Цікаве життя людини! Хтось народжується щасливим, комусь доводиться пережити складні обставини долі, але є і такі долі, коли не має змоги щось змінити самому. Саме дитячі долі в руках дорослих, і тому важко переживати за дітей, чиє життя понівечено та з самого початку зруйновано. Відсутність батьківського тепла, маминої колиски на ніч, іграшок та подарунків на свята від рідних - все це є життя дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Ці діти живуть в інтернатах, мають одяг та їжу, в літку вони відпочивають в оздоровчих таборах, але єдине - їх ніхто не чекає, і нікому пожалітись про забитий синець чи успіх у спортивних змаганнях.
За статистичними даними в Україні понад 103 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, хоча ця цифра дещо сумнівна, оскільки державна статистика враховує лише кількість дітей, відносно яких є рішення державної влади. Статистика не може врахувати кількість дітей, які фактично позбавлені батьківського піклування і в долю яких не втрутилося суспільство [9].
Поширенню такого негативного соціального явища як сирітство в нашій країні сприяє: збільшення рівня безробітності, бідність значної частини населення, послаблення значимості інституту сім’ї, втрата старшим та молодшим поколінням загальнолюдських моральних цінностей, пияцтво та наркоманія [7]
Саме тому, наша держава підтримує створення сімейних форм виховання дітей-сиріт. Це прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.
Із вище сказаного ми можемо сформулювати мету нашої статті, яка полягає у виявленні альтернативних заходів щодо вирішення проблем сирітства в Україні.
Меті підпорядковані конкретні завдання дослідження:
дитячий будинок сімейний сирітство
- визначити феномен сирітства щодо українських реалій сьогодення;
- проаналізувати проблеми, що виникають при створенні ДБСТ та шляхи їх покращення.
Як вже було вище згадано, в Україні нараховується понад 103 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і, нажаль, ця цифра з кожним роком зростає. Аналізуючи дані кількості всиновлених дітей протягом років можна сказати, що не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, кількість всиновлених з їх числа зменшується, про що свідчать наступні дані. Протягом 9 місяців 2010 року в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу влаштовано лише сорок одну дитину-сироту та дитину, позбавлену батьківського піклування. Для порівняння, протягом аналогічного періоду 2009 року в такі сім'ї влаштовано 90 дітей. Це свідчить про те, що службами у справах дітей вживається недостатньо зусиль щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу ().
Така ситуація ставить під загрозу забезпечення права дітей на виховання в сім'ях.
Однією з найсуттєвіших причин, від якої залежить кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є мотивація населення щодо створення сімейних форм опіки таких дітей. Проте хотілось би винайти ефективні шляхи її подолання. В даному випадку хотілось би запропонувати реалізацію проекту під назвою "Моя "рідна прийомна" дитина", метою якого є заохочення громадян до створення дитячих будинків сімейного типу. Суть даного проекту полягає у особистому звернені батьків-вихователів та вихованців ДБСТ до батьків дітей загальноосвітніх шкіл з проханням у зменшенні кількості дітей, що перебувають в інтернатних закладах чи будь-яких інших Державних закладах для дітей-сиріт, та безпосереднього взяття таких дітей на виховання в сім’ю.
Як і звичайних сім'ях прийомні сім'ї та ДБСТ мають певні проблеми у подальшому їх функціонуванні. Однією з таких проблем є занепокоєння у якості підбору кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі для створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу та здійснення подальшого взаємного добробуту сім'ї та дитини.
Непоодиноким є припинення функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в зв’язку з відсутністю взаємопорозуміння між членами даних сімей що супроводжується вибуттям прийомних дітей та дітей-вихованців із сімейного оточення.
Такі випадки свідчать про неякісну роботу служб у справах дітей щодо підбору сімей для дітей, які потребують влаштування, незнання особливостей і потреб дітей, які влаштовуються в сім'ї.
При влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейні форми виховання пріоритетними є інтереси дитини та її потреби, відповідно до яких визначаються характеристики та ресурси майбутніх батьків.
