Смекни!
smekni.com

Гендерне "жіноче питання" в Україні (стр. 5 из 8)

Гендер як соціальна конструкція/теорія соціального конструювання гендера.

У рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками, конструйована основними інститутами суспільства. Цей підхід заснований на двох постулатах:

1) гендер конструюється за допомогою соціалізації, подолу праці, системою гендерних ролей, сім'єю, засобами масової інформації;

2) гендер будується й самими індивідами - на рівні їхньої свідомості (тобто гендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підстроювання під них (в одязі, зовнішності, манері поводження й т.д.).

Тут варто згадати роботи Э. Гофмана, Г. Гарфінкеля, К. Уеста й Д. Зіммермана.

Робити гендер - означає створювати такі розходження між хлопчиками й дівчинками, чоловіками й жінками, які не є природними, сущностними або біологічними. Гендерна приналежність індивіда проявляється в тім, що людина робить і робить постійно в процесі взаємодії з іншими людьми.

Коли соціальне виробництво гендера стає предметом дослідження, звичайно розглядають, як гендер конструюється через інститути соціалізації, подолу праці, через культуру (гендерні ролі й стереотипи, мас-медіа), проблеми гендерної стратифікації й нерівності.

Гендер як мережа, структура або процес, тобто гендер як стратифікаційна категорія в сукупності (мережі) інших стратифікаційних категорій. Гендер, ієрархизующий соціальні відносини й ролі між чоловіками й жінками, - категорія стратифікаційна. Але крім гендера, такими категоріями є клас, раса, вік. Американська дослідниця Дж. Скотт однієї з перших запропонувала розглядати гендер у ряді цих категорій.

Французька постмодерністська феміністка Т. де Лауретіс уважає, що гендер - комплексний механізм або технологія, що визначає суб'єкт як чоловічий або жіночий у процесі нормативності й регулювання того, ким повинен стати людина відповідно до експектаціями, пропонованими йому суспільством. Процес конструювання гендерної ідентичності протікає у взаємодії з іншими нормативними змінними, такими як раса й клас, у ході чого виробляється владна система. Інакше кажучи, Лауретіс уважає гендер процесом, що конструює соціально-нормативний суб'єкт через побудову розходжень по підлозі, зв'язаних у свою чергу з расовими, етнічними, соціальними розходженнями.

Гендер як культурна метафора. Крім біологічного й соціального аспектів в аналізі проблеми підлоги, феміністки виявили й третій, символічний, або властиво культурний його аспект. Чоловіче й жіноче на онтологічному й гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче - раціональне - духовне - божественне - (.) - культурне; жіноче - почуттєве - тілесне - гріховне - (.) - природне.

На відміну від першого - біологічного - аспекту підлоги, у двох інших його аспектах - соціальн і символічний^-символічному-символічнім-культурно-символічному - утримуються неявні ціннісні орієнтації й установки, сформовані таким чином, що всі, обумовлене як "чоловіче" або ототожнюва з ним, уважається позитивним, значимим і домінуючої, а обумовлене як "жіноче" - негативним, вторинним і субординуємим. Це проявляється не тільки в тім, що властиво чоловік і чоловічі предикати є домінуючими в суспільстві. Багато хто не пов'язані з підлогою феномени й поняття (природа й культура, чуттєвість і раціональність, божественне й земне й т.д.) через існуючий символічний ряд ототожнюється з "чоловічим" або "жіночим". У такий спосіб створюється ієрархія, супідрядність усередині вже цих - нестатевих - пара понять. При цьому багато явищ і поняття здобувають "полову" (або, вірніше сказати, гендерную) фарбування.

Разом з тим убудованість чоловічих і жіночого як онтологічних початків (тобто первинних буттєвих принципів) у систему інших базових категорій трансформує і їх власний, спочатку біологічний^-біологічний-природно-біологічний зміст. Підлога стає культурною метафорою, що, як відзначає Э. Фі,". передає відношення між духом і природою. Дух - чоловік, природа - жінка, а пізнання виникло як якийсь агресивний акт володіння; пасивна природа піддається вопрошанню, розкриттю, людина проникає в її глибини й підкоряє собі. Прирівнювання людини до духу, що пізнає, у його чоловічому втіленні, а природи - до жінки з її підпорядкованим положенням було й залишається безперервною темою західної культури".

Так, метафора підлоги виконує роль культурного символу й, отже, виступає як культурно-формуючий фактор. Іншими словами, гендерна асиметрія фігурує як один з основних факторів формування традиційної західної культури, що розуміє як система виробництва знання про світ.

Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що поняття "гендер" відбиває, по суті, і складний соціокультурний процес конструювання суспільством розходжень у чоловічих і жіночих ролях, поводженні, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат - соціальний конструкт гендера. Важливим елементом конституювання гендерних розходжень є їхня поляризація й ієрархічна супідрядність, при якому маскулинне автоматично маркірується як пріоритетне й домінуюче, а фемінне - як вторинне й підпорядковане.

