З точки зору теорії еволюційно-психологічному напрямку соціології, який розробляв Ч. Кулі, хабар детермінується як соціальна форма добровільного приниження. Чим більше актор приклоняється перед чиновником, тим швидше він має можливість отримати вирішення своєї проблеми. Гіпертрофований вигляд приниження приймає в східній бюрократії. У східній деспотії в підлеглих існує єдине право – принижуватися і смиренно чекати на милість, а у начальника – принижувати і співчувати. Повага лише приховує прагнення однієї зайняти місце іншого. І коли таке відбувається, цей інший переймає всі атрибути влади, манеру поведінки і спосіб життя начальницької особи.
До цього моменту вивчення корупції велося в основному на першому рівні, рідкісні спроби дослідити явище на другому (в основному соціологія використовувалася як інструмент отримання інформації про масштаби корупції), і повністю відсутні дослідження на третьому рівні
Наслідки корупції виявляються в різних сферах життєдіяльності соціуму. В умовах тотальної корумпованості всіх галузей влади, на всіх її рівнях принципово неможливо вирішити ні однієї іншої соціальної, економічної, політичної проблеми. Корупція породжує думку про те, що все вирішують гроші, значимість людини визначається розміром її доходу, незалежно від способів його одержання, відбувається девальвація і зламування цивілізованих соціальних регуляторів поведінки людей: норм моралі, права, релігії, суспільної думки й ін. Корупція сприяє несправедливому перерозподілу життєвих благ, що має своїм наслідком різке зростання майнової нерівності серед населення, зубожіння значної частини суспільства і зростання соціальної напруженості в країні. Корупція дискредитує право як основний інструмент. Корупція впливає на всі сфери життя суспільства: економіку, соціальну сферу, політику. Негативні наслідки, породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальному розвитку суспільства, але і являють серйозну загрозу інтересам національної безпеки країни.
У соціальній сфері негативні наслідки корупції зводяться до наступного: корупція припускає істотне розходження між оголошеними і реальними цінностями, детально ці процеси описані в теорії соціальної аномії Е. Дюркгейма: через корупцію в суспільстві панує стан, коли частина суспільства, знаючи про існування зобов'язуючих їх норм, ставиться до них негативно або байдуже, вона формує в членів суспільства «подвійний стандарт» моралі і поведінки. Домінуючою цінністю стають гроші, що призводить до зниження суспільної солідарності. У суспільній свідомості формується уявлення про те, що легальними засобами неможливо досягти успіху, що призводить до соціальних девіацій [14].
У політичній сфері негативні наслідки корупції виявляються в тому, що корупція знижує легітимність існуючої влади, дискредитує її в очах міжнародної спільноти, політика по суті замість раціонального управління стає засобом задоволення певних економічних інтересів [46, c. 18].
В економічній сфері корупція сприяє виникненню «тіньової економіки» вона неминуче включає корупційні механізми. У результаті «тіньова економіка» визначає і спосіб життя всіх соціальних груп, тому що їм доводиться вступати в корупційні відносини для вирішення своїх проблем, усвідомлюючи, що всі суспільні блага доступні тільки на умовах купівлі та продажу. Через корупцію, порушуються механізми прямої конкуренції, що витісняє з ринку найбільш ефективних підприємців, у крайній формі вона може призводити до монополізації певних галузей, що суттєво впливає на якість та ціну продуктів. Корупція досить негативно позначається на можливості залучення іноземних інвестицій. Так, наприклад у ході дослідження, проведеного Світовим банком і ЄБРР у 1998 році в 22 країнах з перехідною економікою, був виявлений зворотній взаємозв'язок між обсягами прямих іноземних інвестицій на душу населення і розмахом адміністративної корупції у вищих ешелонах влади (підкупом чиновників за ухилення від виконання законодавчих норм) і практикою хабарництва при укладанні великих урядових контрактів. Так, за період з 1994 по 1999 рік прямі іноземні інвестиції на душу населення в Білорусі, Киргизстані, Молдові, Росії, Україні становили приблизно 20 доларів щорічно, в той час як у Польщі і Словенії – близько 100 доларів, а в Угорщині та Чехії – близько 200 доларів. При цьому рівень корупції в останній групі країн істотно менше, ніж у першій. В опублікованій в 2000 році доповіді Національного бюро економічного аналізу США на основі даних по країнах Східної Європи і колишнього СРСР за 1990-ті роки робиться висновок, що корупція є такою же серйозною перешкодою для іноземних інвесторів, як, наприклад, дорожнеча робочої сили або високі ставки корпоративних податків [27, c. 20].
