Та окрім конфесійного, сімейного та політичного середовища існують й інші суспільні групи, які об’єднують у собі індивідів. Роль міцно згуртованої групи може відіграти професійна група або кооперація, до складу яких входять робітники однієї категорії, що виконують спільну роботу та мають спільні інтереси. Професійна діяльність є чудовим фундаментом для колективного життя. Спільні інтереси професійної групи користуються пошаною і стоять на першому місці для кожного з її членів. Врешті, таке явище, як корпорація, ще за минулої епохи засвідчило, що воно може бути колективною особистістю, котра інколи аж занадто оберігає свою автономність та владу, яку вона утримує над своїми індивідами. Професійна група в змозі тримати своїх членів під контролем та піклуватися про них. Вона здатна вивести кожного індивіда зі стану моральної ізоляції [4,с.487].
Але професійна група, яка здатна виконувати такі обов’язки має свої умови існування. Група не повинна бути приватною, а цілком визначеним та визнаним законом органом життя суспільства. Вона має відігравати суспільну роль, а не відображати приватні інтереси. І обов’язково, трудовий колектив повинен виконувати власні функції та мати здатність розвиватися.
Правильно влаштована професійна група в змозі побороти не лише егоїстичний, а й близький йому аномічний суїцид. Аномія виникає, подібно до егоїзму, внаслідок браку суспільних сил, які здатні регулювати колективне життя. Відмінність полягає, лише, у тому, що у випадку егоїстичного самогубства цей чинник викликає збудження та відчай, а у випадку аномічного – призводить до збурення та дезорієнтації.
Та професійна група не допоможе вгамувати самогубство, яке виникає внаслідок подружньої аномії, і причиною якого є інститут розлучення. Тому, здавалося б, єдиний засіб обмежити кількість таких самогубств, полягає у тому, щоб надати шлюбному союзові більш нерозривного характеру. Та зменшення, таким чином, кількості самогубств одружених чоловіків призведе до збільшення випадків самогубств серед заміжніх жінок. Здається, іншого виходу тут бути не може тому, що зацікавленість двох різних статей у шлюбі діаметрально протилежна. Це спричинено тим, що чоловік та жінка неоднаковим чином беруть участь у суспільному житті. Чоловіки більш соціалізовані істоти, тому що вони активно залучені до подій, які відбуваються у суспільстві. Бажання та устремління чоловіка мають колективне походження, тоді як такі ж риси жінки пов’язані з безпосереднім впливом організму. Чоловіка можна назвати продуктом суспільства, жінка ж залишається такою, якою створила її природа. У них зовсім різні вподобання й погляди, тому інститут шлюбу не може одночасно чинити сприятливий вплив на них обох.
Зрозуміло, що жінка ніколи не буде схожою на чоловіка і не буде спроможна виконувати в суспільстві ті ж самі функції, які виконує чоловік. Та вона в змозі виконувати приписані лише жінці ролі і цим самим відігравати у суспільному житті не менш важливу роль, аніж чоловік. І жінка, і чоловік мають змогу соціалізуватися в однаковій мірі, при цьому, зберігаючи усі свої відмінності. Таким чином відбулося б зближення двох статей і різниця між членами подружжя звелась би до мінімуму.
Отже, щоб чоловік та жінка зазнавали однакового впливу суспільних інститутів, потрібно щоб вони були істотами однакової природи. Тоді нерозривність шлюбних відносин не буде розглядатись, як чинник який сприяє одній статі і завдає шкоди іншій. В такому випадку цей чинник можна розглядати, як напрям профілактики суїциду, спричиненого шлюбною аномією[4, с.496].
Отже, Емілю Дюркгейму вдалося визначити напрямки профілактики самогубств: для того, щоб подолати явище суїциду, перш за все потрібно у правильному руслі виховувати членів суспільства. Та щоб суспільство було спроможне на таке виховання, потрібно позбутися причин самогубств. Причини егоїстичного та аномічного самогубств можна усунути за допомогою згуртованості груп, які оточують індивіда. На роль таких колективів підходять професійні групи та кооперації, які об’єднують індивідів на підставі спільних інтересів та цілей. Щодо причин аномічного самогубства, яке спричинене шлюбною аномією, то їх можливо подолати таким шляхом – надати однакові умови соціалізації двом членам подружньої пари, щоб вони зазнавали однакового впливу зі сторони суспільства.
Висновки
Еміль Дюркгейм – один із загальновизнаних творців соціології, як науки, як професії та предмету викладання. Вплив його ідей відчувається у різних галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до емпіричних та прикладних досліджень.
Проаналізувавши працю Еміля Дюркгейма «Самогубство», можна зробити певні висновки. Самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним та усвідомленим актом, який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни.
