Розглядаючи тематику досліджень в післявоєнній соціології в епоху так званого "нового початку" (після 1945 р.), Р. Дарендорф вказував, що в центрі уваги безперечно була індустріальна проблематика, а саме промислова бюрократизація, протиріччя у сфері аграрної праці, соціальний клімат на підприємстві і т.д.
Г. Шмідт пояснює причини домінування індустріальної проблематики в дослідженнях післявоєнного періоду тим, як соціологи того покоління розуміли суть соціального замовлення. Вони вважали, що їх покликання - впливати на громадський і політичний розвиток Німеччини. Не менш сильно позначався вплив традицій тієї соціології, яка існувала до 1933 р.. А до війни в німецькій соціології домінували індустріальні мотиви з ухилом у бік соціально-реформаторських і культурно-критичних аспектів.
Творчим ядром, що кристалізувало розвиток західнонімецької індустріальної соціології періоду "нового початку", з'явилися наступні учені: Хайнрих Попитц, Ханс-Пауль Бардт, Эрнст Серпень Юрес, Хано Кестинг, Тео Пиркер, Зігфрід Браун, Буркхарт Лутц, Людвіг фон Фридебург, Манфред Тешнер і Фрідріх Вельтц. Їх можна вважати основоположниками сучасної індустріальної соціології в Німеччині, причому як в теоретико-методологічному, так і в тематичному стосунках. Характерні риси їх досліджень: соціально-історичні порівняння і детальне емпіричне опрацювання теми. Емпіричне дослідження зовсім не зводилося до опису окремих фактів або перевірки ізольованих робочих гіпотез, хоча багато в чому вони ще були методично обмеженими, а пошук методологічного плюралізму поєднувався з широким тематичним горизонтом.
У кінці 50-х років індустріально-соціологічні дослідження втрачають лідируюче положення. Тому було декілька причин. По-перше, сталася стабілізація економічного і соціально-культурного розвитку країни - післявоєнне "економічне диво" перетворилося на повсякденність. Основоположники індустріальної соціології поступово і все більше розчаровуються в можливостях соціальних реформ, орієнтованих на вирівнювання економічних шансів населення. Для соціології настає період переважно екстенсивного розвитку. Експансія соціології в університети зміцнює її статус учбової академічної дисципліни. На перший план висуваються проблеми соціології освіти, політичної структури і соціального розшарування.
Дослідницька група, що склала ядро західнонімецької індустріальної соціології, розпадається. Претензії на високу теоретичну поступаються місцем прагненню до високого професіоналізму і методичної витонченості. У індустріальній соціології кристалізується нове тематичне ядро: 1) вплив технічного прогресу на умови праці і соціальну структуру підприємства (Полиць, 1956; Циммерман, 1960; Лутц, 1975); 2) підприємство як соціальна система панування і підпорядкування (Дарендорф, 1959; Нойло, 1960; Фридебург, 1963; Гете, 1962; Вельтц, 1964); 3) місце службовців на підприємстві і в суспільстві, взаємини службовців і робітників (Штам- заходів, 1960; Браун, 1964; Видеман, 1964).
Період з кінця 50-х по другу половину 60-х років називають "консолідуючою фазою". Для неї характерна поява нових дослідницьких тим, зокрема, соціології професій і ринку, підвищення методичного рівня досліджень, публікація перших підручників по індустріальній соціології (Дарендорф, 1956; Фюрстенберг, 1964; Лепсиус, 1960; Шельски, 1955), що само по собі є ознакою затвердження академічного статусу індустріальної соціології.
У кінці 60-х років починається новий, якісно вищий етап - "ренесанс індустріальної соціології". Загострення трудових конфліктів, невідповідність між накопиченими суспільством ресурсами і реальними умовами життя людей, посилення впливу соціал-демократії і профспілок (1969) змінили ситуацію в країні. Профспілки починають розглядати соціальні дослідження як засіб здійснення своєї політики, прагнучи обмежити круг досліджень, яким слід було надавати фінансову підтримку. Виникла потреба в даних, що виходили за рамки того, що можна було отримати з офіційної статистики.
Гіпертрофія практичної орієнтації індустріальної соціології загрожувала перетворити її на постачальника емпіричної інформації, а її роль як специфічного теоретичного підходу відійшла на другий план. Більш ніж десятирічна участь соціологів у виконанні урядової програми по гуманізації праці дала, поза сумнівом, дуже потужні імпульси для розвитку науки, хоча і погрожувало понизити професійний рівень індустріальних соціологів.
