Конфліктна атмосфера в сім'ї, систематичні сварки між батьками або близькими родичами на очах дітей або з їхнім залученням у конфлікт також є типовими криміногенними факторами, що лежать в основі формування злочинної мотивації неповнолітніх. Необхідно мати на увазі, що внутрішньо-сімейні конфлікти досить різноманітні як по складу учасників, так і по змісту. Однак всі вони однаково згубно впливають на незміцнілу психіку неповнолітніх. Діти й підлітки в силу віку набагато більше піддані стресам, викликаним незадоволеністю й непевністю в стабільності сімейних відносин. Для неповнолітнього особливо важливо знайти в батьківській сім'ї опору, конфліктність же не сумісна з довірчими відносинами. У результаті підліток з такої сім'ї намагається набутити впевненості й самоствердитися в компанії однолітків, що не рідко приводить до здійснення злочинів. З іншого боку, неповнолітні із сімей, де конфлікти є звичайним явищем, виростають агресивними, жорстокими, схильними вирішувати будь-які життєві проблеми й труднощі насамперед насильницьким шляхом. При цьому не виключено, що зазначені характеристики таких юнаків і дівчат будуть спрямовані в тому числі й проти власних батьків або інших родичів, їх що виховали.
В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяють здійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутного матеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічну обстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слід зазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєві труднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в нього тих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників, сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку, відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певної інфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем. У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей, вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичних засобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаються виправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновити певну соціальну справедливість.
Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенної мотивації.[7]
Більш детально хотілося б розглянути насилля над дітьми в сім’ї, так як, на мою думку, це є найбільш впливовим фактором, що спонукає неповнолітніх до злочинної поведінки.
Проблема насильства над дітьми донедавна залишалася закритою в нашій країні. Ця тема замовчувалася й відкидалася суспільством, що породжувало безліч оман і невірних уявлень. Безпристрасні дані статистики МВС про кількість зареєстрованих злочинів у відношенні дітей говорять про ріст насильницьких дій і відсутність належної уваги суспільства й держави в забезпеченні безпеки й права на щасливе дитинство. У відношенні дітей виділяються наступні види насильства:
1)зневага основними інтересами й потребами дитини;
2)фізичне насильство;
3)психологічне (емоційне) насильство;
4)сексуальне насильство й розтління.
Зневага основними інтересами й потребами дитини як розповсюджена форма насильства може проявлятися в:
1. відсутності належного забезпечення опікою й наглядом;
2. недостатнім забезпеченням дитини необхідною медичною допомогою, коли вона хвора;
3. заподіянні навмисної шкоди дитині;
4. дії емоційно - травмуючих факторів, пов'язаних із сімейними конфліктами;
5. експлуатації дитини непосильним трудом;
6. впливі нездорових, деморалізуючих обставин (алкоголізм батьків, уживання наркотиків) і т.д.
До фізичного насильства відносять навмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм батьками або іншими, що їх заміняють, не пов'язаних з нещасним випадком.
На думку більшості фахівців психологічне насильство зустрічається набагато частіше й наносить набагато більшу шкоду особистості дитини, чим це прийнято вважати.
Ця форма насильства містить у собі: психологічну зневагу й психологічне жорстоке звертання. Так, психологічна зневага проявляється в послідовній нездатності батька або особи, що здійснює нагляд за дитиною, забезпечити дитині турботу, увагу, підтримку, прихильність, прийняття й розуміння психологічних потреб дитини. Це може виражатися в словесному грубому звертанні з дитиною, у нелюбові, відсутності прихильності до нього.
Сексуальне насильство є однієї з найбільш ганебних форм насильства над дітьми. Спеціальні міжнародні дослідження, проведені в 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства перебували у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років - 35%; у віці від 12 до 17 років - 41%.[5]
Запобігання випадків сімейного насилля, працівниками міліції
Робітниками міліції Торезького МВ УМВС України в Донецькій області було розроблено ряд заходів із попередження насилля у сім’ї. Таких, як – профілактичні співбесіди із неблагополучними родинами.
Відкрита анонімна телефонна лінія довіри на яку може подзвонити кожен бажаючий та поділитися своїми проблемами та отримати кваліфіковану психологічну допомогу, пораду.
Організація лекцій для батьків «Ваша дитина.» За допомогою цих лекції батьки можуть краще розуміти свою дитину та вчасно розглянути прояви делінквентної поведінки. Організується проведення круглих столів на теми: «ми проти сімейного насилля», «Разом проти наркоманії», «підліткова злочинність».
2.2Дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності
За офіційними даними Держкомстату, на початок 2009 р. в Україні проживало 9.503.315 дітей, що становило 20,2% населення. Досить непривабливою є наступні дані зі становища українських дітей:
- 2,6 млн. живуть в малозабезпечених сім’ях;
- 156 тисяч дітей не забезпечені належним доглядом, бо живуть в неблагополучних сім’ях;
- 96 тисяч дітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- 65,8 тисячі з них перебувають в інтернатах, що на 75% більше, ніж 1995 р. При цьому 90% дітей втратили сім’ю не через смерть батьків, а через відмову дорослих опікуватись долею дитини;
- 3 000 дітей вважаються на 2005 рік зниклими безвісті, і це при тому, що за оцінками експертів, лише 10% батьків докладають зусиль для розшуку дітей, які перебувають у стані бродяжництва;
- соціальними службами та службами у справах неповнолітніх виявлено 50 тисяч асоціальних сімей (за даними Міністерства молоді, сім‘ї та спорту на червень 2005 року);
- 50 тисяч дітей є безпритульними, 12 тисяч з них – вперше поставлено на облік;
- на профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх сьогодні перебуває 145 тис. неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, схильні до правопорушень, уживають наркотичні речовини та алкоголь, тощо [1].
Злочинність неповнолітніх в школах, училищах і в країні знижувалась, перш за все – реалізація на рівні регіону – загально-соціальні, економічні, організаційні міри, здійснювались місцевими органами влади. В районах де неповнолітня злочинність була меншою важливу роль відігравали координаційні поради, які складалися в кожній області із представників правоохоронних органів, загальних організацій і системи освіти, котрі забезпечували планомірність та контрольованість застосування мір. Важливо скласти систему профілактики в кожному навчальному закладу. Вона повинна включати, як загальні міри удосконалення навчально-виховного процесу, так і спеціально ціленаправлені психолого-педагогічні, організаційні і спеціально кримінологічні міри попередження індивідуальних групових злочинів, як на рівні навчального закладу, так і на рівні навчальних груп.
Загальні міри включають підвищені якості всього навчального процесу, удосконалення його організацію. Сюди відносяться – чітко виконаний навчальний план, попередження пропусків занятій без поважної причини і прогулів, а після занятій і в вільний час корисними видами діяльності. Загальні міри також включають в себе виховні міри. Сюди відносяться гуманізація між особистих відносин педагогів з учнями. Також важливо спеціально організувати виховний процес в навчальному закладі і в загалом в суспільстві в цілях формування високої духовної і моральної культури, оскільки стало ясно, що «бездуховність породжує злочинність». Нажаль , «кожна школа сама створює свою виховну систему». Підліток який навчається є не тільки об’єктом але і суб’єктом виховання, що головним інструментом виховання є колектив учнів. Одним із інструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані загальні організації підлітків і молоді.