Смекни!
smekni.com

Діяльність служби зайнятості в системі соціальної роботи (стр. 2 из 7)

Що стосується сучасної системи державної служби зайнятості, то вона працює в принципово інших умовах та з іншими завданнями і цілями. Замість нестачі кадрів у народному господарстві - наростаюче безробіття, замість ненадійних «п'ятірок» з підприємств - гарантований законом фонд сприяння зайнятості населення. Але при цьому і докорінно інша спрямованість діяльності служби, а саме: задовольняти потреби не підприємства, а людини з тим, щоб запобігти масовому безробіттю.

1.2 Мета, принципи створення та статус державної служби зайнятості

Перехід до ринкових економічних відносин невід'ємно пов'язаний зі структурною перебудовою народногосподарського комплексу України, а також з демонополізацією виробництва, принциповою зміною форм власності та розвитком конкурентного середовища. Все це не може статися без банкрутства та ліквідації збиткових підприємств, масових звільнень працівників і безробіття. При нормальному розвитку ринкових відносин структурне і технологічне безробіття є річ нормальна. Але абсолютні і відносні розміри його - це справа найважливіша. В умовах регульованої ринкової економіки зайнятість населення не може бути кинута напризволяще, а має регулюватись і керуватись державою. Тому з метою створення умов для реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово непрацюючого населення в системі органів по праці була створена державна служба зайнятості.

Організаційно-економічні принципи її створення полягали:

- перше, у централізованому вертикальному підпорядкуванні ланок служби Державному центру зайнятості, що знаходиться на верхівці піраміди, якому підпорядковані обласні і Кримський республіканський центри; обласним і Кримському республіканському центрам підпорядковані міські та районні центри зайнятості; районні центри в містах - міським центрам зайнятості. В службі відсутнє подвійне підпорядкування: Державному центру і місцевій владі, за винятком погодження про призначення відповідних керівників;

- друге, у наданні можливості Міністерству праці та соціальної політики України, в необхідних випадках, за погодженням з місцевими органами влади, створювати міжрайонні та спеціалізовані бюро зайнятості, тимчасові бюро по працевлаштуванню на підприємствах, що ліквідуються, центри професійної орієнтації, інформаційні центри, навчальні центри професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення;

- третє, у покладені на ДЦЗ функцій виконавчої дирекції державного фонду сприяння зайнятості населення.

Побудова ДСЗ на перелічених принципах дає змогу комплексно вирішувати всі питання, пов'язані із зайнятістю населення та формуванням ринку праці. Водночас ці принципи виходять з того, що таке явище, як безробіття, для економіки України нове, практика роботи у цій сфері незначна, а теоретична база ще недостатньо розвинута.

Перший принцип (вертикальної підпорядкованості) дає змогу зосередити організаційні і матеріальні зусилля на неблагополучних в галузі зайнятості регіонах, використовувати і позитивний, і негативний досвід окремих ланок служби на її користь, відпрацьовувати більш-менш надійну і дієву структуру регіональних ланок служби зайнятості, знаходити найбільш ефективні підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, зберігаючи регіональні особливості по окремих проблемах. Наприклад, відпрацьовано єдину політику в галузі запобігання масовому безробіттю для всіх регіонів.

Другий принцип дозволяє Державному центру зайнятості оперативно реагувати на виникнення загрози обвального масового безробіття в якомусь конкретному регіоні внаслідок, скажімо, масових банкрутств або структурної перебудови. У даному разі, можна досить швидко вирішити питання щодо створення училищ, або курсів для навчання вивільнених новим професіям і спеціальностям. Не менш важливим є також створення інформаційних центрів. У справі зайнятості населення та формування ринку праці оперативна і статистична інформація відіграє вирішальну роль. Без неї неможливо зробити жодного аналізу і прийняти обґрунтовані рішення.