На сьогоднішній день в Україні поширено три основні сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. До них відносяться прийомні сім'ї, усиновлення та дитячі будинки сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей [4].
Проблеми дитячого сирітства та особливості виховання дитини в ДБСТ вже не одноразово досліджувались різним науковцями.
На необхідності сімейного виховання як оптимальної умови гармонійного розвитку дитини свого часу постійно наполягали видатні педагоги-гуманісти - Г. Гмайнер, П.Ф. Лесгафт, О.С. Макаренко, Й.Г. Песталоцці, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський. Вони доводили, що сім’я є одним із найважливіших інститутів соціалізації дитини, персональним навколишнім середовищем її розвитку, оскільки саме в сім’ї беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як людини. На формування дітей також впливають і характер стосунків між батьками та між батьками і дітьми, іншими членами сім’ї і ставлення батьків до праці, і їхня участь у суспільному житті, і їхні інтереси, моральні цінності тощо [2].
Соціально-педагогічні аспекти функціонування дитячих будинків сімейного типу особливі. З одного боку, вони відображають весь спектр проблем звичайної багатодітної сім’ї. З іншого - перед такою сім’єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку дитини, відставання та занедбаності її здоров’я, а також подолання наслідків психічних травм.
Проблемам соціальної адаптації, морально-правового, естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвячені роботи українських науковців: Л.С. Дробот, Л.В. Єременко, Л.В. Кузьменко, Н.О. Рєпи, В.Г. Слюсаренко, Л.М. Смагіної, В.В. Чечет, В.С. Яковенко. Вивчення особливостей виховного процесу в дитячих будинках сімейного типу, розкриття специфіки взаємодії дітей і батьків-вихователів, аналіз основних її напрямків, сфер і засобів їх впливу на формування особистості вихованців є важливим напрямком у наукових пошуках оптимальних методик сімейної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, як органічної частини системи державного піклування [3].
Поряд із цим, ще недостатньо уваги приділяється вивченню проблем, пов’язаних із психологічними особливостями дітей, які потрапляють до дитячих будинків сімейного типу; проблем спілкування рідних та прийомних дітей між собою; необхідність підтримання зв’язків з біологічними батьками дитини; не визначені питання підготовки батьків-вихователів щодо необхідності розгляду їх опіки над дітьми як тимчасового явища; формування позиції першочергового врахування інтересів дитини у визначенні її влаштування.
Особливості соціально-психологічного розвитку дітей, що залишилися без піклування батьків, дошкільного віку, причини, що визначають несприятливий психологічний розвиток дітей, що виховуються в закритих дитячих установах, дані про стан психічного здоров'я вихованців являються особливо важливими при складанні індивідуальних реабілітаційних програм для забезпечення повноцінної реалізації та самовизначення дітей-сиріт [1, 7].
Часто сироти не ототожнюють себе із суспільством, оточуючими людьми, а протиставляють себе їм. Одержуючи освіту, спеціальність, створюючи родину, народжуючи дітей і виховуючи онуків, вони продовжують називати себе сиротами, підтверджуючи теорію про те, що приналежність до групи - це доля.
В українському суспільстві існують стереотипи, пов'язані із вихованцями закладів опіки. Зверхнє ставлення вихователів та викладачів, неповага до особистості, стигматизація та ізоляція дітей, непристосованість через ставлення до цього дорослих до нормального життя у соціумі закладені у самій системі державних закладів опіки.
Особливості розвитку самовизначення особистості дитини-сироти розкриті в дослідженнях, де показано, що в умовах неблагополучної родини або дитячого інтернатного закладу найчастіше формується дезадаптивна особистість.
Дитинство - це період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, моральні орієнтації, життєздатність і цілеспрямованість, що є важливими факторами в становленні самовизначення особистості [9].
Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у дитячі будинки сімейного типу призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування ДБСТ, відновлення його виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.
На початковому етапі функціонування ДБСТ здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і вихованців до нових умов проживання, ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку дітей-вихованців в різні періоди їх становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості.