КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«ДЕРЖАВНА ЕТНОКУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ»
Одеса, 2011
Вступ
В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, становлення сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування, об`єднуючою основою яких є культура і, зокрема, міжетнічні культурні відносини. Саме вони забезпечують нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створюють атмосферу толерантності і терпимості, сприяють гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкривають перспективу її самореалізації.
Актуальність теми.
Важливість формування міжетнічних культурних відносин, що є для України не лише бажаним орієнтиром, але й необхідною умовою її існування як цілісної суверенної держави, яка прагне миру і злагоди, обумовлена такими факторами:
По-перше, потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в етнічному, культурному, мовному та релігійному відношеннях спільнот. Адже обравши курс на формування сучасної моделі громадянсько-територіальної (або політичної) нації і, таким чином, на побудову багатокультурного суспільства, загальнонаціональна ідентичність членів якого має забезпечуватись територіальним патріотизмом та етнічним плюралізмом, Україна заявила про себе як про Вітчизну усіх громадян, що живуть на її землі. Реалізація цих стратегічних і тактичних орієнтирів суспільного поступу базується на об`єднуючому елементі, яким є культура міжетнічного спілкування.
По-друге, нова парадигма етнополітичного розвитку зумовлює необхідність визначитись стосовно тих політичних, соціально-психологічних, мовно-культурних наслідків деформації етнаціональної сфери, що сталася в результаті тривалого перебування України у складі колишнього СРСР. Річ у тім, що на відміну від більшості європейських країн, проблема збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності в Україні стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією держави – українцями, мовно-культурна самобутність яких в ряді регіонів була значною мірою втрачена, а національні права, зокрема на освіту, отримання та поширення інформації рідною мовою, забезпечені не у повному обсязі.
По-третє, важливість формування культури міжетнічного спілкування обумовлена також доцільністю утвердження консолідуючих факторів українського суспільства, бо масова дезорієнтація, втрата звичних солідарностей і згоди, розщепленність соціокультурного простору все ще залишаються ознаками перехідного, трансформаційного характеру нашої держави.
Особливої актуальності набуває необхідність наукового осмислення й визначення суті та змісту міжетнічних культурних відносин, їх ролі в етнополітичному розвитку українського суспільства.
Актуальним є також аналіз процесу формування міжетнічних культурних відносин, чільне місце у якому посідають політичні і громадські інститути. Створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, вони відіграють важливу роль у здійсненні етнодержавотворчих процесів в Україні.
У вітчизняній історіографії ще не опубліковано узагальнюючої праці, в якій би комплексно, з урахуванням сьогоденних політичних реалій висвітлювався процес формування міжетнічних культурних відносин в Україні на сучасному етапі.
Мета і завдання.
Виходячи з актуальності теми, метою праці є аналіз, узагальнення і спроба особистого визначення суті міжетнічних культурних відносин, а також окреслення політико-правових засад та з`ясування ролі громадсько-політичних об`єднань у формуванні даної культури.
Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:
проаналізувати стан наукової розробки теми; виявити сутнісні ознаки і структурні параметри міжетнічних культурних відносин;
Об`єктом дослідження є міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття.
Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що:
по-перше, основні положення курсової, сформульовані висновки, наукові рекомендації будуть сприяти подальшому поглибленню дослідження етнонаціональної сфери суспільного буття, вплинуть на активізацію пошуку державними й громадськими діячами ефективних шляхів духовного піднесення суверенної України, а також викличуть певну зацікавленість у працівників освіти, культури, краєзнавців – всіх, хто бере участь у державотворчому процесі; по-друге, узагальнення та підсумки, зроблені в курсової, можуть знайти застосування і в навчально-виховній практиці, яка здійснюється в державних і приватних школах, гімназіях, коледжах, ліцеях, вищих навчальних закладах в ході вивчення гуманітарних дисциплін і спецкурсів з проблем духовного відродження, національно-патріотичного виховання та формування міжетнічних культурних відносин.
В сучасних умовах існування політичних суспільств одним з основних напрямів державної етнополітики повинна бути побудова гармонійної моделі міжетнічного співжиття на основі принципів національного патріотизму та етнічного плюралізму, особливу роль в якому виконує культура міжетнічного спілкування як важливий чинник оновлення та консолідації суспільства.
Розгляд міжетнічних культурних відносин, з одного боку, як окремої цілісної системи, яка має свою структуру, певні ознаки і функціональні складові, а з іншого, як одне з відгалужень загальної культури.
