Факультет соціальних наук і технологій
Школа соціальної роботи ім. Полтавця
Кваліфікаційна робота
на здобуття академічного звання
бакалавра соціальної роботи
Гендерні аспекти епідемії ВІЛ\СНІД
Омеляненко Нінель Михайлівни
Науковий керівник
Савчук О.М.
Вступ
Проблема ВІЛ/СНІДу в Україні, не зважаючи на всі зусилля державних, неурядових та міжнародних організацій, залишається надзвичайно актуальною. За оцінками міжнародних експертів в Україні сьогодні живе понад 440 тисяч людей з ВІЛ/СНІДом, що обумовлює зайняття нашою державою одного з перших місць серед європейських держав за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу.[46] На початку розповсюдження хвороби, ВІЛ/СНІД в Україні був, в основному «чоловічою хворобою», та останнім часом тенденції змінюються. Так, якщо в 90-х роках більшість людей із позитивним статусом складали чоловіки, а жінки, в свою чергу, становили 25%, то зараз 43% офіційно зареєстрованих людей - це жінки [45]. Згідно даних ЮНЕЙДС вірус частіше вражає дівчат підліткового віку та жінок. Ця група населення є більш вразливою до ВІЛ з фізіологічних, соціокультурних та економічних причин.[46] Окрім того, ВІЛ-позитивні жінки щодня стикаються з гострими проблемами, які викликані гендерними стереотипами [21]. Тому гендерний аспект проблеми є актуальними і може бути значимим в ефективній протидії ВІЛ/СНІД.[49]
З огляду на це, в Україні постає необхідність формулювання комплексного підходу до боротьби з проблемою ВІЛ/СНІДу та його попередження, що включає в себе і гендерний вимір проблеми, адже саме він займає чільне місце в спектрі причин поширення епідемії. На жаль на даний час, робота з гендерними чинниками не є одним із пріоритетів «Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД», а також в роботі державних та недержавних організацій [36]. Це призводить до того, що в Україні дуже обмежено реалізуються гендерно чутливі програми подолання епідемії ВІЛ/СНІДу. Основний наголос в існуючих програмах зроблений на проведення досліджень, які зорієнтовані лише на порівняння рівня поінформованості чоловіків та жінок щодо проблеми, що є першим кроком у запровадженні гендерного підходу.
Однак, вивчення практики впровадження гендерно чутливих програм в Україні, а саме вивчення рівня поінформованості та ставлення до гендерних факторів ВІЛ серед спеціалістів, які реалізовують такі підходи, є актуальним. Оскільки “Всеукраїнська Мережа ЛЖВ)” одною з небагатьох організацій в Україні, яка декларує необхідність врахування гендерних чинників при надання послуг і зазначає про існування гендерної політики та реалізацію ряду проектів, пов’язаний з гендерним виміром інфекції, то вивчення рівня професійної компетентності щодо означеного аспекту є актуальним [20].
Мета роботи: з’ясувати рівень поінформованості працівників ЛЖВ щодо гендерних аспектів проблеми ВІЛ/СНІДу та визначити методи його покращення.
Завдання роботи:
1. Визначити рівень поінформованості працівників ЛЖВ щодо гендерних аспектів ВІЛ/СНІДу
2. Розробити та провести інформаційний тренінг “Гендерні аспекти ВІЛ/СНІД” з працівниками ЛЖВ
3. Виявити зміни у розумінні гендерних аспектів ВІЛ/СНІДу після участі в тренінгу
4. Розробити практичні рекомендації щодо покращення рівня проінформованості працівників ВІЛ-сервісної організації
Об’єкт дослідження: працівники організації “Всеукраїнська Мережа ЛЖВ”
Предмет дослідження: рівень поінформованості працівників організації Всеукраїнська Мережа ЛЖВ щодо гендерних чинників проблеми ВІЛ/СНІДу в Україні.
Розділ 1. Проблема ВІЛ/СНІД в гендерному вимірі
1.1 Сутність поняття гендеру та гендерної політики
Вивчення гендерного виміру проблеми ВІЛ/СНІД, потребує визначення основних понять, а саме- поняття гендеру та супутніх йому явищ. Поняття “гендер” походить від грецького “генос”, що означає “походження”, “матеріальний носій спадковості”, “той, що народжує”[6]
Вважається, що термін гендер було введено в науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці “Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності” у 1968 році. “Гендер” він розглядав як поняття, що виражає психологічні, соціальні, культурні особливості, незалежно від тих, що тлумачать біологічну стать [4].
