Цікавим також є розподілення відповідей щодо того, хто став ініціатором хабара, адже в 29,5% випадків це рішення було прийнято індивідуально, адже так «надійніше». У 22,6% випадків на хабар натякнув той, кому він призначався. У 14% випадків респонденту про це повідомили знайомі.
У підсумку проблема, заради якої надавався хабар, вирішувалася, завдяки зусиллям хабарника у 66,8% випадків, у 20% випадків вона вирішувалася сама, без сторонньої допомоги, а у 3,8% взагалі не вирішувалася.
У 55,4% випадків респонденти прибігали для послуг корупціонера, щоб зберегти час та сили, у 20,7% випадків, щоб покращити результат (наприклад, підвищити оцінку) і у 20,7% – бо вирішити проблему інакше було неможливо, адже рішення залежало від конкретної людини і в 2,7% випадків задля отримання послуг, які взагалі не надаються легально, тобто по суті тільки у 20% випадків ми стикаємося з випадками вимагання, в решті ж випадків причиною надання хабара були або лінощі студентів, або бажання зберегти час.
У випадках, коли респонденти не стали давати хабар, найчастіше (50,5%) це було пов’язано з тим, що у хабарі не було потреби, лише 16% респондентів не дають хабарі принципово і ще для 5,1% – це занадто дорого, а 11,6%, проста не вміють цього робити, що знову підтверджує тезу про те, що у більшості випадків рівень поширення корупції, принаймні у ВНЗ, залежить від тих умов, що створені для її запобігання, адже людей, що принципово будуть вчити всі предмети задля того, що б не платити, не так багато – до цього їх можуть стимулювати або фінансова скрута, або принципи, які у сучасному суспільстві по відношенню до корупції зустрічаються все рідше, тим паче, що навіть студенти, що принципово не платять хабарів, не застраховані від випадків вимагання, яких майже 20% від усіх випадків корупційних дій.
Питання про посади, які студенти вважають найбільш корумпованими було пов’язане у таблиці з тим, який досвід навчання студенти мають, для того, що б дослідити чи змінюється уявлення про структуру корупції у ВНЗ протягом навчання. (таблиця 4).
Таблиця 4
| Посади, які мають відношення до корупції в освіті в% | ||||||||||||
| Ректорат | Деканат | Кафедра | Приймальна комісія | Викладачі | Асистенти, наукові дослідники | ВАК | Міністерство освіти та науки | Всі вищезазначені | Інше | Всі не мають відношення | ||
| Курс | II | 20,3 | 33,7 | 19,8 | 32,0 | 52,9 | 7,6 | 11,0 | 18,6 | 5,2 | 4,7 | 8,7 |
| IV | 18,6 | 26,8 | 25,8 | 28,9 | 52,6 | 5,2 | 8,2 | 24,7 | 19,6 | 1,0 | 6,2 | |
Протягом навчання думка щодо корумпованості ректорату майже не змінюється і залишається на рівні 20%, що можемо пояснити тим, що у більшості випадків студенти протягом 5 років навчання майже не мають особистих контактів з ректором, тому найчастіше цей показник характеризує усталений міф, а не відображає реальний досвід. Впевненість щодо корумпованості деканату та кафедри змінюється протягом навчання в середньому на 6–7%, що може сигналізувати, що з набранням досвідченості в навчанні студент отримує й більший досвід спілкування з управлінськими структурами університету, тому думка щодо їх корумпованості змінюється. Рівень корумпованості окремих викладачів залишається стабільно високим, незалежно від року навчання, і перевищує 50%, що свідчить про те, що у більшості випадків студенти сприймають корупцію як поодиноке явище, або забаганку певного викладача, а не як розгалужену мережу; так само цьому сприяє те, що викладач – це та особа, з яким безпосередньо контактує студент. Невеликий рівень корумпованості, за думкою респондентів, мають асистенти, наукові дослідники та Вища Атестаційна Комісія до 10%, яке зменшується протягом навчання. А ось відношення до Міністерства освіти та науки України погане, а рівень впевненості в корумпованості зростає з підвищенням курсу навчання з 18,6% на II курсі до 24,7% на IV курсі, однак можемо визнати, що у більшості випадків це пов’язано більше з політизацією цієї організації, ніж з реальним відображенням ситуації. Показник, що суттєво зростає на 14% з підвищенням курсу – це впевненість, що всі структурні елементи вищої освіти корумповані. Але, оскільки це достатньо оціночна характеристика, то її важко інтерпретувати як достовірне відображення ситуації чи то є просто втома від системи освіти.
Серед заходів для подолання корупції найбільш популярною ідеєю стало створення комітетів, які б займалися боротьбою з корупцією – цей варіант обрало 39,2% респондентів. Ці цифри можуть свідчити про те, що певна частина респондентів просто не знає, куди звертатися у випадках вимагання з них хабара, адже в нашій країні вже існують і окремі комітети, і «гарячі лінії» при прокуратурі і скриньки ректору, які по суті і виконують ці функції, але проблема полягає в тому, що інформацію про ці засоби протидії корупції мають не багато студентів. Також певна частина проблем пов’язана з юридичними аспектами боротьби з корупцією, адже 28,3% респондентів зазначили, що для ефективної боротьби з корупцією, слід реформувати чинне законодавство, 16% зазначили, що варто дотримуватися існуючих законів, а 12,3% вважають, що треба надати чітке визначення поняттю «корупція». Серед інших засобів були запропоновані відмовлення від усної форми складання екзаменів (8,5%), складання екзаменів анонімно (17,1%) та використання завдань у тестовій формі (15%). Отже, бачимо, що по суті запропоновані засоби подолання корупції в освіті можна поділити на організаційні, тобто ті, що пов’язані з процесом навчання, та юридичні, ті, що пов’язані з законодавчим забезпеченням та контролем за корупцією. В такому випадку, якщо у юридичному аспекті керівництво ВНЗ майже нічого не може зробити для протидії корупції, то в організаційному ж – це по суті залежить лише від керівництва.
