3. Корупція в мовах сучасного українського суспільства: особливості прояву
Роки державної самостійності України не принесли позитивних змін у подоланні корупції як соціального явища. На сьогодні питання корумпованості влади, суспільства, окремих соціальних інститутів постійно знаходяться в полі зору законодавців, керівників різних рівнів державної влади, особливо напередодні вагомих для суспільства змін.
Корупція в Україні перетворилася на одну з загроз національній безпеці. Очевидно, що вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні, та міжнародні аспекти цього впливу.
Враховуючи зазначене, ми вважаємо за доцільне розглянути, перш за все, соціальний аспект прояву феномену корупції. Існування корупції призводить до того, що фактично у суспільстві функціонують дві соціальні підсистеми – офіційна та неофіційна: перша з яких дотримується правових і моральних норм, друга – використовує протиправні методи. Суб’єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення, а життя будується не за офіційними законами, а за правилами, що створюються на основі викривлення соціальних норм.
Аналіз доводить, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася в державі. За оцінками, зробленими навіть на найвищому державному рівні, неофіційна підсистема, щонайменше, є не менш впливовою за масштабами, ніж офіційна [60, c. 141].
Через тривалість існування цього феномену у суспільстві склалося нормативне сприйняття явища корупції, через що сприйняття феноменів «хабар», «блат», «корупція» не сприймається суспільством, як «соціальне зло» і ставлення до неї істотно відрізняється від зазвичай декларованих. Поняття «хабар» і «блат» усіма групами сприймаються практично нейтрально: ніякого вираженого негативного ставлення до них не виявляється. Вони сприймаються як нормальні, вельми поширені явища, які не заслуговують на засудження і не викликають інших сильних емоцій. Більш того «хабар» і «блат» розуміються як результат активної та успішної, але почасти сумнівної діяльності. З точки зору учасників дослідження, хабар – це результат великої і важкого справи, а не випадковий подарунок, «що впав з неба». Він – знак певного стану і статусу.
З економічної точки зору корупція впливає на всі сфери економіки України. Вона провокує масову «тінізацію» економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв’язків. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45–60%. У тіньовому секторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива» і Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України за темою тіньової зайнятості населення, 45% опитаних працюють у «тіні». За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно $40 млрд, що дискредитує інститут держави в очах громадян і деформує соціалізацію нормального громадянина. В даному контексті тіньову економіку як наслідок корупції можна розглядати як цілісну підсистему суспільства зі своїми законами і нормами поведінки [60, c. 143].
На міжнародному рівні, корупція підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій, що в свою чергу гальмує модернізацію країни і зупиняє її інтеграцію до міжнародних організацій.
Корупція в Україні впливає на формування органів державної влади, всіх гілок влади, на вироблення і реалізацію державної політики. Під час формування представницьких органів влади важко уникнути впливу корупції. У цьому випадку мова може йти про порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади і членів виборчих комісій; нелегальне фінансування виборчих кампаній; посадові зловживання під час агітації; фальсифікація результатів виборів, створення перешкод для реалізації виборчих прав громадян та ін.
В Україні потенційно найбільш корумпованою є виконавча влада, оскільки саме її представники мають великі «хабаромісткі» розпорядчі функції (розпоряджаються коштами, нерухомістю, матеріальними цінностями тощо). Це підтверджує і судова практика застосування антикорупційного законодавства: переважна більшість осіб, притягнутих до відповідальності за хабарництво, посадові зловживання, порушення Закону України «Про боротьбу с корупцією» – це представники виконавчої влади [15, c. 66].
У загальному вигляді це підриває престиж держави в очах громадян, знижує легітимність владних структур в очах міжнародних партнерів і підриває основи демократії.
Офіційна статистика не висвітлює всієї корупції в Україні в силу недоліків статистичної звітності та високої латентності цього виду злочинності. Тут слід погодитися з дослідниками, які вважають, що офіційні дані про корупцію відображають лише активність правоохоронних органів у боротьбі з нею, але ні в якому разі не реальний рівень корупційної злочинності. По-друге, існують проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, пов'язані з соціальним статусом корупціонерів. До відповідальності притягуються найчастіше дрібні чиновники, а верхівка корупційних мереж залишається на волі непідвладна закону. Саме тому для аналізу цього явища в реаліях України було обрано соціологічні дані проекту «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Гідна Україна», що був проведений Київським Міжнародним Інститутом Соціологічних Досліджень у 2007 році, адже таке глибоке явище, що пронизує майже всі сфери державного управління неможливо відстежити завдяки офіційним джерелам [53].