Корупція роздмухує вартість бізнесу, вона також спотворює правила гри, захищаючи фірми зі зв'язками в держорганах від конкуренції і, таким чином, підтримуючи погано діючі фірми. Посадові особи, приховуючи свої ділові відносини, можуть завищувати технічну складність проектів у громадській сфері, що надалі приводить до спотворення справжньої картини інвестиційної діяльності. Корупція також погіршує ситуацію в сфері дотримання будівельних, екологічних та інших норм, знижує якість послуг, що надаються державними органами, посилює бюджетне тиск на уряд. Ці спотворення відлякують інвесторів і уповільнюють економічне зростання [14, c. 66].
Однак, слід розглянути й позитивні характеристики корупції. У дослідженнях корупції методами економічного аналізу іноді зустрічається точка зору, згідно з якою хабар розглядається як аналог звичайного трансфертного платежу (за послугу), який не тягне будь-яких серйозних наслідків для суспільного добробуту. Більше того, існує підхід, в рамках якого доводиться, що корупція збільшує суспільний добробут, оскільки дозволяє уникнути надмірного регулювання та побудувати систему адекватної винагороди праці недостатньо оплачуваних держслужбовців. Деякі вчені знаходять правдоподібним прямий взаємозв'язок корупції та економічного зростання, пояснюючи це тим, що корупція сприяє економічному розвитку та укладенню більшої кількості угод у більш короткі терміни за рахунок мінімізації трансакційних витрат. Існує також думка, згідно з якою корупційне поведінка дозволяє уникнути «обтяжливих та надзалишкових дій уряду» [15, c. 70].
При втратах для всього суспільства, система корупція в той же час дозволяє цій системі вижити. Іншими словами, якби чиновники просто перестали брати хабарі, а все залишилося б по-старому, то ВВП зменшився б. Корупцію породжує не проблема хабарів, а проблеми в ефективності самої системи, яка перестає виконувати свої функції якісно і без транзакційних витрат. Фактично причини, що породжують корупцію (недоліки законів, принципів і методів державного регулювання тощо), з одного боку, призводять до втрат від корупції, але, з іншого боку, та ж корупція є стихійним методом компенсації цих причин.
Підтримці такого порядку сприяє те, що корупція – це вже норма поведінки, це стиль спілкування і це розгалужена, налагоджена система.
У загальному вигляді є два підходи – корупція як «мастило в не змащеному механізмі» держави і як «пісок», що заважає суспільному прогресу – вони розглядаються зазвичай як альтернатива один одному, детальна цю проблематику розробляли А. Ейдса і Р. Ді Телла – тільки брак емпіричних даних обумовив відсутність остаточної перевірки або спростування цих крайніх точок зору. Але, як доводить досвід сучасних країн, жодна країна не може бути одночасно і високого рівня життя і соціальних гарантій та високого рівня корупції. Тому наразі можемо розглядати позитивну функцію корупції тільки у випадку деформації суспільних норм та цінностей та відсутності правового забезпечення суспільних змін [50, c. 25].
Якщо ж аналізувати фактори поширення корупції на індивідуальному рівні з точки зору чиновництва, то слід виокремити два основних типи пояснення феномену хабара. Перший заснований на аналізі таких факторів, як матеріальна незабезпеченість чиновників, що породжує особливості відчуження чиновників один від одного і від всього суспільства, що призводило до вкрай негативного сприйняття їх більшістю населення. Всі ці чинники, безумовно, є передумовами хабарництва. В умовах матеріальної незабезпечення чиновництво отримувало стимул до зловживань службовим становищем. Матеріальна потреба постійно підживлюватися феномен корупційної поведінки, яке міцно залишалося негласною статтею доходів чиновників усіх рангів.
Провокуючими факторами у зловживаннях чиновників стає законодавча плутанина, заплутаність і суперечливість правових норм, при якій звичайна людина відчуває себе безпомічною, а чиновник бачить для себе годівницю. Особливість хабара в рамках імперського, а потім і радянського устрою суспільства полягала в тому, що її перестали соромитися, і вона поступово починає ставати нормою суспільного житті, тобто контроль завдяки суспільного осуду почав втрачати свою функцію [19, c. 23].
Другий підхід до пояснення причин хабара базується на аналізі її «конституційної ролі» в політичному і економічному устрої суспільства. Справжнє пояснення непотоплюваності хабарництва треба шукати в тому, що воно «нерозривно злилося і зрослося з усім ладом і укладом політичного життя». У владних взаєминах хабар виступає як своєрідна данина адміністративним особам за їхню політичну лояльність державному режиму. Чиновник, по суті є єдиною опорою адміністративної держави, оскільки більш над усіх інших верств населення зацікавлений у його збереженні з метою розпорядження специфічним ресурсом владних повноважень. За відданість і лояльність держава дозволяє чиновнику отримувати статусну ренту, яка не вимагає особливих трудових витрат