-психологічні, медико-соціальні, адміністративно-управлінські та ін.
Методи соціально-культурної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, на яку спрямована діяльність працівника і соціально-культурних служб. З іншого боку, вони визначаються також професією соціального працівника, його спеціалізацією в тій чи іншій області, сфері життя, структурою соціальних та культурних служб.
Дуже часто методи соціально-культурної роботи як виду соціальної поділяють на два класи: методи вирішення задач і методи отримання знань.
У першому класі виділяють соціологічні методи. До них відносяться наступні типи соціологічних досліджень: суцільне, дослідження основного масиву, багатографічне дослідження, а також виборні дослідження. Для проведення таких досліджень можуть застосовуватися різні методи та прийоми. Серед них особливу роль грають наступні: аналіз документів, виявлення слабких сторін, проблеми, спостереження, опитування, контент-аналізи.
Формаційний зріз соціологічного знання дозволяє давати характеристику суспільства на конкретному етапі його розвитку та функціонування. Соціально-культурні теорії характеризують суспільство з точки зору культурної сфери суспільного життя. Спеціальні теорії (або теорії середнього рівня) дають знання окремих, приватних соціально-культурних процесів, окремих видів культурної діяльності і соціальних спільнот та груп, закономірностей їх функціонування та розвитку в органічному взаємозв'язку з іншими приватними процесами, видами діяльності та спільнотами (групами) людей. [6;52]
Крім того, можливо з'явитися необхідність використання наступного типу досліджень: соціально-психологічні, педагогічні, організаційні, правові, фінансово-економічні, медико-соціальні.
Для створення найбільш повної і правдивої картини може виникнути необхідність використання методів отримання знань. Серед даних методів можна виділити наступні: комунікативні, філософські, логічні. Кожен з методів може дати різну інформацію про суб'єкта дослідження.
Особливим рівнем соціологічного знання виступають емпіричні дослідження, де важливу роль відіграють розробка програми соціально-культурного дослідження, його організація, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного матеріалу. При цьому емпіричний рівень знання виступає як би сполучною ланкою між теоретичною соціологією (з урахуванням усіх зазначених вище її рівнів), з одного боку, і соціально-культурною роботою як наукою і специфічним видом діяльності, з іншого. Важливо також підкреслити, що соціологічні методи і техніка вивчення проблем соціально-культурної роботи виконують двояку функцію - розширення і поглиблення соціологічної та соціальної освіти в цілому і отримання важливої первинної соціальної інформації, без чого неможливий аналіз практичної соціально-культурної роботи, неможливо накопичення досвіду, його узагальнення і в цілому підвищення її ефективності.
Дані методи соціально-культурної роботи спрямовані на складання єдиної картини культурної проблеми, яку необхідно вирішити. Різноманіття видів методів дозволяє побудувати картину проблеми в різних ракурсах, тим самим з'являється можливість сформувати список завдань, вирішення яких буде присвячена подальша соціально-культурна діяльність.
Для подальшої роботи можуть бути застосовані інші методи соціальної роботи. Серед таких методів особливе значення мають психолого-педагогічні методи соціально-культурної роботи.[7;81]
Найважливішими функціями соціально-культурної діяльності є: культуро-охоронна, культуротворча, соціоорганізаційна, соціопедагогічна,
З огляду на той факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, вона має міждисциплінарний характер, її методологічними принципами виступають інтегровані принципи інших наук. Їх можна розділити на кілька груп:
Філософські;
Загальні;
Соціально-політичні;
Організаційні;
Психолого-педагогічні;
Специфічні.
Методи соціально-культурної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, на яку спрямована діяльність працівника і соціально-культурних служб. З іншого боку, вони визначаються також професією соціального працівника, його спеціалізацією в тій чи іншій області, сфері життя, структурою соціальних та культурних служб.
Дуже часто методи соціально-культурної роботи як виду соціальної поділяють на два класи: методи вирішення задач і методи отримання знань.
3. Державне управління у соціально-культурній сфері