Кожна девіація містить у собі руйнівного і творчого початку, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіаціями є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі. Творча девіація повинна розглядатися як зовсім нормальне явище в житті будь-якого суспільства, тому що навіть самий досконалий закон не в змозі врахувати всього різноманіття життєвих ситуацій. Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов. Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб. [4]
У випадку, якщо той або інший вид девіації здобуває стійкий характер, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язане переглянути принципи, що стимулюють "порушення правил" або провести переоцінку соціальних норм. В останньому випадку поведінка, що вважалася девіантною, оцінюється як нова норма. Для того щоб деструктивна девіація не одержувала широкого поширення, необхідно:
а) розширювати доступ до законних способів досягнення успіху і просування по соціальним сходам;
б) дотримувати соціальну рівність перед законом;
в) постійно удосконалювати саме законодавство, приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями;
г) прагнути до адекватності злочину і покарання.
Усе це в сукупності дозволить знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованих вище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.
Оскільки будь-яка девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреною практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.
Особливість сьогоднішнього часу - зростання числа осіб, змушених ризикувати, тому що ускладнення соціальної реальності збільшує кількість невідомих ситуацій. Сучасні розробки в області соціальної психології свідчать, що девіантна поведінка усе більше у своїй основі стає раціональною. Основна відмінність девіантів, що свідомо йдуть на ризик, від авантюристів - опора на професіоналізм, віра не в долю і випадок, а в знання й усвідомлений вибір - творчу інтуїцію. Саме цілераціональні дії індивідів визначають соціальний розвиток. Можна припустити, що в умовах стабільного суспільства для суб'єкта дії цінністю є навмисний ризик як процес (психологічна сторона дії); в умовах розбалансованого - навмисний ризик як ціль (енергетична і соціальна сторона дії). На етапі народження інновації велике значення має професіоналізм і знання девіанта, здатність до концентрації психічної енергії, на етапі її реалізації - його біологічний потенціал інформаційно-енергетичний код, темперамент і характер. [36]
Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком, сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє є найважливішою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на виклик швидко мінливої соціальної реальності. Девіантно-ролевий різновид соціальної поведінки нерозривно зв'язаний з аддикцією, із внутріособистісним конфліктом. Аддикція в загальному значенні слова - прагнення піти від стану внутрішнього психологічного дискомфорту, змінити свій психічний стан, що характеризується внутрішньою боротьбою.
Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.
Основні причини мотиваційних конфліктів, витиснутих у підсвідомість, визначаються в даний час не інстинктивними, а соціальними факторами. За даними інституту Бєхтєрєва, тільки 15 % мотиваційних конфліктів мають сексуальну основу, інші - соціальні джерела. Тверде регулювання каналів соціальної мобільності, блокування соціальних "ліфтів", що сприяють перетворенню психічної енергії в соціальну, приводять до посилення напруги системи (системна напруга, відповідно до термінології Р. Мертона) і, як наслідок, до збільшення числа девіантів, латентного формування нової соціальної стратифікації, до переписування сценарію соціально-рольових інтеракцій. Відносини социально-оріентированого "me" (соціальна роль) і імпульсивно-творчого "l" (енергетичний потенціал) у ході девіантної поведінки і мінливої соціальної ідентифікації гармонізуються. Якщо індивідуальна девіація націлена на самоствердження особистості, переосмислення нею власної самоідентифікації, то колективна девіація - на суспільне (нехай і в рамках спочатку неформальної групи) визнання нової самоідентифікації особистості іншими людьми. [6]
Форма відповідної реакції суспільства на той або інший вид девіації повинна залежати від того, які (по ступені суспільства) соціальні норми порушуються: загальнолюдські, расові, класові, групові й ін.
Можна виділити наступні залежності:
- Чим більш високий рівень (по ступені суспільства) соціальних норм порушується, тим більше рішучими повинні бути дії держави. Найвища цінність - природні права людини.
- Чим більш низький рівень соціальних норм порушується, тим більш увага повинна приділятися на неформальним мірам соціального контролю (соціальна винагорода або осудження, переконання і т.д.)
- Чим складніше соціальна структура суспільства, тим багатоманітніше повинні бути форми соціального контролю.
- Чим більш низький рівень соціальних норм порушується людиною, тим більш терпимою повинна бути реакція на його дії.
- Чим демократичніше суспільство, тим більше акцент повинний робитися не на зовнішній соціальний, а на внутрішній особистісний самоконтроль.
Підкреслимо ще раз, девіантно - рольова поведінка - природна реакція людини на виникаюче в суспільстві протиріччя між соціальною метою і соціальними нормами її досягнення. Творчі девіації виконують найважливіші позитивні соціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін. Девіантна і нормативна поведінка - два рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Для нормального протікання соціогенеза (що розуміється в широкому змісті,) девіантно - рольова поведінка людини має не менше значення, чим його нормативно-рольова поведінка.
Наука про злочинність і її причини сформувалася в другій половині XIX століття й одержала назву кримінологія. Якийсь час її називали також карною етиологією, карною соціологією або біологією - у залежності від того, фахівцями яких наук були вчені, що вивчали злочинність.
Варто помітити, що ті або інші кримінологічні концепції, а точніше, погляди на злочинність висловлювалися і значно раніш мислителями. Перші теоретичні побудови в цій області ми знаходимо ще в Платона й Аристотеля. Велика увага проблемі злочинності приділяли такі мислителі XVIII століття, як Беккарія, Бентам, Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Локк, Монтеск'є й інші. Вони бачили причини злочинності в соціальній невпорядкованості суспільства і поганому вихованні громадян і пропонували законодавцям зм'якшити репресії і приділяти більшу увагу запобіжним заходам.
Про злочинність і її причини міркували соціалісти-утопісти.Т. Мор бачив можливість її подолання в перебудові суспільства на соціалістичних початках.Ж. Мельє, викриваючи злочинну діяльність значної частини католицького духівництва, призивав до ліквідації суспільства, заснованого на пануванні приватної власності. Причини злочинності він бачив, насамперед, у нерівності людей, що породжує низинні почуття, і в існуванні паразитуючих елементів - багатих ледарів. Мореллі також думав, що людина стає злочинцем унаслідок неправильної організації суспільства, і бачив джерело всіх зол у приватній власності.А. Сен-Симон, Ш. Фур'є затверджували, що злочинність витікає з самої природи приватновласницького суспільства, заснованого на експлуатації і гнобленні людей, і вказували на безрезультатність боротьби зі злочинністю за допомогою одних лише карних покарань. На подібних позиціях стояв і Р. Оуэн. Для всіх соціалістів-утопістів характерно, що вони не обвинувачували самої людини, що стала на злочинний шлях, а вбачали причини злочинної поведінки в порочній організації суспільства, заснованого на приватній власності й експлуатації людей. [27]
Такі ж ідеї розвивали Ж.П. Марат і А.Н. Радищев. Марат намагався доглянути джерела злочинності в порядках суспільства, що складається з “знехтуваних рабів і господ, що велять”. А.Н. Радищев також зв'язував характеристику стану злочинності із суспільним ладом держави і з історичними змінами, що відбуваються в суспільстві. Ми вправі вважати його і засновником карної статистики в Росії, тому що він поставив як державну задачу систематичний облік чинених злочинів.