Таким чином, будь-яка поведінка, яка не схвалюється громадською думкою, називається девіантною, а поведінка, яка не схвалюється законом, називається делінквентною. Несхвалення ще не означає покарання. Кримінальне покарання малює границю між делінквентною і злочинною поведінкою. Підлітки, які стоять на обліку в кімнаті міліції, - делінквенти, але не злочинці. Такими вони стають потрапивши за грати.[7]
В США суть делінквентність поведінки молоді по-різному визначається в різних штатах. В штаті Іллінойс закон визначає делінквентною дитиною любу, яка на шлях виправлення не стає, хто виростає в поганих сімейних обставинах, хто бродить по нічним вулицям, з підозрілими намірами і без всякої важливої справи, або звинувачуються в намірі скоїти непристойний вчинок. В штаті Нью-Мехіко за основу беруть слово „зазвичай”: дитина, яка зазвичай не слухається, являється капризною, не керованою, яка пропускає уроки, рахується делінквентною. Федеральне дитяче бюро відносить до делінквентів небезпечну для самої людини і для оточуючих поведінку, яку можна рахувати антисоціальною, загрожуючи правам і благополуччю іншим людям.
Являючись формою відхиляючої поведінки делінквентність в сучасному західному суспільстві характеризується наступними рисами.
1. Вклад соціальної позиції. В США делінквентність більша в нижньому класі, серед хлопчиків-підлітків, які проживають в погано збудованих будинках та в центрах великих міст. Саме в хрущобах панує аномія та беззаконня.
2. Вплив взірців соціалізації. Не всі хлопчики в хрущобах делінквентні, тому, що і тут живуть різні сім’ї. Найбільша делінквентність виявлена серед підлітків, які мають самий низький статус, які не знають в сім’ї чіткою послідовної дисциплінарної системи, які доволі часто беруть участь в дорослих тусовках.
3. Наявність ситуаційних факторів. Підлітки, яких заарештували за викрадення автомобіля, пограбування, застосування зброї, скоювали ці правопорушення, тому, що їм подобається ризик і тому, що під руку попадалися автомобілі, перехожі та зброя.
4. Переростання делінквентної діяння в делінквентну роль. Багато беруть участь в делінквентних діяннях час від час без наміру стати постійним порушником. Але коли співтовариство підлітків починає ідентифікувати таких людей, як делінквентнів і вести себе на подобі них, приходить час, коли самі вони починають думати про себе в термінах саме цієї ролі.
5. Формування делінквентних колективів і субкультури. Більшість делінквентів актів проходять в натовпі, групі, колективі. В групі індивід отримує підтримку своїм провокаціям. Поступово формуються банди та субкультури.
Порушення соціальних норм молоддю можуть бути серйозними і не серйозними, свідомими та не свідомими. Всі серйозні порушення, свідомі вони, або ні підпадають під категорію протиправних дій, відносяться до делінквентної поведінки.[4]
Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина, але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.
Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиків класифікувалося як законом, як злочинна дія.
Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, - девіація. Але вбивство іншої людини – злочин.
Зробимо висновки: девіантність і делінквентність – дві форми відхилення від нормальної поведінки. Перша форма відноситься до малозначних, а інша до абсолютна і значна. Самою піддатливою до делінквентної групи населення являється молодь. Але не люба, а та, що проходить соціалізацію в злочинному або відхиляючому середовищі. Таку сферу, або сім’ю називають неблагополучною. Зазвичай це батьки алкоголіки, які побували за гратами. На поведінку дітей великий вплив здійснює батьківська модель поведінки. Діти дуже часто копіюють поведінку своїх батьків.
Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюють правопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вони б’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг, викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкою контрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер і братів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і в непокараності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.
Вчені рахують, що важкі діти, частіше виникають або із неповних, або із неблагополучних сімей. В 90-х роках в Росії продовжувався ріст числа батьків, які вели асоціальний образ життя, які використовували своїх дітей в корисливих інтересах, проявляючи жорстоке відношення до них. Збільшилася кількість розлучень, із-за чого щорічно, 0,5 мільйона дітей у віці до 18 років залишаються без одного із батьків. Загострюється проблема соціального сиріцтва – інтенсивний ріст числа дітей сиріт при живих батьках. В 1994 році таких було виявлено 81 тисячу. Такі не благополучні сім’ї та сиріцтво дають великий поштовх до схилення молодої людини на злочинний шлях. В підлітків змінюються цінності. Вони не вбачають інтерес в навчанні, обранні майбутньої професії, заснуванні сім’ї, дотримання загальнолюдських норм, так як їх замінили нові не благополучні та не схвалені суспільством, про те, схвалені однолітками від яких вони отримують необхідну їм інформацію, захист та підтримку.[2]
1.3 Особистісні характеристики підлітка - злочинця
На думку І. Стрекінару на формування протиправного поводження підлітків у першу чергу впливають: несприятливі соціальні впливи. Особистість, її мотиви, світогляд формується під впливом соціальних факторів. У групі даних соціальних факторів головну роль грають родина та неформальні групи однолітків.