Третій принцип на етапі становлення служби особливо важливий, хоча і має суттєвий недолік, а саме:

- витрату коштів, і контроль за цією витратою зосереджено в одних руках. Але головне те, що без бюрократичних перепон можуть вирішуватись питання активної політики в сфері зайнятості та організації ринку праці саме тоді, коли цей ринок ще тільки утворюється і помилки, за браком досвіду з боку служби зайнятості, є природними. Політична і економічна нестабільність роблять непередбаченими деякі управлінські дії, як, наприклад, великі і несподівані дотації окремим галузям і підприємствам. Це сприяє розвитку прихованого безробіття, руйнує прогнози розвитку ринку праці і створює ситуації, коли служба зайнятості вимушена реагувати блискавично. Таким чином, на даному перехідному етапі формування ринкових відносин передача функцій виконавчої дирекції державного фонду сприяння зайнятості населення Державному центру зайнятості є виправданим, але потребує значного посилення як відомчого, так і міжвідомчого контролю за його діяльністю.

Всі ці принципи мають забезпечити всім суб'єктам ринку праці:

- безкоштовність послуг;

- доступність - тобто надання послуг усім суб'єктам ринку праці, як тим, хто шукає роботу, так і роботодавцям;

- добровільність - відсутність будь-якого примушення у трудовому посередництві;

- рівність - надання послуг усім громадянам у рівному ступені без будь-якої дискримінації;

- відкритість - надання повної інформації стосовно працевлаштування і діючих законодавчих норм у цьому питанні.

Статус державної служби зайнятості може бути трьох варіантів: відділ Міністерства, самостійна державна організація і середня ланка Мінпраці.

У багатьох державах історично національна служба зайнятості виникла як відділ (управління, відділення) Мінпраці, і в деяких країнах вони мають саме таке підпорядкування. Рішення стосовно їх повноважень і організації виходять від уряду. Бюджет служби зайнятості в такому разі є частиною адміністративного бюджету держави. Методи керівництва ті ж самі, що і в міністерстві.

Уряди ряду країн, щоб підкреслити особливий характер служб зайнятості, під тиском соціальних партнерів визначили для них статус самостійної організації, як, наприклад, у Німеччині. Такі служби діють за окремим для них законом, де затверджені їх повноваження і фінансовий режим. Вони мають статус юридичної особи і свій бюджет, котрі покривають їх витрати як на виконання програм зайнятості населення, так і на утримання служби безпосередньо.

Статус державної служби зайнятості України не відповідає ані першому, ані другому варіантові. Середня ланка, що підпорядкована Міністерству праці і соціальної політики, не є його безпосереднім відділом адміністративно. Маючи свій бюджет і відносну самостійність у вирішенні оперативних питань, державна служба зайнятості в той же час підпорядкована у вирішенні багатьох питань міністерству. Директора служби призначає міністр праці. За рішенням Мінпраці можуть створюватись додаткові структурні підрозділи служби.

Юридичний статус служби зайнятості не є результатом вільного вибору уряду. Він визначається історичними та соціально-економічними обставинами. Так, саме історичні обставини - існування служби працевлаштування у підпорядкуванні Мінпраці і утворення на її базі державної служби зайнятості - визначили її статус як середньої ланки.

1.3 Завдання та функції державної служби зайнятості

Головним «режисером» регулювання ринку праці в державі є Міністерство праці та соціальної політики. Воно формує заходи як стратегічного плану, так і з поточних питань, пропозиції для Уряду щодо національної політики в галузі зайнятості населення і ринку праці на основі аналізу ситуації і наукових досліджень, разом з ДЦЗ розробляє Державну програму зайнятості населення і організаційно-економічні заходи, передбачає і замовляє напрями фундаментальних наукових розробок.

Відповідно до положення про Міністерство праці та соціальної політики України основними його завданнями є:

- розроблення, обґрунтування, координація та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;

- сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів щодо регулювання ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на регулювання праці, проведення консультацій і організація співробітництва у цьому напрямі з об'єднаннями профспілок і власників, сприяння розв'язанню соціально-трудових проблем на основі соціального партнерства, участь в укладанні колективних договорів, угод. Безпосереднім виконавцем цього регулювання і провідником державної політики зайнятості є державна служба зайнятості, яка здійснює конкретні заходи щодо запобігання масовому безробіттю по всій території України, бере активну участь у її розробці, проводить аналіз дієвості цих заходів, своєчасно вносить необхідні пропозиції, щодо їх коригування в залежності від конкретної економічної ситуації, визначає теми прикладних наукових досліджень.