Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.
Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.
Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.
Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.
Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.
Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.
Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим нормам.
Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.[14]
Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.
Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.
Отже звідси випливає висновок – девіація , як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку , а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те ,щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.
Девіантна поведінка. Як вже було сказано, самим слабким і самим розповсюдженим видом порушення виступає девіантна поведінка. Вона не зводиться до багато чисельних порушень суспільного і адміністративного порядку. Поза негативним смислом у слові «девіантність» існує і позитивний. Відхиляючись від середнього стандарту поведінки можна, як в негативну, так і в позитивну сторону.
Девіантна поведінка - любі вчинки, або дії, не співпадаючі писаним і не писаним нормам. В деяких суспільствах дрібні відхилення від традицій, не говорять уже про серйозні проступки, суворо караються. Все знаходилося під контролем: довжина волосся, форма одягу, манери поведінки. Ваші батьки напевно пам’ятають, як в 60-70 роки в школі вчителі боролися із «довговолосими» вбачаючи у їх вигляді, подражання «бітлам»; як вони навіювали шкільну форму на манер військової, на їх думку не правильно себе поводили.
В більшості суспільств контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в погану сторону засуджується, а в хорошу –схвалюється. В залежності від того, позитивним, або негативним являється відхилення всі форми девіації можна розмістити на деякому континуумі.
На одному із його полюсів розміщується група осіб, які проявляють максимально несхвальну поведінку: революціонери, терористи, патріоти, політичні емігранти, зрадники, атеїсти, злочинці, вандали, циніки, бомжі.
На іншому полюсі, розміщується група з максимально схвальними відхиленнями: національні герої, видатні артисти, спортсмени, науковці, письменники, художники та політичні лідери, місіонери, дуже здорові та красиві люди.
Якщо ми проведемо статистичний підрахунок, то отримаємо що нормально розвиваючих суспільствах і в звичайних умовах на кожні із цих груп припаде приблизно по 10-15 % загальної чисельності населення. Проти 70% населення складають «тверді середняки» – люди з несуттєвими відхиленнями. Політичний радикалізм, породжуючи революціонерів, має своє живильне середовище в суспільстві де проходять масові незадоволення населення існуючим режимом. Якщо він досягає високої відмітки, в суспільстві може виникнути революція. Точних експертних розрахунків не існує, але ймовірно рівень незадоволеності населення політичним режимом повинен небагато перевищити 50%. Якщо така відмітка не досягнута, то незадоволення виражається в багаточленних формах не революційного діяння, в тому числі протестом руху.
На думку спеціалістів в більшості країн доля громадян, радикально відторгаючих існуючу політичну систему зазвичай невелика і складає 15-20 %. Більш високий рівень, а в Росії він досягає відмітки 40%, ставить легітимність політичного режиму під сумнів. Рівень довіри населення до діяльності центральних органів влади, як правило, не знижується нижче 25%. В противному випадку рахується, що влада втратила довіру населенню. Величина даного показника пов’язана із екстраполяцією необхідного рівня підтримки кандидата на виборах електоратом.
Відхилення від прийнятих норм являється настільки ярко вираженим, як сукупність нових норм, створює девіантну культуру, яка знаходиться в опозиції до правлячої культури.
Коли Р. Мертон писав про конформізм і девіантність, він вказав нам на два види девіантності заплутаність і конформізм. Першу можну розмістити на лівому полюсі шкали Р.Кевен. Заплутаний знає та приймає норму, але заради своєї вигоди, схильний їх порушувати. Він веде себе безвідповідально по відношенню до суспільства. Навпроти нонконформіста розташувався на крайньому правому фланзі шкали. Він знайомий із суспільними нормами, але рахує їх несправедливими і відкрито зневажає їх, призиваючи інших до зміни суттєвого строю. Нонконформіст шукає нову мораль і діє повністю відповідально, хоча і відхиляється від суттєвих очікувань. Цей соціальний реформатор, набагато випередивши свій час. Подібну форму девіації з точки зору тривалої перспективи слід називати конструктивною. А заплутаність, як форму девіації необхідно визнати деструктивність. [13]
Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає, що соціальна норма, прийнята будь-яким суспільством, або законодавчо, - явище лишень відносне. Один і той же проступок може рахуватися в одному суспільстві позитивним, а в іншому розглядатися як соціальна патологія. Багато прикладів можна було б привести із сімейного права і сімейних традицій, звичаїв різних народів. Ускладнення виникає навіть в одній державі, де діє одне законодавство, але проживають народи, які в побуті дотримують різних традицій, особливо, якщо ці традиції підтримуються і релігійними нормами. Наприклад, конфлікт між вимогами одношлюбності по українському цивільному праву і традицією множинності багатошлюбності визнані в ісламі. В первісний час канібалізм, вбивство стариків, кровозмішення і вбивство дітей рахувалися нормальним явищем викликаним економічними причинами (відсутність продуктів харчування), або соціальним устроєм (дозволу шлюбу між родичами). В сучасному суспільстві це рахується девіантним, а в деяких випадках і кримінальною поведінкою.