Поступово індустріальна соціологія потрапила в центр громадської уваги. Але чому саме вона, а не інша галузь соціології? У 70-і роки в багатьох країнах набирають силу соціальні рухи (екологічне, феміністське і так далі). Проблеми, що піднімаються ними, безпосередньо пов'язані насилу і виробництвом. Більше того, в Німеччині, на відміну від США, організація праці завжди була в центрі політичних дискусій. У суспільстві, що дотримується демократичної моделі західного типу, усе що формулюється і легітимується засобами соціальної науки, отримує значно більше шансів для практичної реалізації, чим в інших соціальних системах. Не в останню чергу це відбувається завдяки авторитету науки про суспільство. У атмосфері демократії спостерігається стійкий інтерес державних органів до пошуку способів боротьби з негативними наслідками технологічних інновацій. Доказом служить широке впровадження програм гуманізації праці, здійснення яких немислиме без участі індустріальних соціологів. В результаті індустріальна соціологія в Німеччині виявилася на гребені хвилі.
Таблиця 1
Тематичний розподіл занять по соціології (дані по 70 внз за 1984/85 навчальний рік), %
Заняття
| Методи емпіричних досліджень | 12,1 |
| Теорія соціології | 9,4 |
| Індустріальна соціологія | 7,0 |
| Соціальна психологія | 6,8 |
| Введення|вступ| в соціологію | 6,3 |
| Політична соціологія | 6,3 |
| Соціологія сім'ї, жінок і|та| молоді | 5,5 |
| Макросоціологія | 4,5 |
| Соціологія виховання | 3,9 |
Роботою, що викликав найбільший громадський інтерес і що стала символом "ренесансу", стала книга X.Керна і М. Шумана "Індустріальна праця і свідомість того, що працює" (1977). (Радянські читачі могли ознайомитися з нею по рецензії, опублікованій в журналі "Соціологічні дослідження" (1986, N 4). Автори поставили під сумнів правомірність ототожнення технічного прогресу і поліпшення умов праці. Їх дослідження довело, що між вдосконаленням техніки і поліпшенням умов праці немає значущого зв'язку. Уявлення про те, що технічний прогрес автоматично веде до зникнення одноманітної, рутинної праці, виявилося ілюзією. Більше того, автори виявили ознаки самосвідомість німецьких робітників, характерна тільки для пролетарів, що постійно борються з нуждою і позбавленнями. Хоча особисте матеріальне становище робітників помітно покращало, їх класова самосвідомість зовсім не відповідала уявленням про процвітаюче суспільство з розвиненим ринковим господарством.
На відміну від періоду "економічного дива", дослідники обернули інтереси до соціального положення і свідомості трудящих. А поява кризових тенденцій в промисловості послужила поштовхом до посилення уваги ряду установ до проблеми "індустріального конфлікту". Йдеться про дослідження Інституту соціології при університеті (X. Гартман ) Мюнстера, Інституту соціальних досліджень у Франкфурте-на-Майне (Г. Брандт, Й. Бергман ), Філії соціальних досліджень в Дортмунде (В. Пелер).
Вже в середині 60-х років в наукових кругах починається інтенсивна дискусія по проблемах технічного прогресу і його соціальних наслідків. Точки зору учених розділилися. Одні бачили в технічному прогресі дію природного закону, так або інакше праці, що впливала на горизонтальний розподіл і кооперацію, а інші розуміли його як вираження стратегії підприємства, свідомої політики адміністрації, організації праці, що враховує або не враховує наукові принципи, і дія ринкових чинників. Поступово переміг другий підхід, розроблений в Мюнхенському інституті соціальних наук (Н. Альтман, Г. Бехтле, Б. Лутц). Звідси витікало, що підприємство знову стало одним з центральних об'єктів індустріальної соціології. Якщо раніше воно вивчалося як сфера прояву макросоціальних сил або групових процесів, то тепер у поле зору соціологів потрапили стратегія використання робочої сили, стан ринку праці, фінансові можливості виробництва.
На рубежі 70-80-х років "ренесанс" закінчується. Включені в дану збірку матеріали торкаються нинішнього стану індустріальної соціології в Німеччині, різних аспектів її інституціоналізації.
Під "професіоналізацією" автори книги розуміють не наявність професійної етики, високих прибутків або відповідної профспілки, але швидше такі риси нормативного канону соціолога, які характеризують специфіку професійної компетентності і академічний статус науки.
Нині в Німеччині соціологія викладається як основна дисципліна в 43 університетах і в чотирьох - додатковою. У восьми університетах число студентів-соціологів перевищує 1000. Приведені в таблицю. 1 дев'ять курсів соціології складають 2/3 об'єми соціологічного навчання. Його особливість в тому, що методичні заняття домінують над теоретичними, а заняття по індустріальній соціології займають провідне місце серед приватних соціологічних дисциплін.
Викладання індустріальної соціології переслідує двояку мету: 1) дати студентам основи спеціалізації, підготувати до прикладної роботи на виробництві; 2) розширити кругозір майбутніх споживачів соціологічних знань. У останні десятиліття другої функції надається зростаюче значення.
За даними Клима, в 1985 р. проводилося 250 спецкурсів по індустріальній соціології, у тому числі по:
-спільним питанням ("Економіка і суспільство", "Основні соціологічні проблеми сучасного економічного життя" і тому подібне) - 24.