Про обмеженості методичних функцій та предметної сфери соціології корупції вірно висловився Г.А. Сатаров, котрий досконально вивчив питання і організував глибоко ешелоноване наукове дослідження [56].
Корупція – це соціальне явище, і тому має вивчатися соціологією. Проте остання поки використовується при дослідженні корупції тільки як інструмент вимірювання, і той, як правило, досить примітивний. Разом з тим, багато публікацій використовують при вивченні корупції соціологічними методами або містять соціологічні ідеї. Це вказує на те, що автори цих публікацій не відносять свої роботи до сфери соціології корупції.
Важливо зазначити, що порівняння даних досліджень корупції в різних країнах можливе лише в межах проектів, здійснених за єдиною методикою у певному регіоні, адже навіть показники, одержані в одній країні різними дослідниками, можуть не співпадати. Слід також зауважити, що в опитуваннях респонденти з різних країн можуть мати різний ступінь «самоконтролю» та «відвертості» з інтерв’юером, а, отже, навіть широка громадська думка не завжди точно віддзеркалює стан корупції, а фіксує лише загальні тенденції.
Соціологічне трактування тим більше необхідне, що корупція, на відміну, скажімо, переходу вулиці на червоне світло, виходить за рамки виключно правового порушення і характеризує соціальну структуру суспільства в цілому. Безсумнівно, вона належить до розряду найбільших соціальних деформацій.
Особливого успіху в дослідженні такого феномену як корупція досягла агенція «Transparency International», яка з 1994 року публікує свій індекс сприйняття корупції. Безсумнівною заслугою організації є розробка методики визначення індексу, що відображає ступінь корумпованості країн світу. Оскільки даний показник заснований в основному на непрямих показниках корупції, згодом він отримав назву Індекс сприйняття корупції (ІСК), який відображає уявлення підприємців і фахівців про ситуацію з підкупом чиновників в тій чи іншій країні. В основі методики визначення Індексу сприйняття корупції (ІСК) лежить опитування представників транснаціональних корпорацій, великих національних компаній, представників малого та середнього бізнесу, економічних аналітиків, фахівців з оцінки ризиків. В останніх дослідженнях враховується кількість публікацій у ЗМІ на цю тему. Всього при складанні індексу використовується до 16 критеріїв.
Показник «ступінь сприйняття корупції» включає два індикатори: 1) частоту зустрічальності факту корупції (корупційних угод); 2) загальну вартість сплачених хабарів (або загальний збиток від корупційної діяльності). Зазвичай вони тісно пов'язані один з одним, оскільки в країнах, де корупція – масове явище, хабарі становлять найбільшу статтю щорічних витрат комерційної фірми.
Ступінь корупції в країні оцінюється з двох позицій: з точки зору повноправних громадян країни (погляд «зсередини») і з точки зору іноземних громадян (погляд «ззовні»). На «внутрішнє» сприйняття корупції впливає фон національної культури, тому суб'єктивні оцінки резидентів певною мірою можуть бути перекрученими, якщо їх зіставити з інформацією, отриманою про ту ж саме країну з-за кордону.
На підставі опитувань кожна країна оцінюється за 10-ти бальною шкалою. Індекс у 10 балів – ідеальна чесність, індекс в 0 балів – повна продажність. Потім країни ранжируються за результатами опитування.
Вибір респондентів невипадковий. Ділові кола як не можна краще підходять для подібних опитувань, оскільки володіють необхідною інформацією в даній сфері. Представники «великого бізнесу», високопоставлені чиновники, дипломати зазвичай мають справу з так званої верхівкової корупцією, поширеною у вищих ешелонах влади. Рядові громадяни мають уявлення про прояви корупції у повсякденному житті, тобто стикаються з низової корупцією.
У 1994 р. був опублікований перший Індекс сприйняття корупції. До рейтингу увійшли 54 країни. Максимальну оцінку не отримала жодна країна світу. Ефект від публікації індексу було карколомним. Всі найвідоміші газети світу передрукували його із своїми коментарями. Найголовнішим наслідком цієї події стало переконання суспільства, що корупція як соціальне явище може бути виміряна і з'являється можливість порівнювати корумпованість тих або інших країн і стежити за змінами цього показника, в залежності від проведення соціально-економічної політики.
Слід зазначити, що в даний час «Transparency International» фактично стала найавторитетнішою організацією, що вивчає прояв корупції в різних країнах світу. Робота організації спрямована на зміцнення провідних громадянських інститутів, об'єднання різних верств суспільства для боротьби з корупцією.
Крім того, «Transparency International» сприяє розробці та поширенню антикорупційних програм, здійснюваних урядами країн і міжнародними організаціями.