Головним висновком дослідження є те, що корупція дуже поширена в Україні, та сприймається більшістю респондентів як одна з найсерйозніших проблем країни – так вважають 90,5% опитаних респондентів. Не дивлячись на дискредитацію себе корупційними зв’язками, міська та сільська влада викликає найвищу довіру у населення та сприймається як сила, що після Президента має політичну волю до подолання корупції. 20,9% респондентів вважають, що в Президента є політична воля для боротьби з корупцією і 17,5% вважають, що на це має політичну волу представники самоврядування. Однак, цей показник все одно яскраво демонструє низький рівень довіри до владних структур, адже при такому низькому відсотку довіри до владних інституцій будь-які спроби вирішення проблеми корупції буде натикатися на активний опір громадян. Слід також відзначити, що Кабінет Міністрів і Верховна Рада України дискредитували себе у якості борців з корупцію, адже мають 16% і 10% довіри. Це також підтверджується тим, що лише 6% респондентів вважають, що влада зможе ефективно боротися з корупцією. Цей показник в рази менше навіть порівняно з Росією (20%).
Характерним є те, що 77,3% респондентів вважають, що рівень корупції в період з 2004 по 2006 зріс. Ці дані так само підтверджуються і даними дослідження агенції, що зазначили, що з 2004 року Україна отримує з кожним роком нижчі оцінки. Однак, є певний процент громадян, які вважають, що рівень корупції зменшився, він суттєво відрізняється по регіонах, так, наприклад, найбільше помітили зниження жителі Полтавської (21,1%), Хмельницької (17,1), Черкаської областей (14,7), а найменше змішення помітили жителі Кіровоградської (2,0%), Сумської (3,7%) та Тернопільської (3,8%) областей. Зниження корупції в Дніпропетровській області помітили 6,5% респондентів. З цих даних можемо зробити висновок, що боротьба з корупцією є місцевим ситуативним фактором і не залежить від мовної, релігійної чи географічної специфіки регіону, адже як серед лідерів є представники з усіх частин України, так і серед аутсайдерів.
Найбільш корумпованими суспільними інститутами українці вважають ДАЇ (57,5%), міліцію (54,2%), медичну сферу (54%) та судову систему (49%). Можемо припустити, що ці дані пов’язані скоріше не з реальним становищем, а з тим, у яких сферах більшість громадян стикалася особисто з проявами корупції. Однак, в цих даних також можемо побачити, що недовіра найбільша до ключових інституцій суспільного буття, які створені для підтримки громадського порядку і спокою – це можна вважати однією з найнебезпечніших тенденцій, що підриває основи державності.
Цікавим є те, що засуджуючи корупцію як негативне явище 52% громадян готові виправдати її як зручний механізм вирішення проблем. Найбільш небезпечним є те, що у співвідношенні молодь більше схильна виправдовувати корупцію, що свідчить про хибну соціалізацію, яка склалася на основі девіантних форм поведінки. З цієї точки зору цікавим із сприйняття корупції за регіонами беззаперечним лідером є Київ (54,4%), і можемо вважати, що це пов’язано з орієнтацію на успіх і самореалізацією як киян, так і у більшості тих, хто туди приїздить. Дніпропетровська область посідає 4-те місце з 42,1% сприйняття, що також можна пов’язати з економічним розвитком міста і орієнтацією на досягнення успіху будь-якою ціною. Найменш схильними до корупції виявилися Вінницька та Закарпатська області з 23,2% і 25,4% відповідно. На основі цих даних можемо висунути гіпотезу, що у більшій мірі легкість сприйняття корупції залежить від схильності мешканців певної території до індивідуалізму та орієнтації на максимальну самореалізацію, вираженням якої є фінансова забезпеченість.