Таблиця 3.8. Динаміка співвідношення жителів міста і села серед хворих наркоманією 1989-1998 р.
| Роки | Міські жителі (%) | Сільські жителі (%) |
| 1998 | 92,31 | 7,69 |
| 1997 | 92,77 | 7,23 |
| 1996 | 96,88 | 3,13 |
| 1995 | 95,68 | 4,32 |
| 1994 | 94,35 | 5,65 |
| 1993 | 97,67 | 2,33 |
| 1992 | 98,13 | 1,87 |
| 1991 | 95,93 | 4,07 |
| 1990 | 96,37 | 3,63 |
| 1989 | 99,36 | 0,64 |
Можна простежити тенденцію від переваги страждаючою наркоманією жителів обласного центра в структурі загальної кількості хворих до переваги жителів районних центрів, а потім сільського населення. До 1994 року кількість хворих наркоманією, що знаходилися на обліку в обласному центрі значно перевищувала кількість хворих наркоманією, що проживають у сільських районах (районні центри разом із сільською місцевістю).
У 1999 році кількість наркоманів, що проживають у сільських районах, перевищила показники обласного центра. При цьому співвідношення загальної кількості наркологічних хворих, що знаходяться на обліку в органах охорони здоров'я, істотно не змінилося.
За той же проміжок часу, загальна кількість наркологічних хворих трохи знизилася, як у місті Харкові, так і в сільських районах. Як і раніше кількість хворих, що проживають у сільських районах, перевищує кількість хворих, що проживають в обласному центрі. Зменшення кількості хворих, що знаходилися на обліку в наркологічній службі, може бути пояснено зниженням її активності в плані виявлення і постановки на облік наркологічних хворих.
На що впливає, насамперед, два чинники:
1) недостатнє фінансування,
2) демократизація роботи наркологічної служби (більшість хворих, що звернулися самостійно, прагнуть лікуватися анонімно - більш 15% пролікованих хворих 1-м наркологічним відділенням 9-й ГКНБ; анонімним наркологічним стаціонаром 15-й ГКПБ надана допомога 340 наркологічним хворим, значна частина з яких наркомани).
Співвідношення загальної кількості наркологічних хворих жителів м. Харкова і сільських районів, що знаходяться на обліку в органах охорони здоров’я. Перехід від традиційного для вітчизняного села алкоголю до наркотиків, не є простою еквівалентною заміною однієї одурманюючої речовини іншою. Як було показано И.Н. П’ятницькою (1975), відмінність традиційних для даного етносу одурманюючих речовин від нових наркотиків полягає в тому, що, споживаючи традиційні психоактивні речовини, людина тривалий час, а іноді і довічно зберігає свої соціальні зв'язки, у той час як споживач наркотиків, як правило, відчужується від суспільства вже на самому початку хвороби - як тільки стає відомо про його пристрасті. [13]. Збільшує поширення наркоманії на селі труднощі у проведенні там лікувальних і профілактичних заходів.
Висновки:
Аналіз ситуації зв'язаної з поширенням молодіжної наркоманії в Україні показує, що протягом усього періоду спостережень відбувався безперервний ріст захворюваності як по Україні в цілому, так і у всіх окремих її областях. При цьому особливо великий темп поширення епідемії був у промислово розвитих областях сходу і півдня країни.
Наркоманія як і раніше залишається захворюванням головним чином міського населення України (більш 95% споживачів наркотиків, що знаходяться на обліку по цьому захворюванню - городяни, що проживають або в обласному, або в районних центрах). Протягом останніх 8 років відзначалася тенденція до збільшення частки сільських жителів, споживачів наркотиків. Їхня чисельність в Україні зросла з 1% у 1990 році до 4% у 1997 році і до 5% у 1999 р., тобто в 5 разів.
Можна припустити випереджальні темпи розвитку епідемії наркотизму на селі. Цим і пояснюється те, що якщо по поширеності наркоманії далеко попереду промислові регіони України, то по захворюваності сільськогосподарські райони доганяють промислові. У Харківській області частка сільського населення в структурі страждаючих наркоманією особливо швидко збільшувалася.
Найменша поширеність наркоманії у Київському районі міста Харкова, до якого відноситься велика частина історичного центра міста, тут знаходиться велика кількість культурних, наукових, установ, проживає відносно стабільна популяція жителів, загальновідомо, що в цьому районі і більш питома вага пенсіонерів. Більш висока поширеність у так званих "спальних" районах, що примикають до промислових зон. Немає паралелізму між поширенням наркоманії і токсикоманії і загальним рівнем наркотизму в районі.
Девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреної практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.
Кожна девіація містить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі.
Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб.
Найбільш чітко думка про вічність девіацій, як соціального явища виразив французький соціолог Э. Дюркгейм, який вважав, що не можна представити суспільство без девіацій; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і відчувають труднощі в узгодженні своїх вчинків з діючими нормами. "Старі норми" вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються, ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації. Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.
В Україні на стан різних форм девіантної поведінки великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін.
Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов.
В третьому розділі проведено соціологічний аналіз поширеності молодіжної наркоманії в Україні і Харківському регіоні, тому що наркоманія - це насамперед молодіжна проблема, більш 60% наркоманів уперше пробують наркотики у віці до 19 років.
Виготовлення та розповсюдження наркотичних речовин в Україні стало предметом вигідного бізнесу. Аналіз ситуації зв'язаної з поширенням наркоманії в Україні показує, що протягом усього періоду спостережень відбувався безперервний ріст захворюваності як по Україні в цілому, так і у всіх окремих її областях. При цьому особливо великий темп поширення епідемії був у промислово розвитих областях сходу і півдня країни.
Точну кількість осіб, що зловживають наркотиками в нашій країні, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи соціального контролю, але за деякими оцінками в 1994 р. їхнє число могло скласти від 1 до 3% усього населення України. Більшість наркоманів (до 70%) - це молоді люди у віці до 30 років. Співвідношення чоловіків і жінок складає приблизно 10: 1 (на Заході - 2:1).
В роботі було розглянуто теорію девіантної поведінки, поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою, форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп, основні форми девіантної поведінки (злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид, проституцію). Було проведено соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні, порівняльний аналіз епідеміологічної ситуації поширення наркотиків у Харківському регіоні із ситуацією в Україні в цілому, проаналізовано фактори, що впливають на поширення наркоманії в Україні.