Смекни!
smekni.com

Фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності (стр. 1 из 12)

Вступ

В усі часи актуальною проблемою являється підліткова злочинність. Адже проблема підліткової злочинності стоїть не тільки перед працівниками міліції, а і перед всім суспільством в цілому, бо підлітки – це діти, а діти наше майбутнє. Так яке може бути майбутнє, якщо в такому ранньому віці вони стають на злочинний шлях. Нажаль наша держава та окремі батьки не в змозі турбуватися належним чином про дітей. Багато підлітків стає на злочинний шлях із-за таких факторів: погане матеріальне забезпечення; криміногенний район проживання; відсутність батьків або батьки алкоголіки, наркомани, злочинці; неповна сім’я; наявність друзів з кримінальним минулим; кримінальна компанія. Якщо зануритись глибше, то можна побачити, що у них повністю змінилися норми, цінності, установки, атрибути, проведення дозвілля та обрання професії.

На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частіше спостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія; токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різних неформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства. Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищі підлітків.

Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприклад у Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєних підлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цих даних можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 років виріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожує майбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осіб збільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підліткова злочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, нових учасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом по відношенню до жертви.

Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язано з тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадки коли правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, який вимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказане свідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями і злочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблем українського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначає спрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.[5]

Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним “центром”, одним з вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямо або побічно “виходять” на особистість неповнолітнього правопорушника замикаються на ній, виявляються через неї.

Правильне положення про необхідність подолання відомого розриву між «двома кардинальними проблемами» соціології і кримінології, попередженням правопорушень і навчанням про причини правопорушень може бути реалізована за рахунок «3-ї кардинальної проблеми» – дослідження особистості правопорушника.

Об’єкт дослідження – злочинність як соціальне явище.

Предмет дослідження – фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності.

Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підліткової злочинності та дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності для розробки рекомендацій із профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Задачі :

- Розглянути злочинність підлітків з точки зору соціології;

- Вивчити особливості підліткової злочинності;

- Розглянути види та характеристики підліткової злочинності;

- Виявити фактори, які сприяють проявам злочинної поведінки підлітка;

- Розглянути діяльність працівників міліції щодо попередження підліткової злочинності.

- Розробити рекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.

Розділ 1. Підліткова злочинність як предмет аналізу соціології

1.1 Поняття підліткової злочинності та її особливості

В житті кожна людина досить часто зустрічається з словом “підліток”. До підлітків ми звикли відносити малолітніх та неповнолітніх дітей. Поняття підліток не однозначно, так в «Конвенції про права дитини» дітьми рахуються особи до 18 років. В американській культурі існує поняття тінейджер, який визначає соціально демографічну групу з 13 до 20 років. В до індустріальному суспільств дитина по досягненню полової зрілості відразу стає дорослою людиною та має всі права та обов’язки. В сучасній українському кримінальному кодексі підлітками прийнято рахувати осіб, які досягнули 14-літнього віку. В педагогічній літературі підлітками прийнято рахувати учнів середніх та старших класів, які досягнули 12-літнього віку. В ході бакалаврського дослідження під підлітками ми будемо розуміти осіб, яким від 14 до 18 років.

Можливості людини визначаються в основному його соціальним статусом місцем займаним соціальній структурі. Іншими словами, джерелом девіантної поведінки служить соціальна нерівність, нерівність можливостей, доступних людям, які відносяться до різних соціальних груп.

Якщо це так, то слід розглянути, як специфічно для підлітків проявляється соціальна нерівність, протиріччя між потребами і можливостями в їх задоволенні.

По-перше, в усіх суспільствах поняття “старший” і “молодший” означають не тільки вікову різницю але і статусну. Поняття “старшинство” має не тільки ціннісне , але і соціально-статусне значення, позначаючи деяку нерівність, як найменшу асиметрію прав і обов’язків. В усіх мовах поняття “молодший” вказує не тільки на вік, але і на залежність, підкорений статус [9]. Таким чином вікова відмінність обертається соціальною нерівністю.

