Співпадаючи в деяких відносинах з компенсаторною і розважальною функціями театру, ігрова функція робить вплив на багато сторін соціальної регуляції.
Приймаючи правила гри, глядач відволікається від насущних життєвих проблем і отримує компенсацію за нереалізовані устремління в соціально значущій діяльності. Гра як розвага виконує важливу функцію зниження рівня психологічної напруженості, що виникає через соціальне або політичне протистояння різних сил і партій.
Театр як інститут виконує виховні та культурні функції, які створені для забеспечення розвитку культури, передачі культурних цінностей. У свою чергу вони поділяються на соціокультурні, виховні ( механізми та засоби морально-етичної орієнтації, нормативно-санкціонуючі механізми регуляції поведінки).
Соціологія розглядає театр як послідовне поєднання мінідрам, адже кожна соціальна взаємодія — це певний вид спектаклю з його власними правилами. Спектакль — уся діяльність індивіда, яка відбувається протягом тривалого часу перед колом спостерігачів і впливає на них, а також зазнає зворотного впливу. Під час спектаклю індивід цілеспрямовано чи мимоволі використовує виражальні засоби стандартного виду — особливе оточення, певну зовнішність і манеру поведінки, які формують "обличчя" спектаклю.
Отже, театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформления, світло та архітектурно-простороверішення сцени.
Зі всіх видів мистецтв саме театр як мистецтво, колективне за своєю природою, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника, що імітує міжособові контакти, що привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини. Так комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства.
Комунікація значає повідомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами інституту, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, яку можна визначити, як систему комунікації. І система функціонує завдяки засобам масової комунікації. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби.
З одного боку, мас-медіа виступає як «об'єктиватор» громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масова комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії. Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у суспільному розвитку. Перш за все вона «засвідчує» образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним елементом соціальної мобільності. Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою — це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом — це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин).
Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.
Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:
1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним.
2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм і правил. Театр як соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інституту, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими.
3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.
Розглядаючи театр як інститут соціології, не можна не обійти й систему соціального контролю, що є одним із елементів механізму соціалізації. Театр виконує контролюючу, впливову, регулюючу функції, що зводиться до певного «соціального контролю»
Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.
Загальні цінності і норми, що формує театр, є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і соціальні інститути.
Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).
Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від виховання до санкцій.
Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Що стосується театру, то він формує мораль. через внутрішні психологічні механізми. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санкцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.
Соціалізуюча функція театру пов'язана з модою і престижем споживання театральної продукції. Подивитися модну постановку, «сходити» на відомого актора – завжди мало, продовжує мати і сьогодні статусне значення.
Підтриманню функціональності театру як соціального інституту сприяють:
— наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;
— інтеграція інституту театру в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;
— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;
— наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.
Якщо цих умов не дотримуватися, то театр як соціальний інститут стане дисфункціональним, у його роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство.
Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:
— невідповідність театру конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);
— розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;
— зниження авторитету театру в суспільстві;
— персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.
Театр як соціальний інститут має свою структуру та свої завдання. Театр сприяє засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізаціїї особистості. Виконує соціальну функцію як організовує добровільне об’єднання (глядачі), регулює соціальну поведінку людей, міжособистістні стосунки. Комунікативна функція театру дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремому індивідові, то суспільству в цілому.
Соціологія театру належить до найбільш соціальних і «соціологічних» різновидів галузевої соціології мистецтва і художньої культури, бо театр за своєю природою — це певний аналог, художній зліпок суспільства і сягає глибин пізнання його мінливої сутності. Аналізуючи вплив театру на глядачів, перш за все потрібно виділити вплив на формування особистості.
Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.
Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):
— фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);