Родина відіграє важливу роль у первинній соціалізації особистості. Як соціальний інститут, головною функцією якого є відтворення й виховання нового покоління людей, родина створює індивідуальну обстановку міжособистісних відносин, багато в чому на роки фізичного , інтелектуального та емоційного розвитку людини. Вплив родини на підлітка сильніше впливу інших соціальних інститутів і суспільства в цілому. Це випливає з ряду особливостей. Характерних для родини як наприклад, її нечисленність, що полегшує можливість безпосереднього емоційного контакту і міжособистісної взаємодії, крім того, взаємини членів родини переважно постійні і тривалі. Підліток завжди сприймає в батьківській родині визначні зразки поводження, виховання вищих людських цінностей зв’язано з рівнем культури родини, з формуванням різних інтересів, професійною та суспільною діяльністю. Кожна родина створює свою субкультуру повсякденного життя. Роль батьків при цьому велика й багато значима. Психологічний клімат родини, ступінь її згуртованості визначається погодженістю представлених у фактичному розподілі прав і обов’язків у родині, взаємодією та взаємодопомогою її членів. У родинах де відносини батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством. Діти з працею опановують позитивний соціальний досвід. В такій родині підліток рано втрачає потребу в спілкуванні. Основний мотив, що визначає поводження підлітка, - бажання самозатвердитись, яке залишається не реалізованим у атмосфері заборон. У родинах де між батьками існує психологічна напруженість. Тяжкі чи затяжні конфлікти діти легше піддаються зовнішньому впливу, тому що прагнуть до розрядки внутрішнього напруження. Розбіжності між батьками тісно пов’язані з розвитком у дітей схильності до небажаного поводження. Наявність такого поводження свідчить про зниження виховної функції родини. До важких наслідків, недоліків сімейного виховання відносяться злочинність, алкоголізм, наркоманія та інші патологічні явища, джерелом яких у більшості випадків стали обставини, що оточували дитину в родині. [12]
Одним із могутніх несприятливих факторів, що руйнують не тільки родину, але й рівновагу родини, є алкоголізм батьків. Серед підлітків-правопорушників, що виховувались у таких родинах, нерідко зустрічаються ті, хто систематично вживає алкогольні напої.
Важливу роль нормального життя родини відіграє - матеріальна забезпеченість. Вона завжди відбивається на здійснені родиною її виховної діяльності. Обмежені матеріальні можливості родини не дозволяють повною мірою задовольнити необхідні їх потреби.
Також на формування особистості дитини негативний вплив оказує – неповна родина. У виховному плані неповна родина проблематична. Втрачаючи одного із батьків, дитини позбавляється цілого світу морально-емоційних відносин, до того ж можливість спостереження дитиною соціальної взаємодії батьків, їхньої любові, взаємодопомоги і т.д. – це найважливіший фактор, що соціалізує.
Можна сказати, що сімейне неблагополуччя - одна з основних причин, що визначає стан і динаміку злочинної поведінки неповнолітнього. Неблагополучними ми називаємо родини, що цілком або частково утратили свої виховні можливості в силу тих чи інших причин, у результаті чого в цих родинах створюється несприятливі умови для виховання дитини: родина, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими вимогами суспільства, родини із низьким морально - культурним рівнем батьків, зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками і дітьми, неповні родини які допускають серйозні помилки, з низькою педагогічною культурою й недосвідченістю. Такі помилки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а постійний характер. До них відносять родини, у яких спілкування батьків з дітьми носить формальний характер; де відсутня єдність вимог до дитини; де має місце безконтрольність з боку батьків за успішністю і поводженням дитини; надмірна строгість у вихованні; відсутність обліку вікових і індивідуально – психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання і деякі інші.[11]