Визначення рівнів даної культури, доведення того, що у запобіганні міжетнічних протиріч та конфліктів, обстоюванні ненасильства, толерантності у стосунках між представниками різних національностей чільне місце посідає міжетнічні культурні відносинисаме високого рівня.
Формування такої культури можливо лише за умови створення адекватної політико-правової бази. Важливе значення в утвердженні в українському суспільстві міжетнічної злагоди, гуманістичних норм і принципів міжетнічних культурних відносинмають Всеукраїнські і регіональні культурно-просвітницькі та національно-культурні об`єднання. Дослідженню їх діяльності присвячені праці М. Багмета, В. Євтуха, Г. Лозко, В. Наулка, О. Рафальського та ін.
Огляд наукової літератури засвідчує про те, що окремі грані теми були предметом дослідження вчених, але проблема системно не вивчалась і у її цілісному вигляді залишилась поза увагою. Тому на сьогоднішній день серед наукових доробок з певних об`єктивних і суб`єктивних обставин не існує комплексної роботи, де б всебічно розглядались міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття, аналізувалась діяльність політичних та громадських інститутів по їх становленню та розвитку в Україні на сучасному етапі.
Незважаючи на великий обсяг літератури, спеціальне дослідження стану, місця і ролі міжетнічних культурних відносин в розвитку українського суспільства на сучасному етапі поки що не проводилося.
Залишаються недостатньо вивченими низка актуальних проблем дієвості державного впливу на процеси етнокультурного відродження в контексті становлення громадянського суспільства і тенденцій глобалізації, відповідності державно-владних механізмів рівню етнокультурної мобілізованості, територіальній та екстериторіальній самоорганізації етнічних спільнот, а також особливості етнокультури як об’єкта політико-правового регулювання. Потребують поглибленого наукового аналізу концептуальні засади багатокультурності як підсистеми суспільства, інституційного чинника розвитку українського соціуму.
1. Культура міжетнічного спілкування
Культура міжетнічного спілкування – узагальнююча характеристика суб'єкта спілкування, що володіє способами спілкування у багатоетнічному середовищі, які розкривають його участь у функціонуванні і розвитку соціальних та політичних інститутів, цінностей культури і норм спілкування з національними суб'єктами. Це дає можливість визначити культуру міжетнічного спілкування як систему характерних для особи, націй, класів і соціальних груп або суспільства в цілому ідей і уявлень, способів, форм і видів специфічної культурної діяльності, здійснюваних з метою поглиблення взаємодії і взаємовпливу людей різних національностей; сукупність норм і настанов, якими повинні керуватися члени суспільства у процесі безпосереднього спілкування. Культура міжетнічного спілкування за своєю сутністю та змістом є як внутрішньою якістю самої нації, так і зовнішньою, набутою нацією у процесі спілкування з іншими народами, тобто у процесі взаємодії націй. Тому жодна нація не може вступити у міжетнічне спілкування, не усвідомивши своє внутрішнє «я» і не визнавши свого ставлення до інших етнічних спільностей, що її оточують. «Сформована національна самосвідомість є умовою сприятливих міжетнічних відносин, включаючи особисті».
Духовна культура кожного народу – це цілісна багатоструктурна система, де всі складові компоненти (виховання, освіта, наука, мистецтво, філософія, право, політична культура тощо) взаємно збалансовані, злиті воєдино і скріплені традиціями, історичною пам'яттю в такий спосіб, що випадання з цього національного духовного контексту «бодай однієї ланки болісно відбивається на життєздатності культури в цілому, на її здатності до саморозвитку».
Слід відзначити, що саме поняття культури міжетнічного спілкування заповнює ту прогалину, яка утворилася і стала дедалі більше відчуватися в теорії націй і національних відносин, патріотичного виховання через відсутність категорії, що відображає моральні потреби українського суспільства, реалізовані у міжетнічному спілкуванні. Культура міжетнічного спілкування – це, по суті, етика у сфері міжетнічних відносин, покликана подолати національний нігілізм, національне невігластво, національну соромливість, з одного боку, національний снобізм, ізоляціонізм, почуття переваги – з іншого. Звідси – роль уселюдських цінностей, які не можна відновити без відновлення родового підґрунтя – інтеграційних процесів, що відбуваються у нашій країні. Іншими словами, культура міжетнічного спілкування має під собою таке важливе підґрунтя, як морально – етичні орієнтири оновлення суспільства. Формування культури міжетнічного спілкування у всіх членів українського суспільства – одне з найважливіших політичних та ідеологічних завдань.