Також Transparency International складає рейтинг хабародавців – Bribe Payers Index (BPI). Він також обчислюється із зворотною шкалою оцінок. Тобто, чим менше бал, тим більше схильність іноземних компаній – інвесторів і експортерів – давати хабарі аборигенам. Рейтинг BPI показує, наскільки схильні представники компаній 19 найбільших країн-експортерів до дачі хабарів за кордоном. Рейтинг був складений на основі опитування Gallup International близько 800 підприємців з 14 країн, що розвиваються, у тому числі Росії, і відображає їх думку про прихильність представників компаній з найбільших країн-експортерів до підкупу своїх закордонних партнерів і іноземних чиновників. Серед опитаних були вищі чини великих компаній, представники спільних торгово-промислових палат, великих банків та юридичних фірм[3].
Крім «Transparency International», аналізом ступеню поширеності корупції в різних країнах займалися й інші організації. Зокрема, наприкінці 90-х рр. гонконгська фірма «Political and economical risk consultancy» провела спеціальне дослідження про поширеність корупції в країнах Азії. Основою методики стало опитування менеджерів іноземних фірм, що працюють на ринках азіатських країн, завдяки чому фірма прийшла до висновку, що найбільш корумпованими в регіоні були Китай, Індія та Індонезія.
Наприкінці 90-х рр. Світовий банк разом з Європейським банком реконструкції та розвитку провели дослідження стану корупції в 20 країнах з перехідною економікою. У цих країнах швидкими темпами відбувався процес перерозподілу основної маси матеріальних і фінансових активів.
У багатьох країнах корупція має значний вплив на цей процес, приховано закріплюючи в нових правилах і інститутах переваги вузької групи впливових «олігархів» [55, c. 87].
Широкі можливості для соціологічного аналізу корупції надають математичні методи дослідження цього феномену. Розглядаючи загальну сукупність усіх угод, ми можемо дослідити з одного боку інтенсивність цього явища, а з іншого – середній розмір хабара. Перемножуючи дві незалежні перемінні, можна отримати в загальному вигляді розмір середнього корупційного «бюджету» однієї фірми, також є можливість вирахувати сукупний заробіток чиновництва. Якщо ж екстраполювати отримані данні на поширеність цього явища по сферах, то можемо вирахувати загальну кількість хабарів у економіці і розмір тіньового ринку.
Відзначимо, що отримана математично оцінка обсягу корупційного ринку буде свідомо занижена. По-перше, чим активніше підприємець використовує корупційні методи як інструмент отримання конкурентних переваг, тим частіше він відмовляється відповідати на найбільш сутнісні питання анкети щодо розміру, причини і сутності хабара. Очевидно, активний вплив на владу вимагає більших витрат, ніж пасивний відкуп від її натиску. По-друге, методика статистичних розрахунків консервативна. Зокрема, вона обмежується вивченням генеральної сукупності на рівні тих підприємців, що бажають позбавитися корупції, тобто при математичному розрахунку відсоток тих, хто отримує пряму вигоду від корупції врахованим не буде. По-третє, математичні методи не враховують кримінальну корупцію (виплати посадовим особам з боку кримінального бізнесу) і угоди між посадовими особами. У нас немає доступу до олігархів і нерезидентам. Цей перелік можна було б продовжити[56].
Підсумовуючи вище сказане, варто відмітити, що історія корупції свідчить, що цей соціальний феномен конструювався протягом всієї історії у більшості сучасних країн, однак притаманність цього явища тільки українському народові не є детермінованим, адже не існує жодного народу, що приречений на корупцію і не може її подолати, адже з історії ми бачимо приклади Італії, Грузії, Сингапуру, коли найкорумпованіші країни ставали «чистими» і досі підтримують законність своєї влади. Історія формування відношення до корупції в Україні також має тривалий процес і з одного боку пов’язана з заохоченням чиновництва до корупції у Російській Імперії, а з іншого з розвитком самостійної державності у вигляді козацтва, що у перших формах народовладдя вже розуміло небезпеку непотизму, корупції та розкрадання бюджетних коштів. Суттєвий внесок у ставлення до корупції внесли релігійні практики народів, однак їх специфікою є певне викривлення розуміння корупції і формування нейтрального ставлення до певних практик.
Історичний процес безпосередньо впливає на детермінанти корупції, що формуються залежності від специфіки країни, яку можна дослідити тільки у міжнародних дослідженнях з єдиною методикою. Наразі під тиском процесів глобалізації економік та країн боротьба з корупцією стала інтернаціональним питанням, тому дослідження проводяться міжнародними агенціями та організаціями, причинами глобальної боротьби з корупцією є усвідомлення не захищеності будь-якої системи від корупції, які під впливом міграції та діяльності транснаціональних корпорацій можуть опинися в небезпеці.