Перші християни не знали того Таїнства вінчання, що практикується в сучасній Православній Церкві. Спільне життя християнського подружжя починалося зі спільної участі в євхаристії. Перші християни не уявляли свого життя без євхаристії, поза євхаристичною громадою, в центрі якої стояла Вечеря Господня. Ті, хто вступав у шлюб приходили в євхаристичне зібрання і, з благословення єпископа, разом причащалися Святих Христових Таїн. Всі присутні знали, що ці люди розпочинали цього дня нове спільне життя біля чаші Христової, приймаючи її як благодатний дар єдності й любові, яка поєднає їх у вічності. Саме в запоруці вічної єдності й любові вбачається сенс новозаповітного вчення про шлюб.
На відміну від старозаповітного вчення, де народження дітей було головною метою шлюбу, шлюб новозаповітний є для людини особливим духовним єднанням християнського подружжя, що продовжується у вічності. Старозаповітне вчення про життя вічне припускало, що людина живе у своїх нащадках. Юдеї чекали свого Месію, Який влаштує якесь нове ізраїльське царство, де настане блаженство єврейського народу. Саме участь в цьому блаженстві нащадків тої чи іншої людини розумілася як її особисте спасіння. Тому бездітність вважалася в євреїв як покарання Боже, тому що воно позбавляло людину можливості особистого спасіння. Тому вчення про шлюб, як стан, призначений лише для народження дітей, Христом відкидається в Євангелії: «У Царстві Божому не женяться й не виходять заміж, але перебувають як ангели Божі» (Мф. 22, 23-32).
Господь явно дає зрозуміти, що у вічності не буде тілесних, земних стосунків між членами подружжя, але будуть духовні. Тому й християнський шлюб, в першу чергу, дає можливість для духовного єднання подружжя. Про це каже ап. Павло: «покине чоловік батька свого й матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом. Таїна це велика; я кажу про Христа і про Церкву» (Еф. 5, 31-32). У Євангелії є дуже важливий момент, що підкреслює ставлення Христа до шлюбу: «що Бог поєднав, того людина хай не розлучає» (Мф. 19, 5). Ці слова свідчать про фактичну неможливість розлучення. Христос тут говорить про абсолютне значення того поєднання, що робить Бог Своєю благодаттю.
Чоловік і дружина поєднуються онтологічно, їх союз не повинен руйнуватися людиною, тому розлучення не може мати Божого благословення. Адже безцінний дар любові, принесений подружжю в Таїнстві шлюбу Божим благословенням, не може бути скасований, він вічний за своєю суттю і не може припинитися зі смертю людини. Тому можна з впевненістю сказати, що християнський шлюб відбувається у вічності, бо «любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.» (1 Кор. 13, 8).
ВИСНОВОК
Оглядаючись у минуле, можна зробити висновок, що громадянські шлюби — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який жодного разу не був одружений, шістнадцять років прожив із маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. А згадайте Срібний вік, тобто ХІХ століття, з його поглядами на вільне кохання! Сьогодні більшість молодих людей вибирає громадянський шлюб як сходинку на шляху до офіційного, вважаючи, що нерозумно реєструвати стосунки, не поживши хоча б рік під одним дахом як класичні чоловік і дружина.
Буває, що хлопець і дівчина навмисно вибирають громадянський шлюб як альтернативу офіційному. В юридичній літературі «громадянський шлюб» має назву «фактичні шлюбні стосунки». А в дореволюційній Росії, наприклад, фігурував термін «конкубінат» (від латинського «лежати разом»). Він застосовувався, коли йшлося про тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою. Цей термін не прижився, і в сучасній юридичній літературі не використовується.
Щодо громадянського шлюбу, то це і є той шлюб, який зареєстрований у державній установі і який породжує права і обов’язки подружжя. І якщо, знову ж таки, звернутись до історії, то в революційній Росії 1917 року був виданий декрет «Про громадянський шлюб, дітей і ведення книг актів громадянського стану». А через два роки такий декрет був виданий і в Україні. Цим декретом було відмежовано церковний шлюб від громадянського. Власне, функцію реєстрації шлюбу перебрала на себе держава, і в кодексі про шлюб зазначалось, що визнається дійсним тільки той шлюб, який зареєстрований у державних органах.