Понятійне поле гендеру ще не до кінця окреслене та інституціолізоване, але в основі гендерного підходу лежить ідея рівноправ’я, яка в умовах сучасного цивілізованого суспільства набула нових ознак. Тому є великою помилкою розглядати ґендер як виключно боротьбу жінок за рівні із чоловіками права [34]. У той же час слід визнати, що сучасний світ дійсно не надає фактичної можливості чоловікам і жінкам користуватися рівними правами, хоча юридично такі права часто проголошені як рівні. Так само слід визнати, що історично саме жінки були дискримінованою групою, що певною мірою відбилося на їхньому сучасному становищі в суспільстві. Але і не можна стверджувати, що чоловіки є абсолютною захищеною в своїх правах групою населення і що вони не потерпають від дискримінації за статевою ознакою[1].
Соцiологи проводять рiзницю мiж чоловiком та жiнкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролi. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соцiальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соцiальних можливостей людини. В науковому дискурсі можна зустріти різні визначення гендеру, наприклад, Кобелянська вивчаючи питання гендеру в своїй праці “Гендерна освіта в Україні: реалії та перспективи”, визначає як соціальний інститут, засіб організації суспільства, який впливає на соціальні ролі чоловіка й жінки і закріплює певні зразки поведінки, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейних ролях та репродуктивній поведінці [22].
В контексті вивчення гендеру вивчають гендерну політику, як утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей, завдань та методів їх досягнення в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань[13].
Для конкретнішого розуміння суті гендерної політики слід зосереджуватися на концептуальному тлумаченні таких понять: рівність чоловічої та жіночої соціальних статей; рівність прав; рівність можливостей, а також уточнити значення таких категорій, як гендерна рівноправність, суспільство гендерної рівності[16].
Рівність чоловічої та жіночої соціальних статей означає рівність соціального статусу, всезагальна участь у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самоусвідомлення особистісних потреб та інтересів, долання елемента ієрархічності, за якою чоловіки історично розглядалися як істоти вищі, а результати їхньої діяльності заздалегідь оцінювалися як більш суспільно значущі, ніж ті, що були досягнуті жінкою [19].
Під рівністю можливостей розуміється фактична можливість користування правами й свободами людини незалежно від статі. Рівність можливостей забезпечується системою засобів рівного розподілу цінностей, що має виключати дискримінацію за статевою ознакою та уникати будь-якої можливості негативного впливу на життєдіяльність та самовираження особистості [23]. Гендерна рівноправність визначається як рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють. Тобто це означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також мати користь від результатів [11].
Принцип гендерної рiвностi закрiплений в Конституцiї України. Стаття 3 Конституцiї закрiплює рiвнiсть чоловiкiв та жiнок в усiх сферах життя. Окрiм даної норми гендерна рiвність торкається ст.21, 24, 51. [32] Так, частина третя ст. 24 Конституцiї України, безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жiнкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловiки позбавленi такої можливостi. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розумiння принципу гендерної рівності саме в Українів ипів у різних сферах життя.
Ще однією важливою категорією є суспільство гендерної рівності, що визначається як системно організоване суспільне життя, в якому жінки й чоловіки мають рівні права, свободи й можливості для добровільної участі як рівноправні партнери в усіх сферах життєдіяльності, мають змогу користуватися рівними політичними, економічними, соціальними і культурними привілеями, а також нести однакову відповідальність. суспільство ґендерної рівності формується і функціонує, керуючись концептуальним баченням відповідних перетворень і розвитку [32, 22].
Гендерна політика реалізується через механізми – конкретні заходи, які вживаються державою та суспільством для утвердження гендерних принципів у різних сферах життя. Такі механізми різні за формою та ефективністю. Видяляють загальні та спеціальні механізми.
Загальні механізми передбачають: прийняття нормативно-правових актів, які забороняють дискримінацію, регулюють сфери суспільного життя з урахуванням ґендерних особливостей, встановлюють санкції за порушення правових норм та політичні заходи, що вживаються відповідними органами державної влади та главою держави.