У питанні про спроби протидії корупції, майже третина (33,1%) відмітили, що робили це, характерно, що чоловіки в цьому плані готові активніше захищати власні права у порівнянні з жінками (44,4% проти 25,8%) (таблиця 5).
Таблиця 5
| Стать | Всього | |||
| Чоловіча | Жіноча | |||
| Чи робили ви спробу опиратись проявам корупції? | Так | 44,4% | 25,8% | 33,1% |
| Ні | 55,6% | 74,2% | 62,5% | |
Цікавими є наслідки до яких призводив досвід боротьби з корупцією, у 32,2% випадків респондентам довелось заплатити так само як і просили. В 12,6% випадків, вдалось знизити ціну послуги, а у 1,7% випадків довелось заплатити ще більше. Але найбільш важливою інформацією є та, що більше ніж у половині випадків студенти досягали безкоштовності послуги у 28,7% випадків це відбулось без ускладнень, а у 24,5% за скандалами та скаргами. Що свідчить про те, що по суті соціально роль хабарника набагато «слабкіша», ніж того, чиї дії відповідають закону, саме тому за бажанням можна досягти безкоштовної або справедливої оплати послуги, якщо знаєш свої права та законні підстави на це.
У блоці власного сприйняття отримання хабара респонденти визначали оптимальну заробітну плату для того, що б особисто в них не було спокуси брати хабар, середнім значенням виявилась платня більше 11 тисяч гривень з квадратичним відхиленням у 29 тисяч гривень, що свідчить про великі запроси респондентів і переконаність, що за будь якою винагородою за працю, спокуса отримати хабар все одно залишається, що підтверджується відповідями, коли респонденти вважали справедливою платою більше 200 тисяч гривень і 24,2% не відповівши на це питання. Однак найбільш популярним значенням по платні виявилась сума в 5 тисяч гривень, тому її можемо умовно вважати, як оптимальну для більшості респондентів.
Ментальну схильність до отримання хабара проявило 17,7% респондентів, що зазначили готовність взяти хабар за умовах анонімності при роботі на державні службі, а майже 40% не визначили свою поведінку в даній ситуації, що свідчить про не сформованість цілісного уявлення про корупцію і особистого відношення до неї.
Отже проаналізувавши дослідження студентської молоді з приводу корупції можемо дійти висновку, що університет є одним головніших джерел знань про корупцію для студентів. Саме тут більшість молоді особисто стикається з проявами корупції і обирає свою стратегію поведінки у потенційно корупційних відношеннях. Як доводять дані отримані від респондентів, у ситуації вимагання себе виправдовує поведінка відстоювання власних прав, адже більше ніж у половині випадків можна досягти безкоштовності послуги, або хоча б зниження її вартості, адже потенційно хабарник у програшному положенні, адже він не захищений законом. Однак не дивлячись на це поведінка орієнтована на сплату хабарів не виправдовує себе з точки зору того, що вона не завжди призводить до потрібної мети, адже за даними дослідження тільки у 60% випадків проблема вирішується завдяки хабарнику у решті випадків вона або не вирішується зовсім, або вирішується сама. Тому замість економії часу та сил хабарництво може призвести до зайвих не виправданих витрати і нових проблем. Варто також підкреслити, що достатньо часто респонденти самостійно ініціюють давання хабара, іноді навіть не маючи на це підстав, почувши про обов’язковість його від друзів, або вирішивши, що так надійніше, що призводить до втрати власних грошей, адже, якщо хабарник нічого не говорить про хабар і не обіцяє, то й гарантії виконання угоди немає ніякої, тим паче, що і при усній домовленості їх все одно немає. Однак з цієї точки зору важливо розглянути роль ВНЗ у питанні поширення хабарництва серед працівників, як показали дослідження у більшості випадків студенти при відсутності можливості не намагаються вирішити проблеми грошима, адже не мають досвіду, грошей, або просто ментально не сприймають хабар, як засіб отримання знань, але в цьому випадку працює зворотній економічний закон, коли пропозиція породжує попит, адже у випадку постійної перевантаженості навчальним процесом і при наявності можливості вирішити хоча б частину проблем зберігши час і сили принаймні частина студентів цим шансом скористається, що поставить у програшне положення тих студентів, що чесно вчать і складають екзамени без грошей, бо в подальшому службовець, що «звикне» до хабара як постійного джерела заробітку може почати вимагати його. Саме тому важливо, що б керівництво ВНЗ приймало залежні від нього мірі по протидії та запобіганні корупції, одним з найважливіших етапів є інформаційне поширення засобів боротьби з корупцією, адже саме студент, як потенційна жертва може стати активним актором у боротьби з цим явищем.