1.4 Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя
На розвиток і координацію соціальної політики, соціального захисту, системи надання послуг, обслуговування громадян похилого віку, інвалідів та інших верств населення спрямовано цілу низку державних документів, законів, указів, постанов, розпоряджень та інше.
Основоположним документом є Конституція України, в статті 46 якої вказано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право їх на забезпечення повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, страти годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [14].
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Інші статті Конституції України гарантують такі права людини, як право на освіту, житло, охорону здоров’я та інші права. Окрім Основного Закону питання соціального захисту подані в цілій низці інших законів держави та підзаконних актах.
Нині система соціального обслуговування має бути спрямована на реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення, спрямовуватись на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.
Пріоритетними напрямками в цій сфері мають бути:
─ удосконалення роботи органів соціального захисту населення;
─ розвиток мережі установ, які займатимуться організацією комплексного соціального обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.
Для цього необхідно:
─ підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян в інтернатних установах, вдома, залучити до співпраці з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення;
─ запровадити для матеріального забезпечення верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах;
─ здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення.
В українському законодавстві не втратив чинності ще Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно якого інваліди мали певний перелік пільг.
Існує також Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», який встановлює державні гарантії права малозабезпечених громадян та громадян похилого віку на державну соціальну допомогу як складової частини загальної системи соціального захисту населення [25].
Згідно цього закону метою соціальної допомоги є створення умов для подолання складних життєвих обставин та сприяння можливості для рівної участі особи у житті суспільства.
Соціальна допомога надається громадянам України, а також іноземцям, особам без громадянства та членам їх сімей, які постійно проживають в Україні на умовах, передбачених законодавством України та міжнародними угодами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
В Україні передбачено наступні види соціальної допомоги:
─ соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;
─ соціальна допомога, що надається в стаціонарних установах;
─ соціальна допомога, що надається вдома;
─ одноразова соціальна допомога.
Соціальна допомога може надаватись у таких формах:
─ грошова;
─ натуральна
─ соціальні послуги в стаціонарних установах чи вдома.
Соціальна допомога у стаціонарних установах надається непрацездатним особам у разі часткової або повної втрати ними здатності до самообслуговування (за наявності медичного та соціального висновку про потребу сторонньої допомоги чи за відсутності працездатних дітей, батьків чи інших осіб, які відповідно до законодавства зобов’язані їх утримувати, або неможливості такого утримання з поважних причин (проживання в інших населених пунктах, у тому числі за кордоном; перебування у відрядженні; місцях позбавлення волі тощо).
До стаціонарних установ і організацій, що надають соціальну допомогу належать:
будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.
Соціальна допомога окрім державних інституцій може надаватись також громадськими, релігійними та благодійними організаціями а також окремими громадянами, іншими підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності, які мають ліцензію на право здійснення цієї діяльності.
Стаціонарні установи і організації, що надають соціальну допомогу, утримуються за рахунок місцевих бюджетів, коштів осіб, які користуються послугами цих установ, або їхніх дітей (батьків) чи інших осіб, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані їх утримувати.
Стаціонарні установи можуть також утримуватися за рахунок коштів соціальних а також благодійних фондів, а також пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій, інших джерел, не заборонених законодавством.
Соціальна допомога вдома надається одиноким особам у разі часткової втрати здатності до самообслуговування (за наявності медичного та соціального висновку про потребу сторонньої допомоги) та відсутності працездатних дітей чи інших осіб, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані їх утримувати.
Вдома можуть надаватися такі види послуг:
─ доставка додому товарів першої необхідності, гарячих обідів, преси, медикаментів, виклик лікарів;
─ приготування їжі;
─ допомога в прибиранні житлового приміщення, пранні білизни, обробітку присадибних ділянок, виконанні різних видів ремонтних робіт, забезпеченні паливом;
─ збирання і підготовка документів для санаторно-курортного лікування, влаштування до стаціонарних установ для громадян похилого віку та інвалідів, стаціонарних відділень територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян;
─ встановлення і підтримання зв’язків з організаціями і підприємствами, де працювали громадяни, які обслуговуються вдома, для надання їм допомоги;
─ допомога, пов’язана із самообслуговуванням, процедурами особистої гігієни та інші послуги.
Соціальні послуги вдома надаються безоплатно одиноким непрацездатним особам, середньомісячний сукупний дохід яких не перевищує встановленого прожиткового мінімуму для сімей, або особам, які мають працездатних дітей (батьків) за умови, що їх сукупний дохід не перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
Соціальні послуги вдома можуть надаватися за часткову оплату одиноким непрацездатним особам, середньомісячний сукупний дохід яких перевищує прожитковий мінімум для непрацездатної особи або особам, які мають працездатних дітей (батьків) за умови, що середньомісячний сукупний дохід з урахуванням доходу, що перевищує 150 відсотків, але не досягає 300 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
До установ і організацій, що надають соціальні послуги вдома належать:
─ територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян;
─ відділення соціальної допомоги вдома.
Надання соціальних послуг вдома проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів осіб, які користуються послугами цих установ або їх дітей, коштів соціальних і благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій, інших джерел, не заборонених законодавством.
Проаналізувавши вищевикладене ми робимо висновок, що держава пам’ятає про свій обов’язок захищати знедолених, нещасних, скривджених.
РОЗДІЛ 2. ООГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ, ЙОГО СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В УПРАВЛІННІ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ХОТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
2.1 Загальна характеристика соціального стану Чернівецької області та Хотинського району
Чернівецька область або Буковина територіально найменша і наймолодша область України. Це унікальний край, в якому поєднані історична доля Північної Буковини та частини Бессарабії. Розташований на перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, цей шматочок української землі, в силу свого політичного становища завжди був предметом зазіхань з боку сусідніх країн.
Область утворена 7 серпня 1940 року. В сучасних її межах територія області сягає 8,1 тисячі метрів квадратних (це 1,3% території країни). Розташована трикутником на південному заході України, з півдня та південного заходу вона виходить на державний кордон з Румунією та Молдовою, а з заходу межує з Івано-Франківською, з півночі - Тернопільською та Хмельницькою, зі сходу - Вінницькою областями.
Область має добре залізничне, автошляхове та авіаційне сполучення як із зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.