2.3 Нетрадиційність методології і її використання в сучасному соціальному й гуманітарному знанні

Гендер як соціокультурно обумовлений мислительний конструкт є об'єктом вивчення багатьох гуманітарних наук. Завдяки постмодерністській філософії геидерна концепція оформилась у самостійний науковий напрям з 60-х років XX сторіччя і в межах гуманітарного знання (філософія, культурологія, етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика та ін.) активізувалися дослідження гендеру. В європейському та американському академічному середовищі з'явилися наукові публікації, що засвідчили інтегральність нової дисципліни та перспективи її міждисциплінарного розвитку. Наприкінці XX сторіччя окреслилися основні наукові етапи, в межах яких відбувалося становлення поняття "гендерної епістемології". До їх змістового аналізу так чи інакше зверталися закордонні та вітчизняні філософи Джейн Флокс, Джін Бетке Елштайн, Ненсі Фрезер, Розі Брайдотгі, Джудіт Батлер, Ірина Жеребкіна, Наталія Чухим, Вікторія Гайденко тощо. Однак в історико-філософському аспекті проблеми розвитку гендерної теорії знання є недостатньо осмисленими та потребують свого подальшого розгляду. Метою даної розвідки є аналіз основних етапів становлення гендерної епістемології у закордонному" філософському дискурсі другої половини XX сторіччя.

Сучасний гуманітарний дискурс у своєму розмаїтті проблематики не лише відображає особистісний і соціокультурний світ, а й презентує історію взаємовідносин між статями, конструює певну поведінку й різноманітні види гендерної взаємодії. У науковий обіг поняття "гендеру" було впроваджено для розрізнення понять біологічної статі людини, її культурного і соціального конструктів. Нове поняття мало сприяти подоланню традиційного (есенціоналістського) наукового погляду, що пояснював би всі соціокультурні відмінності між статями, особливостями їхньої біологічної природи. У дослівному перекладі з англійської мови гендер тлумачиться як "рід" у лінгвістичному значенні слова (наприклад, рід іменника). У вжитку це поняття вперше з'явилося в психоаналітичній праці Роберта Степлера "Стать і гендер: про розвиток чоловічості і жіночості" (1968). Згодом завдяки працям таких дослідниць, як Гейл Рубін, Адрієн Річ та ін. поняття "гендер" поширилось. Відтак гендер розглядається як культурний, соціальний конструкт, система міжособистісних взаємовідносин, за допомогою якої формується, стверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче в соціокультурі.

Прагнення дослідників наблизитися до розуміння типового у суб'єктивному чоловічому/жіночому світі, щоб збагнути особливості розвитку соціокультурного світу, виводило на площину наукового аналізу щораз нові проблеми і поняття. Так, у 70 - 80-і роки дослідження гендеру характеризуються своєю емпіричністю. Цей етап був увінчаний критикою раціоналістської методологічної площини філософії. Відзначається однобічність традиційної ("андроцентричної") епістемології та обґрунтовується необхідність роширення інтелектуального потенціалу філософських теорій та входження в них фемінної проблематики. На цьому етапі тендерні дослідження мають за мету "коригування" та "вдосконалення" науки (антропології, психології, історії, соціології тощо) з позицій жіночого авторства. Однак цей емпіричний етап характеризувався не зовсім толерантною науковою позицією дослідників гендеру у своїй невпинній критиці "маскулінності" та прагненні визнання теоретичних концептів тендеру в академічному середовищі.

Наприкінці 80-х років XX сторіччя на зміну емпіризму приходить концептуалізм, що виявився у зосередженні гендерних теоретиків на питанні відмінностей у статусі чоловіків та жінок у суспільстві. В його межах відбувається подальше становлення гендерної епістемології, зокрема розпочалося переосмислення традиційного епістемо-логічного конструкту "жіночого досвіду". У модерній науці відбувалося деяке незауваження гендерних особливостей емоцій, сприйняття, пам'яті, усього "жіночого досвіду" та його можливостей у формуванні нового знання (психологічного, історичного, соціологічного та ін.). Гендерні дослідження як новий гуманітарний напрям сприяли кон-цептуалізації відмінностей у гендеризації історичних суб'єктів. Увага філософів на цьому етапі також зосередилась на мові як на методі наукового дослідження. Цей метод по-новому висвітлював сутнісне в чоловічій/жіночій суб'єктивності, особливості гендерної суб'єктивації та давав змогу виходити на рівні типологізування, порівняння, абстрагування тощо. Адже відносини між статями фіксуються мовою у вигляді культурно-обумовлених метафор, стереотипів, накладають відбиток на мовну поведінку особистості і на процеси її мовної соціалізації. Система знаків як засобів самовираження постала проблемною площиною у гендерних дискусіях. З'являється думка про те, що будь-яке "об'єктивне" дослідження завжди зацікавлене, суб'єктивне і політизоване, оскільки має владний модус (домінування/підпорядкування). Більшість наукових текстів модерну-доби про жіночу суб'єктивність відтворювали цей модус. А дефіцит "жіночої мови", призабуття власної системи знаків як засобу самонайменування лише унеможливлювало відкриття сутнісного в суб'єктивному світі жінки. Саме у 80-х роках минулого сторіччя під закликом віднайдення жінкою "самої себе" популярними залишаються маніфестні тексти французьких філософів Гелен Сіксу та Люс Ірігарей, які у своїх працях відстоювали ідею жіночої суб'єктивації у мовленнєвій практиці.