По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відносно нерівними можливостями їх задоволення здобувають стосовно до молоді особливо гострий характер в силу протиріччя між підвищеним енергетичним потенціалом молодих, бурним розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання само затвердитися в світі дорослих і неостаточною соціальною зрілістю, недостатнім професіональним і життєвим опитом, а отже і порівняно не високим соціальним статусом.

По-третє, стосовно молодих гостро стоїть проблема соціальної активності в суспільно схвалюваному, допустимому направленні, так як молодь особливо потребує в соціальному визнанні і само затвердженні, а не задоволена потреба наводить до спроб реалізувати себе не тільки в творчості в негативних поступках, злочинах, або ж приводить до «відходу» – як форми пасивного протесту.

Крім загальних причин девіантної поведінки і їх дій в молодіжній сфері можна назвати деякі фактори, визначаючі велику ймовірність реалізації тих чи інших форм відхилень. Так, незадоволена потреба в само затвердженні відносно частіше приводить до насильницьких злочинів. Є фактори які посилюють тягу до молоді до алкоголю і пояснюючи вибір саме цієї форми девіантної поведінки. Якщо алкоголь взагалі полегшує спілкування між людьми, то для підлітків і молоді дана властивість стає особливо значимою: в силу недостатності соціального опиту, роботи, недосвідченості в спілкуванні між полами, деякі намагаються за допомогою алкоголю придбати велику упевненість в собі, подолати зніяковілість, відчуття неповноцінності і.т.д. За допомогою зловживання алкоголю підлітки демонструють свою «дорослість», приналежність до світу дорослих.

Якщо для однієї частини підлітків засобом активного само затвердження слугують інколи злочини, то для інших краще відійти від чужого, не зрозумілого світу в алкоголь, наркотики або ж самогубство. Вживання алкоголю і наркотиків, суїцидальної поведінки – це форми, відхід - як результат неприйняття соціальної дійсності і вміння пристосуватися до неї схвалюваними суспільством способами.

Згідно концепції “подвійної невдачі” американського соціолога Р. Мертона , такі форми поведінки виникають при наявності двох обставин:

1) тривалої невдачі в досягненні поділених суспільством цілей легальними засобами і

2) нездібність вдатися до незаконного способу досягнення цих цілей. подвійна невдача веде, як до особистого, так і до формування таких субкультур.

Взагалі суспільство з перевагою норм, цінностей, зразків поведінки, відмінних від правлячих в суспільстві, утворюють ціннісно-нормативну субкультуру.

Субкультура формується в результаті інтеграції людей, чия діяльність образ життя протистоять правлячим в суспільстві, а тому їм відхиляються.

Субкультурі спільноти тим більше згуртовані і відмінні від діючої культури, тим більш енергійно і жорстко нею відторгаються. Тому, наприклад, група наркоманів інтегрована більше ніж компанія алкоголіків, але менше, ніж суспільство злочинців або засуджених.

Підлітки і молодь частіше інтегрують в субкультур ні групи , ніж дорослі. Це пояснюється природнім прагненням об єднатися в умовах занедбаності і недружелюбна міра дорослих, і в пошуках настільки значимих для молоді дружніх сексуальних контактів і прив’язаності, і розуміння родичів при не нерозумінні дорослих і.т.д.

До формування ретриських субкультур приводить: 1) особиста невпорядкованість і незадоволеність; 2) нездібність або неприйняття активних форм самоутвердження, подолання конфліктних ситуацій, фрустрації;

3) потреба в спілкуванні в референтній групі; 4) інтеграція неформальних груп, як результат натиску соціального контролю.

Багато підлітково-молодіжні групи соціально нейтральні або визнаються суспільством. Інші носять виражений анти суспільний характер (10).

Зразкова типологія об’єднань з девіантною поведінкою і анти суспільною свідомістю наступна:

Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення від соціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.