У соціологічному дослідженні «Самогубство» можна впевнитись, що в основному на суїцидні настрої впливають соціальні причини. Між відсотком самогубств та рівнем інтеграції соціальних груп існує пряма залежність. При послабленні зв’язків міх індивідом та суспільством зростає кількість самогубств. Причини суїциду не пов’язана з проблемами у житті індивіда. Якщо люди вчиняють акт самогубства, то це не тому, що вони психічно хворі, і не тому, що їм щось не вдалось у житті. Їхні самогубні потяги, здебільшого, викликані тим,що індивіди не знають межі своїх потреб, не мають життєвої мети. Важкий стан, який переживають самогубці свідчить не про економічні потреби, а про моральні.
Саме, в залежності від причин, вчений виділив чотири типи самогубств. Кожний тип суїциду спричиняється відповідними причинами соціального характеру. Фактори ж несоціального порядку можуть впливати на відсоток самогубств лише побічно. Якщо ж Дюркгейм звертався до таких факторів, то він відшукував той їх аспект, який пов'язаний з фактором соціальним.
Використовуючи дані офіційної статистики Дюркгейм виявив ряд закономірностей: самогубства частіше трапляються влітку, аніж взимку; чоловіки частіше покінчують з життям, аніж жінки; старі люди – частіше, ніж молоді; солдати – частіше, ніж цивільне населення; одинокі – частіше, ніж заміжні, протестанти – частіше, ніж католики.
Еміль Дюркгейм, також, знайшов способи, які допоможуть запобігти зростанню кількості самогубств. Він зазначав, що потрібно відвертати індивідів від такого негативного вчинку шляхом виховання. Необхідно розвивати у людині здатність узгоджувати свої думки та почуття, щоб вона була в змозі переслідувати свою мету і розуміти чого прагне у цьому житті. Та виховання є лише віддзеркаленням суспільства і воно матиме здоровий характер, якщо й в суспільстві пануватиме духовна гармонія. Отож, правильне виховання можливе тоді, коли усунути усі причини лиха, від якого потерпає суспільство. Тобто необхідно усунути причини суїциду.
Ліками проти егоїстичного та аномічного суїциду є надання згуртованості професійним групам та коопераціям, їх зміцнення. Причини аномічного суїциду, який викликаний шлюбною аномією, усуваються при однаковій соціалізації членів подружньої пари та однаковому впливі на них соціальних інститутів. Щодо альтруїстичного суїциду, то ним можна знехтувати – його сучасний стан не є аномальним.
Смерть з власної волі – самогубство завжди буде хвилювати людство. Та зважаючи на цінність людського життя, суспільство в змозі допомогти особі створити життєстверджуючий світогляд, повірити у своє призначення.
Еміль Дюркгейм разом із своєю роботою проклав дорогу кількісному аналізу співвідношення суб’єктивних та об’єктивних фактів, головний напрям його дослідження дав поштовх до розробки загального питання – соціальної обумовленості індивідуальної психології. Праця «Самогубство» відіграла значну роль в утвердженні соціального підходу до самогубства на противагу психопатичному, який був поширений за його життя і який до наших часів протистоїть соціологічному підходу.
Список використаної літератури
1.Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. – К.: Юніверс, 2004. – 688с.
2.Гофман А.Б. Социология Эмиля Дюркгейма // Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. - М.: Канон, 1995. - 307-345 с.
3.Громов И.А., Мзкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая соціологія. – СПб: Ольга, 1996
4.Дюркгейм Еміль Самогубство: соціологічне дослідження / Пер. з фр. Л.Кононович. – К.: Основи, 1998. – 519 с.
5.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда.- М.: Наука, 1992
6.Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття. — К.:Либідь, 1993. – 336 с.
7.История буржуазной социологии конца XIX - начала XX вв. - М.: Наука, 1979. – 344 с.
8.История социологии в Западной Европе и США. Учебник для вузов. Ответственный редактор — академик РАН Г. В. Осипов. — М.:Норма, 2001. — 576 с
9.История теоретической социологии В 4 т. / Ю.Н. Давыдов (отв.ред.,сост.). Т.2. — М.: Канон, 1997. — 448с.
10.Осипова Е.В. Социология Е.Дюркгейма. Критический анализ теоретико-методологических концепций. - М.: Наука, 1977. – 280 с.
11.Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 224 с.
12.Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5 изд. – СПб: Питер, 2002. – С. 26-34
13.Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К., 1993. – 230 с.
14.Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовн. Культури, 1998.
15.Воронцов А.В. История социологии. ХІХ - начало ХХ века: в 2 ч. / А.В.Воронцов, И.А.Громов. - М.: Гуманитар.изд.центр ВЛАДОС, 2005.– 423 с.
16.Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. Учебное пособие для вузов. М., 1995.