У наш час цивільним шлюбом вважається спільне буття та ведення господарства чоловіком та жінкою, стосунки яких не зареєстровані законно. Часто такі шлюби обирають розлучені люди. Невдале життя із законним чоловіком чи дружиною впливає на все подальше життя, тому такі люди панічно бояться реєструвати наступний шлюб. Але все-таки подібні стосунки більш поширені серед молоді, через залежність їх від батьків: відсутність власного матеріального підґрунтя не дає можливості створити сім’ю. І він та вона обирають фактичні шлюбні стосунки. Не вдалося — розбіглись, не «навішуючи» на себе якихось обов’язків.
У Сімейному кодексі України (стаття 72 р. ІІ) передбачений правовий режим ось таких незареєстрованих шлюбів. Зокрема, це захист матеріальних інтересів — право на спільне майно. Як і при зареєстрованому шлюбі воно ділиться навпіл; як і в офіційному шлюбі, жінка, яка проживає в незареєстрованому шлюбі, має право на утримання в разі вагітності чи у випадку інвалідності. Проте, зважаючи на це, не буде розв’язано всі проблеми. Уявімо таку ситуацію: помер чоловік — якщо жінка була з ним у зареєстрованому шлюбі, то вона стає першим спадкоємцем. Якщо ж не було офіційного заміжжя, то, за Сімейним кодексом, особа, яка проживала з покійним однією сім’єю п’ять років, має право на спадщину, але аж у четвертому коліні. До того ж, треба довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб.
У кожного, звичайно, свої мотиви на користь незареєстрованого шлюбу. Хтось вважає, що після маршу Мендельсона вмирає любов. Але якщо вона дійсно є, то чому б не узаконити цим двом людям стосунків. Адже будь-які стосунки в суспільстві повинні бути узаконені. Держава бере під опіку сім’ю (родинні стосунки, права й обов’язки подружжя), щоб захистити в непередбачуваній ситуації. А якщо ви цього не зробили, щоб зберегти, як дехто каже, свіжість почуттів, то чому потім, у випадку конфліктної ситуації, вимагаєте захисту від держави?
Повертаючись до основних прав та обов'язків "подружжя" в фактичному шлюбі, слід відмітити, що відмінностей між зареєстрованим та незареєстрованим шлюбом у сфері немайнових прав та обов'язків не так вже й багато, і, в цілому, ці права та обов'язки відповідають загальноприйнятим людським стандартам. Наприклад, люди є вільними у виборі професії, місця проживання, мають парво свободи совісті, думки, релігії, особистої свободи, свободи духовного та фізичного розвитку і т.д. Як і в законному шлюбі, ці права надані людині від природи, будь - яке їх ущімлення переслідується за законом. Як і в законному шлюбі, "подружжя" може спільно вирішувати питання життя сім'ї, розподіляти обов'язки; батьки повинні піклуватись про здоров'я, розвиток, матеріальне забезпечення своїх дітей, незважаючи на те, чи народжені ці діти в законному шлюбі, чи ні. В той же час, право зміни прізвища одним "учасником" таких сімейних відносин на прізвище іншого виникає лише після реєстрації шлюбу.
Справді, не втримає разом, коли немає любові, ні штамп, ні навіть вінчання, коли перед Богом молоді присягаються бути вірними до смерті. Але цей штамп у паспорті все-таки змушує людину бути більш відповідальною та дисциплінованою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28 червня 1996 року
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 серпня 1979 р. №8 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. №4, від 25 березня 1988 р. №4 та від 25 грудня 1992 р. №13 "Про судову практику в справах про розірвання шлюбу". Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року). Із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. - С.: Таврида, 1998 р.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. №4 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. №13 "Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу". Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року) із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. - С.: Таврида, 1998 р.
4. Кодекс про шлюб та сім'ю України, затверджений Законом від 20 червня 1969 року, із змінами і доповненнями станом на 25 червня 1996 року. Міністерство Юстиції України. - К., 1996 р.
5. Цивільно-процесуальний кодекс. Під редакцією В.С. Ковальського. - К.: Юнінком, 1996 р.
6. Стаття з газети «Вісті» на тему: « Цивільний шлюб, або доля « нареченої в халаті»
7. Стаття з сайту www.20minut.ua.
8. Джерело: весільний журнал "Наше ВЕСІЛЛЯ"