- прийняти весь комплекс законодавчих актів щодо запровадження у повному обсязі реформи системи пенсійного забезпечення;
- передбачити можливості захисту права на працю впродовж перших п'яти років пенсійного віку за умови відкладення права отримання пенсії;
- створити належну систему соціального обслуговування осіб похилого віку і забезпечити його доступність незалежно від місця проживання;
- сприяти підтримці здоров'я в старості; забезпечити доступність якісної діагностики та лікування;
- передбачити підготовку фахівців з геронтології й запровадження відповідних посад у лікувальних закладах;
- залучити засоби масової інформації до подолання стереотипу літньої людини як безпорадного, нездібного до творчого процесу споживача суспільних ресурсів, створювати і підтримувати у суспільстві імідж літньої людини як творчого носія потужного інтелектуального і духовного потенціалу.
3.Міграційна політика.
За умов практичного вичерпання потенціалу демографічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загальної кількості населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення. Однак демографічний дефіцит в Україні настільки значний, що за масштабів міграції, необхідних для його покриття, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги суспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є імміграція етнічних українців, вихідців з України інших національностей.
Досягненню цієї ж мети сприятиме створення умов для повернення працівників-мігрантів на батьківщину шляхом захисту їхніх прав на роботу за кордоном, працевлаштування та започаткування малого бізнесу на батьківщині. Необхідно вирішувати проблему скорочення міграційного відпливу населення України за кордон. Це сприятиме не тільки і навіть не стільки зменшенню депопуляції, скільки забезпечить поліпшення якісних характеристик населення.
На часі також запровадження інтеграційних програм для різних категорій іммігрантів, розробка механізмів легалізації частини іммігрантів на гуманітарних підставах, формування у суспільстві толерантного ставлення до мігрантів, постійний моніторинг, глибокі наукові дослідження міграцій [3]. У зв'язку з цим необхідно:
- вивчити питання щодо участі України у міжнародних механізмах захисту прав працівників-мігрантів, приєднатися до відповідних конвенцій МОП, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) та ратифікувати цей документ;
-інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-споживачами української робочої сили, у т.ч. про сезонне працевлаштування, стажування тощо;
- активізувати захист інтересів громадян України за кордоном шляхом впровадження спеціальних посад у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створення спеціальних приймалень, забезпечення юридичних консультацій.
4.Інформаційне та наукове забезпечення демографічної політики.
Формування національної демографічної політики потребує надійної інформаційної бази. Вона необхідна для дослідження демографічних процесів і чинників, що зумовлюють їхню динаміку. Без її результатів неможливо створити надійні наукові підвалини демографічної політики. Це потребує здійснення таких кроків:
- розширити програму записів актів громадянського стану і програму їхньої розробки для того, щоб поточна демографічна статистика у поєднанні з даними Всеукраїнського перепису населення стала надійною інформаційною базою дослідження проблем демографічної кризи і розробки заходів демографічної політики;
- налагодити постійний моніторинг демографічних процесів;
- розгорнути діяльність новоутвореного Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, надавши необхідне приміщення, та розширити масштаби демографічних досліджень, забезпечити необхідний науковий супровід демографічної політики, здійснювати розробку пропозицій щодо вдосконалення заходів активізації національної демографічної політики, проводити демографічну експертизу законодавчих і нормативних змін, систематично розробляти демографічні прогнози;
- забезпечити систематичне висвітлення у засобах масової інформації розвитку демографічних, зокрема міграційних, процесів, становища біженців та мігрантів тощо.
Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демо-графічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підгрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.
Саме з метою зупинити демографічну кризу 13 вересня 2007 р. за ініціативою Президента був проведений форум «Здорова нація». Відповідно до рішень цього форуму розроблений і переданий до КМУ проект концепції Програми «Здорова нація». Мета програми полягає у створенні умов для зниження захворюваності, інвалідності та передчасної смерті, покращання якості та збільшення тривалості активного життя населення України.[22]
Проблему передбачається розв’язувати протягом 2009–2013 рр. шляхом удосконалення організаційного та нормативно-правового механізмів та реалізації комплексу заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я здорових людей, формування нових цінностей та орієнтацій суспільства й держави, створення кадрового потенціалу, формування соціальної та особистісної мотивації до збереження та зміцнення здоров’я; залучення громадян України до регулярних занять фізичною культурою та спортом; сприяння раціональному харчуванню; зменшення шкідливого впливу травм, тютюнокуріння та негативних наслідків вживання алкоголю.
Очікується, що завдяки проведенню цієї програми середня тривалість життя збільшиться у чоловіків на 2 роки, у жінок — на 1 рік, та на 15% буде знижена смертність населення працездатного віку, що позитивно позначиться на демографічній ситуації в країні.
3.2 Способи покращення системи охорони здоров’я
Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальному благополуччю суспільства, гуманізації його розвитку.
Головною ідеєю державної політики у сфері охорони здоров'я у 2006 році стало створення такої моделі системи медичного обслуговування населення, яка б забезпечувала рівний та справедливий доступ усіх членів суспільства до необхідних медичних послуг, високу якість, економічність, ефективність та результативність цих послуг і яка б в підсумку сприяла поліпшенню стану громадського здоров'я, підвищенню рівня задоволеності населення країни станом і якістю діяльності системи охорони здоров'я та усуненню структурних диспропорцій у процесі розвитку галузі.
Основними завданнями з втілення в життя державної політики в сфері охорони здоров'я на регіональному рівні стало забезпечення державної політики в галузі охорони здоров'я на відповідній території, для чого регіональні управління охороною здоров'я (управління охороною здоров'я місцевих державних адміністрацій, Міністерство охорони здоров'я АР Крим) мають забезпечити: прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я для забезпечення населення доступною медико-санітарною допомогою; забезпечення виконання актів законодавства в галузі охорони здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної фармакопії; стандартів медичного обслуговування, медичних технологій. [20]
Виходячи з цього, основними напрямами діяльності МОЗ України у 2006 році було визначено:
- розроблення правових засад реалізації державних гарантій безоплатної медичної допомоги у відповідності до обсягів фінансових можливостей галузі;
- підвищення ефективності використання ресурсів охорони здоров'я та створення економічних передумов для функціонування системи державного регулювання і контролю у сфері медичного страхування;
- покращення якості та доступності медичної допомоги населенню, запровадження новітніх технологій охорони здоров'я, передусім матерів та дітей, репродуктивного здоров'я; забезпечення реалізації державних програм спрямованих на покращення показників здоров'я нації, стабілізацію ситуації із серцево-судинними, онкологічними та інфекційними захворюваннями, захворюваннями на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію/СНІД;